
Номер провадження 2-а/754/197/18
Справа №754/10994/17
РІШЕННЯ
Іменем України
21 березня 2018 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуючого судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Базік А.В.
за участю представника відповідача Шульги Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі-відповідач), в якому просить: визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови в проведенні перерахунку протиправними; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації провести перерахунок та нарахувати відшкодування втраченого заробітку в зв'язку з втратою професійної працездатності передбаченого п.8 ст. 21 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в відповідності до статті 1197 ЦК України, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01.03.2017 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що йому, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ІІ категорії, передбачено відшкодування втраченого заробітку, розрахованого відповідно до п. 1 ст. 1197 Цивільного кодексу України, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік. Вважає, що з 01.03.2017року має отримувати компенсаційні виплати з розрахунку мінімальної заробітної плати у сумі 3200 гривень на підставі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік».
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29.08.2017року відкрито провадження в даній справі та призначено судове засідання.
15 січня 2018року вищезазначена адміністративна справа, унікальний номер 754/10994/17 надійшла в провадження судді Бабко В.В. у зв'язку із звільненням судді Шевчука О.П.П.
У встановлений судом строк Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позов.
В судовому засіданні 21 березня 2018року позивач просив задовольнити в повному обсязі позовні вимоги, з визначених обставин зазначених в позові та відповіді на відзив.
В судовому засіданні 21 березня 2018року представник відповідача просила позовну заяву залишити без задоволення, оскільки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації діяло в межах правового поля, керуючись в своїй діяльності діючими нормативно-правовими актами та Постановами Кабінету Міністрів України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 2 категорії.
Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Позивачу призначено компенсацію на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою професійної працездатності відповідно до п. 8 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796-XII).
Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2017року, вважаючи зазначену виплату розрахованою в неналежному розмірі, позивач звернувся до відповідача з проханням зробити йому перерахунок відшкодування.
16.06.2017 року за вих.№36-1668 відповідач надіслав відповідь на заяву позивачу, якою було відмовлено останньому на підставі п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).
Вважаючи протиправною та необґрунтованою таку відмову УПСЗН Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ (далі-Закон №796-ХІІ) спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до п. 1 ст. 13 Закону №796-ХІІ Держава бере на себе всю відповідальність, зокрема, за шкоду здоров'ю або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з п. 8 ст. 21 Закону №796-ХІІ Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.
З метою вдосконалення системи проведення соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Кабінет Міністрів України затвердив «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 р. №936.
Відповідно до ч. 2 Порядку розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів.
Згідно п. 15 ч. 4 Порядку виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме - відшкодування в установленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, у разі, коли захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією відповідно до пункту 8 частини першої статті 21 Закону.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 1197 Цивільного кодексу України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII.
Частиною 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідачем призначено ОСОБА_2 компенсацію на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою професійної працездатності відповідно до п. 8 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», частини 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936 та пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-УІІІ, а саме:
з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року щомісячно 1600 грн. х 5 х 25% =2000грн,
де:
1600 грн. - розрахункова величина;
5 - п'ятикратний розмір розрахункової величини;
25% - ступінь втрати потерпілим професійної працездатності.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 46 Конституції України визначає, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Як наголосив Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012, за рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це зобов'язує державу дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Конституції України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України.
У той же час в Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 Конституційний Суд України зауважував на тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Як слідує з мотивувальної частини вищезгаданого Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до положень абзаців другого та третього частини першої статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.
А в Рішенні від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Стосовно доводів позивача про звуження його прав, що не допускається Конституцій України, суд зауважує на тому, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо обмеження (звуження) соціальних прав та гарантій державами - учасницями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Зокрема, в Рішенні від 03 червня 2014 року (Заява N 43331/12, справа "Валентина Ніканорівна Великода проти України") Суд зауважив на змінюваності законодавства про соціальне забезпечення, а також наголосив на тому, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення <...> та не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. У своєму рішення ЄСПЛ визнає, що пенсійні виплати, встановлені рішенням національних судів не є чимось раз і назавжди встановленим, а можуть змінюватися в залежності від змін законодавчої бази. Крім того, ЄСПЛ вказує на право держави регулювати соціальні виплати з метою необхідності дотримання балансу інтересів особи і суспільства. Однак при цьому зазначається про неможливість встановлення такого розміру соціальних виплат, який нівелює саме поняття соціальний захист та порушує людську гідність.
Зокрема, як встановлено при дослідженні судом пенсійної справи ОСОБА_2 (ОР 721180 ЦБ/ПБ 9066/9999) розрахунок компенсації відшкодування втраченого заробітку в розмірі 2000грн з грудня 2016року по грудень 2017року не зменшився, звуження соціальних прав та гарантій не відбувалося.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення, оформлене листом щодо відмови у проведенні перерахунку Позивачу компенсації на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою професійної працездатності відповідно до п. 8 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог і протиправність дій відповідача, а відтак вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 77, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
В адміністративному позові ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текс складено та підписано 27 березня 2018року.
Суддя В.В. Бабко
Судове рішення № 73022732, Деснянський районний суд міста Києва було прийнято 21.03.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 754/10994/17. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: