Постанова № 73017992, 27.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1045/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Танасогло Т.М.,

суддів – Запорожана Д.В.,

– ОСОБА_1,

при секретарі – Гошуренко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3, Головного управління Національної поліції в Одеській області , Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним наказ № 1159 о/с від 28 жовтня 2016 року в частині звільнення, зобов’язання внести виправлення в текст наказу про звільнення та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту – ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3 (далі по тексту – начальник ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, відповідач-1 ), Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі по тексту - ГУНП в Одеській області, відповідач – 2) , Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі по тексту – ГУ ДКСУ в Одеській області, відповідач-3), за результатом розгляду якого позивач, з урахуванням уточненого адміністративного позову (арк. с.122-126), просить суд:

Визнати протиправним наказ № 1159 о/с від 28 жовтня 2016 року начальника Головного управління Національної поліції України в Одеській області ОСОБА_3 про звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_2, в частині звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_2 з Національної поліції з 31 жовтня 2016 року.

Зобов'язати начальника Головного управління Національної поліції України в Одеській області ОСОБА_3 внести виправлення в текст наказу № 1159 о/с від 28 жовтня 2016 року про звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_2, змінивши дату звільнення “ 31.10.2016 року” на “ 19.10.2016 року”.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 30 000 грн.

Зобов'язати ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Одеській області виплатити ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 30 000 грн.

Стягнути з відповідача всі судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначила, що позивач ОСОБА_2 більше 23 років перебував на службі в правоохоронних органах України, з яких більш 22 років - в органах внутрішніх справ та майже 1 рік - в поліції, де виконував службові обов'язки водія батальйону поліції особливого призначення (БПОП). За період перебування на службі стан здоров'я позивача суттєво погіршився, що вплинуло на придатність позивача нести службу. За направленням керівництва він пройшов лікарняну комісії, за висновками якої був визнаний непридатним до служби. У зв'язку з непридатністю до служби ОСОБА_2 змушений був звернутися до ГУНП в Одеській області з рапортом про звільнення Під час написання рапорту про звільнення, з боку особи, відповідальної в ГУНП за кадрову роботу, ОСОБА_2 було надане роз'яснення щодо складання рапорту про звільнення, та була дана вказівка про необхідність зазначити дату свого звільнення такою, яка, у відповідності до ст.З8 КЗпП. буде не ранішою, ніж через два тижні від написання рапорту. У відповідності до наданих вказівок та роз'яснень старший сержант ОСОБА_2 і склав свій рапорт про звільнення. Через 2 тижні, за наказом керівника правоохоронного органу, ОСОБА_2 був звільнений з поліції.

На думку позивача та його представника, наказ є протиправним в частині прийняття рішення про звільнення через 2 тижні після подачі рапорту, оскільки, будучи непридатним до служби, мав бути звільненим з поліції негайно, в день подання рапорту про звільнення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним наказ № 1159 о/с від 28 жовтня 2016 року в частині звільнення, зобов’язання внести виправлення в текст наказу про звільнення та стягнення моральної шкоди.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою адміністративного позову задовольнити в повному обсязі .

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

На підставі направлення № 1 від 21.09.2016 року ОСОБА_2 направлений на медичне обстеження.

18.10.2016 року Військово-лікарська комісія КУ ДУ ТМО МВС України по одеській області за розпорядженням т.в.о. КР ОСОБА_4 здійснила медичний огляд старшого сержанта поліції поліцейського БПОП ОСОБА_2 та постановила, що позивач непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, непридатний до служби в поліції.

19.10.2016 року ОСОБА_2 склав рапорт на ім’я т.в.о. начальника ГУ НП в Одеській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_5, з огляду на який просив звільнити його зі служби в Національній поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України “Про Національну поліцію” з 31.10.2016 року на підставі висновку військово-лікарської комісії від 18.10.2016 року № 421/2.

