Постанова № 73022562, 27.03.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/42187/17-а

Категорія 88

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року суддя Печерського районного суду міста Києва Писанець В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій щодо відмови перерахувати пенсію з 13 липня 2017 року, протиправними та зобов'язання здійснити призначення ОСОБА_1 з 13 липня 2017 року, пенсію за вислугу років без обмежень її граничного розміру згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05 жовтня 1995 року №358/95-ВР, у редакції Закону України від 12 липня 2001 року №2663-ІІІ) виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, згідно довідки Генеральної прокуратури України від 26 червня 2017 року № 18-270зп, без обмежень її граничного розміру.

Листом відповідача від 13 липня 2017 року №39671/03 на її заяву від 07 липня 2017 року, було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру». Підставою відмови зазначено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії / щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Тому підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» за зверненнями, що надійшли після 01 червня 2015 року відсутні. Вважає таке рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправним.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, виклавши власну позицію у письмових запереченнях, з яких вбачається, що Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами та не порушувало прав позивача. За наведених обставин просить відмовити позивачу у задоволені адміністративного позову.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, подані відповідачем заперечення на позов, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, а також повідомлені відповідачем обставини, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку скороченого провадження.

Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

Позивач працює в органах прокуратури України на слідчо-прокурорських посадах, безперервний стаж роботи складає 16 років 3 місяці 11 днів.

У період з 01 вересня 1994 року по 30 червня 1999 року позивач навчався у вищому юридичному навчальному закладі - на юридичному факультеті Національно юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Загальний строк навчання склав 04 роки 10 місяців.

Зазначене підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1, яка згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788- XII є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а також виданими позивачу 30 червня 1999 року дипломом серії НОМЕР_2.

07 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 №1789- XII (в редакціях Законів України від 05 жовтня 1995 року № 358/95-ВР та від 12 липня 2001 року №2663-ІІІ).

Листом від 13 липня 2017 року № 39671/03 відповідач відмовив йому у призначенні пенсії, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яким з 01.06.2015 скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Вирішуючи спір, що виник між сторонами з приводу наявності в позивача права на пенсію за вислугу років станом на 07 липня 2017 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (19 травня 1997 року) діяв Закон № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.

Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), з 20 до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Частинами першою - третьою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII.

За таких обставин, суд вважає необхідним вирішити спір на підставі норм Конституції України, Конвенції і статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), та захистити порушене право позивача не пенсійне забезпечення, а тому пред'явлений позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 -163, 183-2, 186 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 липня 1991 року №1789-ХІІ (в редакціях Законів України від 05 жовтня 1995 року № 358/95-ВР та від 12 липня 2001 року №2663-ІІІ).

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакціях Законів України від 05 жовтня 1995 року № 358/95-ВР та від 12 липня 2001 року №2663-ІІІ) з 13 липня 2017 року, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. А. Писанець