Постанова № 73017970, 22.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 537/4106/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді-доповідача: Присяжнюк О.В.

суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Цибуковської А.П.,

за участю представника відповідача - Мазур Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 р. ( яку ухвалено суддею Маханьковим О.В.)

по справі № 537/4106/17

за позовом ОСОБА_3

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати незаконним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань , пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (в подальшому - Комісія) від 27.07.2017 р., яке міститься в протоколі № 78 засідання Комісії, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги; зобов'язати відповідача виконати в повному обсязі постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 23.12.2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 816/1266/16-а щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 р. позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

У судове засідання 22.03.2018 р. учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що з 31.07.2013 р. ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безтерміново з причини мінно-вибухової травми, поранення і захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в районах, де велись бойові дії.

Після встановлення інвалідності ОСОБА_3 звертався до Кременчуцького об'єднаного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги. 03.02.2016 року Кременчуцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом надіслано заяву ОСОБА_3 на виплату одноразової грошової допомоги Полтавському обласному військовому комісаріату.

05.02.2016 року листом за вих.№10/47 Полтавський обласний військовий комісаріат повідомив Військового комісара Кременчуцького ОМВК про повернення документів старшого прапорщика у відставці ОСОБА_3 без реалізації, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом до Полтавського обласного військового комісаріату.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 21.03.2016 р. по справі № 537/1503/16-а, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 р., визнано незаконним рішення Полтавського обласного військового комісаріату від 05.02.2016 року про відмову у складанні висновку щодо можливості виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 31.07.2013 р. другої групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язано Полтавський обласний військовий комісаріат повторно, з додержанням вимог пункту 7 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (в подальшому - Порядок № 499), розглянути заяву ОСОБА_3 щодо виплати одноразової грошової допомоги та подати головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги.

На виконання вищезазначеної постанови суду Полтавським обласним військовим комісаріатом подано до Департаменту фінансів Міністерства оборони України відповідний висновок.

Рішенням Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленим протоколом № 45 від 03.06.2016 р., ОСОБА_3 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що на день звільнення позивача діяла стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 23.12.2016 р. № 816/1266/16-а, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 р., визнано незаконним рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 03.06.2016 р., затверджене Міністром оборони України 11 червня 2016 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_3; зобов'язано Міністерство оборони України провести повторний розгляд звернення ОСОБА_3, з урахуванням всіх об'єктивних обставин та прийняти рішення про призначення останньому одноразової грошової допомоги і направити до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для виконання.

Протоколом засідання Комісії № 78 від 21.07.2017 р., розглянувши документи старшого прапорщика ОСОБА_3 , які надійшли відповідно до вищезазначеної постанови, Комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_3 в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 та ч. 6 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби та законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям Збройних сил інших держав у Міністерстві оборони України відсутні законодавчі підстави для виплати допомоги за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік, а розрахунок при звільнені з військової служби ОСОБА_3 здійснювався військовою частиною 31642 Російської Федерації в м. Нижній Тагіл.

Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі Порядку № 499 та інших законодавчих актів, у зв'язку з чим визнав незаконним рішення Комісії № 78 від 21.07.2017 р. та зобов'язав відповідача виконати постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 23.12.2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 р. по справі № 816/1266/16-а щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, з урахуванням всіх об'єктивних обставин.

Суд частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 499 ( який діяв на день виникнення у ОСОБА_4 права на отримання грошової допомоги) встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 24-місячного грошового забезпечення.

Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 23.12.2016 р., яка набрала законної сили, встановлено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі Порядку № 499 у розмірі 24 - місячного грошового забезпечення.

Проте, незважаючи на вищезазначене, відповідачем протиправно відмовлено в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги рішенням Комісії № 78 від 21.07.2017 р.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 р. про визнання незаконним рішення Комісії підлягає залишенню без змін.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції застосовано неправильний спосіб захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача виконати в повному обсязі постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 23.12.2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 816/1266/16-а, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з питання призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, проте отримував відмову, у зв'язку з чим належним захистом прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до п.п. 2 п. 2 Порядку № 499.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати постанову Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 р. в частині зобов'язання відповідача виконати в повному обсязі постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 26.12.2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 816/1266/16-а та прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до п.п. 2 п. 2 Порядку № 499.

Доводи апелянта, що ОСОБА_3 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки він звільнений з лав Збройних Сил Російської Федерації, з якою не укладено міждержавних угод про здійснення такої виплати, оскільки Угодою про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992 р. (в подальшому - Угода від 15.05.1992 р.) не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, а Угодою між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р. (в подальшому - Угода від 14.02.1992 р.) передбачено лише збереження прав і пільг за законами, які були чинними до набрання чинності цією угодою, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.

Статтею 1 Угоди від 15.05.1992 р. передбачено, що пенсійне забезпечення й обов'язкове державне страхування військовослужбовців Збройних Сил держав - учасниць Співдружності та інших військових формувань, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Сил Співдружності, Збройних Сил й інших військових формувань колишнього Союзу РСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих військовослужбовців здійснюються на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені або будуть установлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають зазначені військовослужбовці та їх сім'ї, а до прийняття цими державами законодавчих актів з цих питань - на умовах, за нормами і в порядку, встановлених законодавством колишнього Союзу РСР. При цьому рівень пенсійного забезпечення військовослужбовців і їх сімей, який встановлюється законодавством держав-учасниць відповідно до Угоди про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їх сімей від 14 лютого 1992 року, не може бути нижче рівня, встановленого раніше законодавчими й іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР.

Згідно зі ст. 1 Угоди від 14.02.1992 р., за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються. Держави-учасниці Співдружності мають право вживати заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

У статті 2 Угоди від 14.02.1992 р. визначено, що держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди, в тому числі користуватися медичним та іншими видами соціального забезпечення.

Аналіз Угоди від 14.02.1992 р. та Угоди 15.05.1992 р. від вказує, що Україна за цими Угодами взяла на себе зобов'язання не лише по збереженню прав і пільг військовослужбовців, встановлених раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР, а і по забезпеченню повноти соціального забезпечення військовослужбовців у разі вжиття додаткових заходів щодо посилення їх соціального захисту.

Тобто, відсутність окремої Угоди між державами учасниками Співдружності про порядок отримання та виплати одноразової грошової допомоги не може бути підставою для відмови в наданні такої допомоги військовослужбовцю, який проходив службу і проживає на території держав - учасниць Співдружності.

Щодо інших доводів апелянта, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 308, 315, 316, 317, 322 , 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 по справі № 537/4106/17 скасувати в частині зобов'язання Міністерство оборони України провести в повному обсязі виконання постанови Крюківського районного суду м. Кременчука від 23 грудня 2016 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 816/1266/16-а щодо призначення та виплати ОСОБА_3, одноразової грошової допомоги, з урахуванням всіх об'єктивних обставин.

В цій частині прийняти нову постанову, якою зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до п.п. 2 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499.

В іншій частині постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 24.11.2017 р. по справі № 537/4106/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя-доповідач О.В. ПрисяжнюкСудді В.Б. Русанова Л.В. Курило Повний текст постанови складено 26.03.2018.