Рішення № 73016514, 28.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2018 року № 826/15632/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Генеральної прокуратури Українипровизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення (з розрахунку середньоденної заробітної плати 783,64 грн.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимогам частини 2 статті 40, статті 42, статті 49І Кодексу законів про працю України за наявності вакантних посад та згоди позивача на переведення на іншу посаду, його було звільнено з порушенням норм чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Від представника позивача надійшло клопотання здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача у вирішенні клопотання поклався на розсуд суду.

У зв'язку з заявленим клопотанням представника позивача та відсутністю заперечень з боку представника відповідача суд подальший розгляд справи завершив у порядку письмового провадження.

Заслухавши доводи та заперечення сторін, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, наказом Генерального прокурора України від 31 липня 2014 року №1747ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 08 грудня 2014 року №72шц у зв'язку із внесенням змін до структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України зі штату працівників Генеральної прокуратури України виведено посаду заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

11 березня 2015 року позивачу було вручено попередження №11/1-673 вих-15 про вивільнення з займаної посади у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці з 12 травня 2015 року та запропоновано обійняти вакантну посаду, згідно додатку, шляхом направлення відповідної заяви до Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України.

За твердженням позивача вищевказаний додаток був неактуальним та містив посади, які вже не були вакантними, а тому 27 квітня 2015 року, отримавши в кадровому підрозділі Генеральної прокуратури України перелік вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 27 квітня 2015 року, позивачем підготовлено і передано до кадрового підрозділу по центральному апарату Генеральної прокуратури України та відправлено поштою Генеральному прокурору України заяву від 27 квітня 2015 року про переведення на одну із запропонованих посад, а саме старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України відповідно до пункту 10 переліку вакантних посад від 27 квітня 2015 року.

Також, у вказаній заяві зазначено, що у разі наявності причин, які унеможливлюють зайняття позивачем цієї посади, він надає згоду обійняти будь-яку прокурорсько-слідчу посаду у штаті Генеральної прокуратури України.

Як вказано у позовній заяві, 19 жовтня 2015 року при отриманні трудової книжки позивач дізнався, що Генеральним прокурором України 18 серпня 2015 року видано наказ №1278ц, яким його звільнено з займаної посади.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача та вважаючи їх такими, що суперечать нормам трудового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (надалі - КЗпП України).

У відповідності до статті 1 КЗпП України (тут і надалі - нормативно правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За приписами статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Як визначено у статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Приписами статті 22 КЗпП України встановлено, що забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Згідно статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, відповідно до якої такими є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом.

У випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Як зазначено у статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов визначені статтею 41 КЗпП України.

Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці передбачено статтею 42 КЗпП України, відповідно до якої при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

За статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку передбачений статтею 47 КЗпП України, згідно якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У відповідності до статті 49І КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Згідно статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

За пунктами 2.3-2.5 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року №277, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Міністерства і відомства за згодою з відповідними галузевими профспілками можуть, як виняток, дозволити підприємствам, що працюють в умовах територіальної роз'єднаності (підпорядковані структурні підрозділи розташовані на великій відстані), проводити ознайомлення з записами, що внесені до трудової книжки, в заочному порядку шляхом направлення власникам книжок відповідних повідомлень з наступною відміткою про це в особистій картці.

Згідно пунктів 2.26, 2.27, 2.29 Інструкції №58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

У разі розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із здійсненням заходів щодо вдосконалення організації управління промисловістю та іншими галузями народного господарства, крім підстав, передбачених чинним законодавством, робиться посилання на відповідне рішення Уряду України.

У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Особливості обліку трудових книжок наведені у розділі 7 Інструкції №58.

Відповідно до матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України від 08 грудня 2014 року №72шц у зв'язку з набранням чинності окремих положень Закону України "Про прокуратуру", з метою удосконалення організації роботи органів прокуратури та керуючись статтями 14, 15 Закону України "Про прокуратуру" вирішено ліквідувати у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України, зокрема, Головне управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, де позивач, згідно наказу Генерального прокурора України від 31 липня 2014 року №1747ц, працював на посаді заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави.

Його загальну штатну чисельність 259 одиниць зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати.

Також, окрім ліквідації та скорочення у структурі і штатному розписі Генеральної прокуратури України певних управлінь та відповідних посад, вказаним наказом вирішено утворити Головне управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури у складі: управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією; управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту; управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури; управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату.

Встановлено у штатному розписі новоутвореного Головного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 263 одиниці з відповідним фондом заробітної плати.

Попередженням про вивільнення від 11 березня 2015 року №11-1/673 вих-15 позивача повідомлено про вищевказані зміни у структурі і штатному розписі Генеральної прокуратури України згідно наказу Генерального прокурора України від 08 грудня 2014 року №72шц, а саме про виведення посади заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та попереджено про звільнення з займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з 12 травня 2015 року відповідно до пункту 1 статті 40, статті 49І КЗпП України.