Зазначений рапорт зареєстровано за вх. № 4633 від 21.10.2017 року.

Також, 19.10.2016 року т.в.о. командира роти БПОП ГУ НП в Одеській області складено подання про звільнення з Національної поліції в запас Збройних Сил України за статтею 77 ч.1 п. 2 (через хворобу) ЗУ “Про Національну поліцію” старшого сержанта поліції ОСОБА_6 поліцейського батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області.

Відповідно до наказу № 1159 о/с від 28.10.2016 року ОСОБА_2 за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” (через хворобу) звільнено зі служби в поліції з 31.10.2016 року. Підстава: рапорт ОСОБА_2 від 19.10.2016 року, подання командира батальйону особливого призначення ГУ НП в Одеській області від 19.10.2016 року та свідоцтво про хворобу № 421/2, видане ВЛК ТМО МВС України по Одеській області 19.10.2016 року.

18.11.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу ГУ НП в Одеській обл. від 28.10.2016 року № 1159о/с в частині зазначення дати звільнення.

07.12.2016 року ГУ НП в Одеській області надало відповідь № 9/С-2262 на заяву позивача від 18.11.2016 року, з огляду на яку, позивача повідомлено, що заява стосовно зміни дати звільнення керівництвом Головного управління уважно розглянута. Однак, позитивного рішення з цього приводу не прийнято, так як підставою для видання наказу ГУ НП в Одеській області від 28.10.2016 року № 1159 о/с в частині звільнення був власноруч написаний рапорт та надані керівництвом підрозділу матеріали. Також, з 19.10.2016 року по 31.10.2016 року позивач продовжував виходити на службу та виконувати свої функціональні обов’язки, за вказаний період нараховано та виплачено грошове забезпечення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання протиправним наказу від 28.10.2016 року № 1159 о/с в частині зазначення дати звільнення та зобов’язання внести виправлення в текст зазначеного наказу не належать до задоволення, оскільки відповідач діяв правомірно та в межах повноважень визначених законодавством при прийнятті оскаржуваного наказу, а позивач самостійно в рапорті від 19.10.2017 року зазначив дату, з якої він бажає бути звільненим зі служби, саме - 31.10.2016 року. Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що оскільки судом встановлено відсутність порушення відповідачем прав позивача щодо прийняття наказу про звільнення зі служби, то і вимога про стягнення моральної шкоди не належить до задоволення, оскільки вона є похідною від вимог про визнання протиправним наказу в частині та зобов’язання внести виправлення в текст наказу.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України “Про Національну поліцію”, Порядку проведення військово-лікарської експертиз і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001 N 85 (далі – Порядок № 85).

В апеляційній скарзі вказується на те, що наказ є протиправним в частині прийняття рішення про звільнення через 2 тижні після подачі рапорту, оскільки, будучи непридатним до служби, мав бути звільненим з поліції негайно, в день подання рапорту про звільнення.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 17 ЗУ “Про Національну поліцію” передбачено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 61 ЗУ “Про Національну поліцію”, не може бути поліцейським: особа, яка має захворювання, що перешкоджає проходженню служби в поліції. Перелік захворювань, що перешкоджають проходженню служби в поліції, затверджується Міністерством внутрішніх справ України спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 77 ЗУ “Про Національну поліцію”, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Відповідно до пп.1.63.5 п.1.63 Порядку проведення військово-лікарської експертиз і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001 N 85 (далі – Порядок № 85) , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за результатами медичного огляду ВЛК виносять такі постанови щодо осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ: "Придатний до військової служби";"Придатний до військової служби. Не придатний на посаду" (вказану в направленні відділу роботи з особовим складом та згідно з Таблицею вимог до індивідуальних психофізіологічних особливостей) "Обмежено придатний до військової служби"; "Потребує звільнення від виконання службових обов'язків (занять), відпустки за станом здоров'я _____"; (указати строк звільнення, відпустки) "Не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час";"Не придатний до військової служби зі зняттям з військового обліку".

