Постанова № 73017968, 22.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 541/1917/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді-доповідача: Присяжнюк О.В.

суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2017 р. (ухвалене суддею Андрущенко-Луценко С.В.) по справі № 541/1917/17 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити йому грошову допомогу, як інваліду ІІІ групи, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 р. № 284 (в подальшому - Порядок № 284) у розмірі 48 - місячного грошового забезпечення.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2017 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу; зобов'язано відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, відповідно до п.п. 3 п. 2 Порядку № 284, а саме у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2017 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що 16.08.2006 року при первинному огляді позивача визнано інвалідом ІІІ групи, захворювання пов'язане з проходженням військової служби.

В подальшому у 2008 р., 2010 р. при повторних оглядах позивачу підтверджували ІІІ групу інвалідності.

27.01.2014 р. при повторному огляді ОСОБА_2 встановлена ІІІ група інвалідності, а також вказано, що захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

22.01.2015 р. ІІІ група інвалідності з таким формулюванням позивачу підтверджена, про що свідчить довідка МСЕК №0187200 від 02.02.2015 р.

Позивач звертався до військового комісара Миргородського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням 31.01.2014 р. повторно ІІІ групи інвалідності (захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Проте, вказана заява була залишена без задоволення.

За результатами оскарження ОСОБА_2 вищезазначеної відмови, постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області по справі № 541/1961/16-а від 21.11.2016 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 р., зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву позивача щодо призначення грошової допомоги, як інваліду III групи, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, та прийняти відповідне рішення.

Згідно п. 5 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (в подальшому - Комісія) № 49 від 19.05.2017 р., розглянувши документи майора в запасі ОСОБА_2, які надійшли відповідно до вищезазначеної постанови суду, Комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки він звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 03.11.2006 р. №328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014 р., тобто, до набуття чинності нової редакції ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Міністерства оборони України у призначенні, нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, протиправна.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно п.п. 3 п. 2 Порядку № 284 (що діяв на день виникнення у ОСОБА_2 права на отримання одноразової грошової допомоги), грошова допомога виплачується військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно з ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області по справі № 541/1961/16-а від 21.11.2016 р., яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 ІІІ група інвалідності встановлена 16.08.2006 р., у зв'язку з отриманням захворювання отриманого під час проходження військової служби, на нього розповсюджується дія Порядку, а тому були наявні правові підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому п.п. 2 п. 2 Порядку № 284.

Також, вказаною постановою суду встановлено, що при повторному огляді позивачу 27.01.2014 р. групу інвалідності не змінено, а змінено причину інвалідності, у зв'язку з чим при призначенні одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню п.п. 3 п. 2 Порядку № 284, у розмірі 48 - місячного грошового забезпечення.

Тобто, вказаним рішенням суду встановлено, що відповідачем при розгляді питання про призначення, нарахування та виплати позивачу вищевказаної грошової допомоги не враховано, що позивач з 16.08.2006 р. та на теперішній час є інвалідом ІІІ групи, у зв'язку з чим грошова допомога повинна бути йому призначена, відповідно до п.п. 3 п. 2 Порядку № 284, а саме: у розмірі 48 - місячного грошового забезпечення.

Таким чином, суд вважає, що доводи апелянта, що у позивача відсутні підстави для призначення, нарахування та виплати позивачу грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, відповідно до Порядку № 284, у розмірі 48 - місячного грошового забезпечення необґрунтовані.

Крім того, згідно довідки 309-01/10610 від 20.10.2017 р. виданої Полтавською обласною дирекцією ВАТ «НАСК «ОРАНТА», позивач до них не звертався із заявою на виплату страхової суми з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців Міністерства оборони України і ніяких виплат з цього виду страхування не отримував.

Доводи апелянта, що зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, відповідно до п.п. 3 п. 2 Порядку № 284 є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з питання призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, проте отримував відмову в вирішенні цього питання , у зв'язку з чим належним захистом прав позивача у спірних правовідносинах є: визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови позивачу призначенні одноразової грошової допомоги та зобов'язання відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, відповідно до п.п. 3 п. 2 Порядку№ 284 , а саме у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.

Щодо інших доводів апелянта, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2017 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 271, 283, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2017 по справі № 541/1917/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий суддя-доповідач О.В. ПрисяжнюкСудді В.Б. Русанова Л.В. Курило Повний текст постанови складено 26.03.2018.