З метою подальшого працевлаштування запропоновано вакантні посади згідно з додатком станом на 11 березня 2015 року та прохання подати письмову заяву на згоду обійняти одну із зазначених посад до Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України.

За твердженням позивача, вказаний перелік містив вакантні посади, які не були вільними, про що йому повідомлялося у профільних підрозділах Генеральної прокуратури України та про що позивач особисто повідомляв кадровий підрозділ по центральному апарату Генеральної прокуратури України.

На чергове звернення до кадрового підрозділу по центральному апарату Генеральної прокуратури України, позивачем отримано перелік вакантних посад станом на 27 квітня 2015 року.

27 квітня 2015 року позивачем передано до кадрового підрозділу по центральному апарату Генеральної прокуратури України та відправлено поштою Генеральному прокурору України заяву про надання згоди обійняти вакантну посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України відповідно до пункту 10 переліку вакантних посад від 27 квітня 2015 року.

Також, у вказаній заяві позивач зазначив, що у разі неможливості з якихось причин обійняти дану посаду, він надає згоду обійняти будь-яку прокурорсько-слідчу посаду у штаті Генеральної прокуратури України.

У відзиві відповідач вказує на те, що призначення на вакантні посади відбувалось за процедурою, передбаченою пунктом 5 Порядку підготовки матеріалів для призначення працівників на посади, які входять до номенклатури Генерального прокурора України та які погоджуються з Генеральною прокуратурою, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 вересня 2014 року №100 (надалі - Порядок №100), відповідно до якої заміщення посад у центральному апараті проводилося на підставі рапорту (заяви) працівника, узгодженим із заступником Генерального прокурора України, переданими до кадрового підрозділу Генеральної прокуратури України для подальшої доповіді Генеральному прокурору України.

Таким чином, кадровим підрозділом заяву позивача разом з його біографічною довідкою 27 квітня 2015 року було передано керівнику Головного управління нагляду у кримінальному провадженні для узгодження питання щодо можливості призначення його на відповідну посаду.

Втім, на вказану посаду позивача призначено не було. Обґрунтовуючи вказане рішення, відповідач наводить такі підстави.

27 квітня 2015 року рапорт про призначення на посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України одночасно з позивачем подано і ОСОБА_2, яка обіймала у цьому підрозділі скорочену наказом Генерального прокурора України від 15 квітня 2015 року №24-шц посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України.

Наказом Генерального прокурора України від 30 квітня 2015 року №703-ц на вказану посаду призначено ОСОБА_2

Відповідач зазначає, що при виданні цього наказу було враховано досвід роботи вказаного працівника та те, що вона володіла питаннями специфіки прокурорського нагляду за додержанням законів і діяльності органів Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України, на відміну від позивача, який практичного досвіду роботи з питань нагляду за додержанням законів підрозділами центрального апарату Служби безпеки України та митними підрозділами Державної прикордонної служби України при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, у тому числі у формі процесуального керівництва, забезпечення участі у судовому провадженні та підтримання державного обвинувачення у складних провадженнях підслідним слідчим Головного слідчого управління Служби безпеки України, а також забезпечення контролю за здійсненням регіональними прокуратурами вищевказаного нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, підрозділами Державної прикордонної служби України взагалі не мав, досконало питаннями процедури розслідування кримінальних проваджень відповідно до компетенції цих органів та за нормами нового Кримінального процесуального кодексу України не володів, а тому відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України керівництвом Генеральної прокуратури України для призначення на відповідну вакантну посаду було погоджено саме кандидатуру ОСОБА_2

Також, відповідач вказує, що згода позивача на призначення на будь-яку іншу прокурорсько-слідчу посаду у Генеральній прокуратурі України без зазначення конкретної посади, згідно вимогам статті 21 КЗпП України та пункту 5 Порядку №100, не може слугувати належною підставою для призначення на вакантну посаду в Генеральній прокуратурі України, а отже і неможливим її погодження керівниками Генеральної прокуратури України.

Суд звертає увагу, що звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до вимог останньої, а саме у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу і не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, окрім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України - у разі нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Тобто, звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за пунктом 1 статті 40 КЗпП України можливе лише у тому випадку, якщо працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу, а також в період його тимчасової непрацездатності.

Передує звільненню працівника, згідно вимог статті 49І КЗпП України, персональне попередження про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, не пізніше ніж за два місяці, одночасно з запропонуванням іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації, а також враховується його переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України.