Приписами п.1.70 Порядку № 85 передбачено, що постанови ВЛК про необхідність надання особам рядового й начальницького складу відпустки за станом здоров'я виносяться, коли для повного відновлення функції та працездатності після завершення стаціонарного лікування (госпіталь, відділення або центр реабілітації, санаторій) необхідний строк не менше 30 діб.

Відпустку за станом здоров'я необхідно розглядати як завершуючий етап відновлювального лікування, який найдоцільніше проводити під наглядом лікувальної установи за місцем служби або проживання.

За потреби після закінчення повного курсу стаціонарного лікування госпітальною ВЛК виноситься постанова про потребу у звільненні з проведенням необхідних лікувально-профілактичних заходів у амбулаторних умовах або у відділеннях чи центрах реабілітації як у мирний, так і у воєнний час.

Якщо є незаперечні дані про те, що здатність до проходження служби не відновиться, то постанова про потребу осіб рядового й начальницького складу у відпустці за станом здоров'я не виноситься, а вирішується питання про придатність до служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з п.1.117 Порядку № 85, свідоцтво про хворобу складається: у мирний час. на осіб рядового й начальницького складу, визнаних не придатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, не придатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, обмежено придатними до військової служби, на курсантів та слухачів навчальних закладів МВС, визнаних не придатними до подальшого навчання за станом здоров'я.

У всіх інших випадках у мирний час постанова ВЛК оформляється довідкою.

Пунктом 1.124 Постанови № 85 передбачено, що порядок складення свідоцтв про хворобу і довідок на військовослужбовців і членів їх сімей, а також їх розгляду і затвердження визначений Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Також, приписами п.1.125 та п.1.127 Порядку № 85, постанови ВЛК про придатність осіб рядового й начальницького складу до служби в органах внутрішніх справ, військовослужбовців - до військової служби, а також постанови на членів їх сімей можуть бути реалізовані підрозділом по роботі з особовим складом у строк, що не перевищує один рік від дня медичного огляду. Якщо постанову ВЛК у цей строк не реалізовано або в стані здоров'я особи, що пройшла медичний огляд до реалізації постанови, незалежно від строку, за його заявою або за висновком лікарів відбулися суттєві зміни, то медичний огляд проводиться повторно.

Постанова ВЛК про потребу осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців у звільненні від службових обов'язків або відпустці за станом здоров'я повинна бути реалізована негайно.

В положенні про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за № 1109/15800, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до п.п. 6.11, 6.18 зазначено, що постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження).

Постанова ВЛК про потребу у звільненні від виконання службових обов'язків (занять) за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка затвердженню штатною ВЛК не підлягає.

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби постанова про потребу їх у відпустці за станом здоров'я ВЛК не приймається. У разі коли ці особи визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку і в період оформлення звільнення з військової служби не можуть за станом здоров'я виконувати службові обов'язки, ВЛК одночасно з постановою про непридатність приймає постанову про звільнення від виконання службових обов'язків до 30 діб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2016 року ВЛК КУ ДУ ТМО МВС України по Одеській області склала свідоцтво про хворобу № 421/2, форма якого передбачена додатком № 12 до Наказу МВС № 85 від 06.02.2011 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу , що в свідоцтві про хворобу № 421/2 від 18.10.2016 року, яке видане на імя ОСОБА_2, військово –лікарською комісією КУ ДУ ТМО МВС України по Одеській області , визначено «Не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час та таким, що непридатний до служби в поліції». Що є окремою формою постанови ВЛК відмінною від постанови ВЛК про потребу осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців у звільненні від службових обов'язків або відпустці за станом здоров'я.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що Порядком № 85 чітко визначено, що ВЛК може бути винесено за результатом медичного огляду як постанову із зазначенням: "Потребує звільнення від виконання службових обов'язків (занять), відпустки за станом здоров'я ______"; (указати строк звільнення, відпустки), так і постанову "Не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час”.

