Постанова № 73017700, 22.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 рокуЛьвів№876/936/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у справі №807/994/16 (винесену колегією суддів у складі: головуючий суддя Гаврилко С.Є., суддів Рейті С.І., Шешені О.М. у м. Ужгороді, повний текст складений 02.01.2018р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Закарпатської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України та господарського суду Закарпатської області, в якій просить визнати протиправними дії господарського суду Закарпатської області щодо відмови судді у відставці в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та зобов'язати Державну судову адміністрацію України та господарський суд Закарпатської області нарахувати та виплатити судді у відставці вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відшкодувати судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 березня 2015 року позивачем на адресу Вищої ради юстиції надіслано заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою відповідно до статті 126 Конституції України та згідно з статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 №788-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови господарського суду Закарпатської області від 17 листопада 2015 №02.6-07/71-к суддю Якимчук Лілію Миколаївну відраховано зі штату господарського суду Закарпатської області днем 17 листопада 2015 року у зв'язку із поданням заяви про відставку. У зв'язку з фактичною невиплатою передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач письмово звернулася до відповідача 2 з вимогою про нарахування та виплату їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до вимог статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №2453 від 07 липня 2010 року. 01 серпня 2015 року господарський суд Закарпатської області листом №01-26/4562/16 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, мотивуючи свою відмову тим, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що діяла на час звільнення із посади та на даний час, виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не передбачена. В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та зазначає, що їй протиправно відмовлено у виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, а тому вважає що вказаними діями та бездіяльністю відповідачів порушено її законні права та інтереси, у зв'язку з чим остання змушена звернутись за захистом свого порушеного права до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що незалежно від дати подачі заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України Постанови про звільнення її у зв'язку з виходом у відставку, вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке право було гарантоване Законом України «Про статус суддів» №2862-ХІІ від 15.12.1992 та Законом України №2453-VІ від 07.07.2010. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Державна судова адміністрація України та Господарський суд Закарпатської області надали відзиви на апеляційну скаргу, в якій зазначають, що дійсно відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, пунктом 28 розділу ІІ якого ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено. Вказані положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» неконституційними не визнавалися, а тому суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року виплата вихідної допомоги законодавством не передбачена.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. що Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 №788-VIII «Про звільнення суддів» (пункт 4) звільнено ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови господарського суду Закарпатської області від 17 листопада 2015 року №02.6-07/71-к, відраховано зі штату ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області днем 17 листопада 2015 року.

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 листопада 2015 року стаж роботи станом на 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 становить 26 років 08 місяців 16 днів.

Позивач 22 липня 2016 року звернувся до голови господарського суду Закарпатської області із заявою про нарахування та виплату їй вихідної допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді. Зокрема, позивач зазначив, що під час її звільнення з роботи господарським судом Закарпатської області були порушені її права матеріального характеру, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу, що була передбачена статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 від 07 липня 2010 року.

Листом за №01-26/4562/16 від 01 серпня 2016 року голова господарського суду Закарпатської області повідомив позивача, що на час звільнення позивача та на час надання відповіді виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою не передбачена.

Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що позивача відсутнє право на отримання такої допомоги, оскільки вона була звільнена у відставку в період відсутності норми про виплату вихідної допомоги.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 126 частини 5 пункту 9 Конституції України, в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно статті 136 частини 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» (який набрав чинності з 01 квітня 2014 року), було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме - виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою. Таким чином станом на 17 березня 2015 року - дата звернення позивачем до Вищої ради юстиції заяви про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою законодавчо не було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Крім того, суд звертає увагу, що рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 02 лютого 2015 року за №192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції, яка почала діяти із 29 березня 2015 року.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону України №192-VIII, після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вказана норма не передбачала права судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Таким чином, на момент прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1, з посади судді господарського суду Закарпатської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку не було визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку відповідача щодо нарахування вихідної допомоги.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.11.2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Суд не приймає до уваги доводи апелянта із посиланням на рішення Конституційного Суду України щодо наявності підстав для виплати ОСОБА_1, вихідної допомоги, оскільки Конституційним Судом України така не відноситься до конституційних гарантій незалежності судді.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено у рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також ґарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Більш того, необхідно також зауважити, що за статтею 22 Загальної декларації прав людини кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на реалізацію необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою ресурсів кожної держави.

При цьому, згідно зі статтею 2 частини 1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року), кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів.

Тобто, міжнародними договорами, які ратифіковані Україною, передбачено можливість встановлення розмірів соціального забезпечення населення у межах наявних ресурсів держави.

Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати соціальної допомоги узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Великода проти України» та «Суханов та Ільченко проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинно переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. У той же час, ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на день припинення повноважень позивача як судді, як і на день звернення позивача із заявою про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою, що адресувалася Вищій раді юстиції 17 березня 2015 року, стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена, а інші законодавчі акти виплати вихідної допомоги не передбачали, то у відповідачів не було законодавчо встановленого відповідного обов'язку, оскільки у позивача не було відповідного законодавчо передбаченого права.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Вищим адміністративним судом України, зокрема, у постановах від 01.12.2016 року у справі №826/22688/15, від 26.01.2017 року у справі №823/5424/15, від 28.02.2017 року у справі №821/427/16, від 23.03.2017 року у справі №809/4211/15.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Державної судової адміністрації України та господарського суду Закарпатської області здійснення нарахування та виплати належної суми вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку, та колегія суддів погоджується в висновком суду, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до частини 3 статті 145 Закону України Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VI, видатки кожного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Статтею 146 цього ж Закону передбачено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Тобто, будь-яка виплата, у тому числі і виплата вихідної допомоги, здійснюється відповідно до наказу голови суду, як розпорядника бюджетних коштів, а не Державною судовою адміністрацією України.

Оскільки у господарського суду Закарпатської області не було підстав для виплати такої допомоги ОСОБА_1, тому не було підстав для фінансування господарського суду Закарпатської області на здійснення виплат суми вихідної допомоги судді при звільненні з посади у відставку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у справі №807/994/16 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в порядку і строки встановленні статтями 328, 329 КАС України шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська В. С. Затолочний Повний текст постанови складено 27.03.2018р.