Рішення № 73026600, 15.03.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 15.03.2018

Справа № 334/7991/16-ц

Провадження № 2/334/410/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді – Ісакова Д.О.

при секретарі – Адаменко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізькій кабельний завод» про індексацію заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізькій кабельний завод» про стягнення суми індексації заробітної плати в розмірі 6052,15 грн. В подальшому уточнила свої позовні вимоги, якими просила суд стягнути з Відповідача на її користь компенсацію за втрату доходу у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення суду в частині виплати, присудженої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з серпня 2015 року по листопад 2016 рік (включно) в розмірі 2343,25 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що за рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2015р., залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29.09.2016р. її було поновлено на посаді електромонтера станційного обладнання телефонного зв’язку 4 розряду, стягнуто з ПАТ Запорізький кабельний завод» середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі =15 399,84грн. В цій частині рішення суду було піддано негайному виконанню у відповідності до положень статті 367 ЦПК України.

Згідно наказу по підприємству Відповідача № 39 від 07.08.2015р. позивача було поновлено на роботі, а фактично допущено до роботи 13 серпня 2015 р. В той же час позивачу була сплачена сума заробітної плати в розмірі 2347грн., розрахованої не більше ніж за один місяць. Проте як основний розмір заробітної плати, стягнутої за рішенням суду, позивачу було виплачено тільки у листопаді 2016 року, сума якої після утримання обов’язкових податків та внесків склала = 12875 грн. У зв’язку із зазначеним позивач вважає,що Відповідачем порушено положення статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» № 2050- III від 19.10.2000 р.( зі змінами та доповненнями), що надає її право застосування до суми 12875грн. індексів інфляції за несвоєчасну її виплату.

Відповідач надав суду свої заперечення проти позову, в тому числі і уточненому, яким позовні вимоги не визнає у повному обсязі, пояснивши суду, що 03.10.2017р., що у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» на підставі рішення загальних зборів акціонерів тип та найменування Відповідача по цій справі – Публічного акціонерного товариства «Запорізький кабельний завод» змінено на Приватне акціонерне товариство «Запорізький кабельний завод». Приватне акціонерне товариство «Запорізький кабельний завод» по всьому майну, правам і обов’язкам є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Запорізькій кабельний завод».

По суті позовних вимог, в тому числі і уточнених, Відповідач підтвердив факт негайного виконання ним рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2015р. щодо поновлення на роботі та виплати суми середнього заробітку не більше ніж за один місяць. Також

не спростував факт того, що основний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого після утримання обов’язкових податків та внесків, склала 12875грн., Відповідачем була сплачена 01.11.2016р. Проте на думку Відповідача сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не належить до фонду заробітної плати та є разовою санкцією, а тому носить разовий характер та не може бути об’єктом компенсації в розумінні статті 2 Закону України ««Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати». Просив суд відмовити позивачу у задоволені її позовних вимог.

Відповідно до Закону України №2147 від 03.10.2017 року були внесені зміни до Цивільного процесуального кодексу України, які набрали чинності 15.12.2017 року.

Згідно пп.9 п.1 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи зазначене суд вирішив продовжити розгляд справи у відповідності до положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017р.

Учасники справи у судове засідання не з’явились, проте надали суду відповідні зави про розгляд цієї справи за їх відсутності, що у відповідності до приписів частини другої статті 247 ЦПК України, надає суду право не здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі надані докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно до положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» № 2050- III від 19.10.2000р.( зі змінами та доповненнями) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

Відповідно до пункту 3 постанови КМУ від 21.02.2001 р. № 159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» компенсації підлягає грошовий дохід (разом із сумою індексації), який одержується у гривнях на території України та не має разового характеру. До доходів, на які нараховується компенсація, відносяться в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно до приписів статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до норми статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до норм статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За нормою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Судом встановлено, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Запорізькій кабельний завод», за участю третьої особи – ОСОБА_2 по цивільній справі № 337/825/15 було задоволено частково. Суд визнав звільнення позивача з роботи незаконним, поновив її на роботі, стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 399 грн. 84 коп. та відшкодував моральні втрати на суму 2000 грн. В решті позовні вимоги залишені без задоволення. В частині поновлення позивача на роботі та присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, суд допустив негайне виконання у відповідності до вимог статті 367 ЦПК України.

На виконання постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби № 48055723 від 10.07.2015р. Відповідачем було прийнято наказ № 140 від 05.08.2015р., яким поновлено ОСОБА_1 на посаді електромонтера станційного обладнання телефонного зв’язку у відділі інформаційних технологій з 15 січня 2015р. У зв’язку із чим було видано відповідного наказу про поновлення позивача на роботі № 39 від 07.08.2015р., але фактично допущено до роботи 13.08.2015р.

В той же час Відповідачем було виконано рішення суду і в частині виплати заробітної плати, розрахованої не більше ніж за один місяць, сума якої склала 2347 грн. Втім основна сума середнього заробітку, нарахованого судом за час вимушеного прогулу позивача, останній була сплачена лише 01 листопада 2016 року, розмір якої, з урахуванням утриманих обов’язкових податків та внесків склав = 12875грн. Всі зазначені обставини були визнанні та не спростовані учасниками справи.

Відповідно до п.1.3. Інструкції зі статистики заробітної плати,затвердженої Наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Тобто невідпрацьований ОСОБА_1 час у зв’язку із її незаконним звільненням, який за нормою статті 235 КЗпП України підлягає оплаті, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, включається до фонду оплати праці.

За нормами податкового права дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу є базою нарахування та утримання єдиного внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору. При цьому утримання єдиного внеску надає правові підстави для зарахування невідпрацьованого позивачем не з її вини часу до її трудового стажу.

Враховуючи те, що стягнутий на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислений з її середньої заробітної плати, тому виплата цієї суми в окремі місяці, що обумовлено виконанням рішення суду про поновлення на роботі, не свідчить про отримання разового доходу за певний місяць, а є заробітною платою за кожен місяць з дня перебування позивачки у вимушеному прогулі.

З огляду на зазначені норми права суд не приймає до уваги доводи Відповідача про те, що

стягнутий судом середній заробіток за час вимушеного прогулу не відноситься до фонду заробітної плати та носить разовий характер.

Згідно до положень Інструкції зі статистики заробітної плати, яка детально визначає структуру заробітної плати та те,що індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати входять до фонду додаткової заробітної плати, тому суд вважає, що останні не обмежені позовною давністю,і підлягають стягненню за весь період заборгованості.

Відповідно до роз’яснень п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах, пов’язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв’язку із затримкою виплати, суди мають враховувати, що компенсації підлягає присуджена за рішенням суду заробітна плата, якщо ці умови настали у зв’язку з несвоєчасним виконанням цього рішення. При цьому незалежно від того, чи була вина роботодавця у її несвоєчасній виплаті, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Зазначене кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові суду по справі № 6-43цс14, якою компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

У відповідності до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене,а також аналізу доказів у справі суд вважає,що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на законі, доведені належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,141,247, 259, 263-265,268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізькій кабельний завод» (Код ЄДРПОУ 05755625) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, компенсацію за втрату доходу у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення суду в частині виплати, присудженої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з серпня 2015 р. по листопад 2016 р. (включно) в розмірі 2343,25 грн. ( дві тисячі триста сорок три грн.. 25 коп.).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізькій кабельний завод» (Код ЄДРПОУ 05755625) на користь держави суму судового збору в розмірі 704 грн.80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Ісаков Д. О.