Отже з огляду на вищевикладене апеляційний суд зазначає, що зазначені види постанов є відмінними між собою, мають різні правові наслідки для осіб, які проходили медичний огляд, для оформлення таких постанов передбачений різний порядок їх виконання та різний порядок оформлення.

Крім того, Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України чітко визначено, що у випадку, коли особи визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку і в період оформлення звільнення з військової служби не можуть за станом здоров'я виконувати службові обов'язки, ВЛК одночасно з постановою про непридатність приймає постанову про звільнення від виконання службових обов'язків до 30 діб.

Тобто, нормами законодавства, які були чинними станом на момент виникнення спірних правовідносин, чітко визначено, що негайно виконуються лише постанови ВЛК про потребу осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців у звільненні від службових обов'язків або відпустці за станом здоров'я.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у випадку прийняття оскаржуваної постанови, особа не звільняється негайно зі служби, а звільняється від виконання службових обов’язків або отримує відпустку та продовжує проходити службу.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, як вбачається з матеріалів справи , 21.10.2016 року за вх. номером 4633 до канцелярії ГУНП в Одеській області надійшов рапорт ОСОБА_2А від 19.10.2016 року. В рапорті позивач звернувся до керівництва ГУНП в Одеській області з проханням звільнити його зі служби в поліції відповідно до Закону України « Про Національну поліцію» за п.2 ч.1 ст. 77 (через хворобу) з 31 жовтня 2016 року. Підставу звільнення зазначено висновок військово-лікарської від 18.10.2016 року №421/2.

Як вбачається із викладеного вище, реєстрація рапорту відбулась 21.10.2016 року, а не 19.10.2016 року, як стверджує в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2

Наказом ГУНП в Одеській області від 28.10.2016 року №1159 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу Закону України «Про Національну поліцію» з 31 жовтня 2016 року.

Отже, виходячи з викладеного вище , вбачається, що позивача було звільнено зі служби в поліції на підставі власноруч поданого рапорту із зазначенням дати звільнення 31.10.2016 року тобто через 13 днів з дня подання рапорту.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що посилання позивача в апеляційній скарзі на те що його звільнення повинно було відбуватись не за ст. 38 КЗпП України, а з дотриманням положень ст. 39 КЗпП України є хибним та не вірним з огляду на наступне.

За змістом ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (ч. 1).

Таким чином , як вбачається із поданого позивачем на звільнення рапорту від 19.10.2016 року ним було оговорено в рапорті дату звільнення саме 31.10.2016 рік, як передбачено ст. 38 КЗпП України.

При цьому колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що відповідно до наведених вище норм законодавства, постанова ВЛК про потребу осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців у звільненні від службових обов'язків або відпустці за станом здоров'я повинна, яка повинна бути реалізована негайно, складається у вигляді довідки.

А відносно позивача постанова про потребу осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців у звільненні від службових обов'язків або відпустці за станом здоров'я, яка оформляється довідкою не приймалась. Ані до суду першої інстанції , ані до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б спростовували цей факт.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання протиправним наказу від 28.10.2016 року № 1159 о/с в частині зазначення дати звільнення та зобов’язання внести виправлення в текст зазначеного наказу не належать до задоволення, оскільки відповідач діяв правомірно та в межах повноважень визначених законодавством при прийнятті оскаржуваного наказу, а позивач самостійно в рапорті від 19.10.2017 року зазначив дату, з якої він бажає бути звільненим зі служби, саме - 31.10.2016 року.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди та зазначає, що оскільки судом встановлено відсутність порушення відповідачем прав позивача щодо прийняття наказу про звільнення зі служби, то і вимога про стягнення моральної шкоди не належить до задоволення, оскільки вона є похідною від вимог про визнання протиправним наказу в частині та зобов’язання внести виправлення в текст наказу.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 27 березня 2018 року.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: О.В.Яковлєв