З наведеного вбачається, що аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівника має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а отже перед попередженням про його наступне вивільнення, оскільки останнє вже повинно враховувати переважне право на залишення на роботі та згідно якого такому працівнику пропонується інша робота на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згідно переліку вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 11 березня 2015 року, яку як додаток було надано позивачу разом з попередженням про вивільнення від 11 березня 2015 року №11/1-673 вих-15, посада старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні була вакантною, власне, так як і у переліку вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 27 квітня 2015 року, що свідчить про належний рівень продуктивності праці і кваліфікації позивача, оскільки відповідачем було надано вказані переліки для отримання згоди позивача обійняти одну із зазначених посад, включаючи наведену.

Окрім того, допускаючи можливість наявності причин, які б могли слугувати підставою відмови у зайнятті обраної посади, позивач зазначив, що згоден обійняти будь-яку іншу вільну прокурорсько-слідчу посаду.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, у відповідача була можливість перевести позивача на іншу роботу, а також отримана згода на таке переведення разом із зазначенням бажаної посади, що в свою чергу спростовує вищенаведені твердження відповідача про відсутність заяви позивача про призначення на конкретну посаду та неможливість її погодження.

Згідно листків непрацездатності серії АГХ №157976 та серії АГЧ №417318 позивач був звільнений від роботи з 18 серпня 2015 року з виходом на роботу з 12 вересня 2015 року.

Попри це, наказом Генерального прокурора України від 18 серпня 2015 року №1278-ц позивача звільнено з займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, про що позивачу надіслано повідомлення від 18 серпня 2015 року №11/1-2022 вих.15 з проханням прибути до Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України для ознайомлення з наказом, отримання трудової книжки та всіх належних при звільненні виплат в управлінні планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту, яке повернулось за закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 21 серпня 2015 року №1303-ц у зв'язку із перебуванням позивача на день звільнення на лікарняному, вирішено перенести дату звільнення - 18 серпня 2015 року на останній день хвороби, за умови надання ним по закінченню хвороби листка непрацезданості.

Листки непрацездатності серії АГХ №157976 та серії АГЧ №417318 були надані позивачем 21 жовтня 2015 року, що підтверджується відповідними заявами позивача з проханням надати допомогу по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із захворюванням.

Згідно пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Як вбачається з наказу Генерального прокурора України від 21 серпня 2015 року №1303-ц та, що підтверджується відповідачем, наказ Генерального прокурора України від 18 серпня 2015 року №1278-ц скасовано не було, а отже останній винесено з порушенням вимог статті 40 КЗпП України, що унеможливлює звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України в період його тимчасової непрацездатності.

Слід звернути увагу, що наказом Генерального прокурора України від 21 серпня 2015 року №1303-ц перенесено і в той же час не встановлено конкретної дати звільнення позивача. До того ж, станом на час виходу позивача на роботу нового наказу про його звільнення винесено не було.

Згідно наданої копії трудової книжки позивача, за записом №25 позивача 18 серпня 2015 року звільнено з посади, яку обіймав, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України) на підставі наказу №1278-ц від 18 серпня 2015 року.

19 жовтня 2015 року позивач забрав трудову книжку, що підтверджується сторонами та книгою видачі трудових книжок.

Отже, запис №25 у трудовій книжці позивача про звільнення було внесено за наявності та всупереч наказу Генерального прокурора України від 21 серпня 2015 року №1303-ц, яким було перенесено дату звільнення на останній день хвороби позивача, за умови надання ним по закінченню хвороби листка непрацездатності. Також, вказаний запис не відповідає дійсності, оскільки, як вже зазначалось, згідно вимог пункту 2.27 Інструкції №58 днем звільнення вважається останній день роботи.

Як підсумок, аналізуючи наведене в сукупності, можна зробити висновок, що наказ Генерального прокурора України від 18 серпня 2015 року №1278-ц про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України) винесено всупереч вимогам трудового законодавства, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

За вимогами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно абзацу 3 пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок).

Так, згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Вищенаведений підхід до визначення розміру виплати працівнику середнього заробітку працівнику за весь час вимушеного прогулу узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-419цс16.

Згідно довідки від 01 грудня 2017 року №18-824зц середня заробітна плата ОСОБА_1, обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, складає 16848,29 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 783,64 грн.)

Згідно розрахункового листа за 2015 рік позивачу була виплачена вихідна допомога по скороченню у сумі 21193,41 грн. у серпні 2015 року, що свідчить про виконання управлінням планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контрою та аудиту Генеральної прокуратури України наказу Генерального прокурора України від 18 серпня 2018 року №1278-ц в частині проведення остаточного розрахунку та виплат усіх належних ОСОБА_1 виплат при звільненні, враховуючи вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 ЗКпП України, а отже і вказує на фактичну дату виконання рішення про звільнення позивача.

Як зазначено в частині 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, а також беручи до уваги вищенаведену позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Так, з огляду на обгрунтування позову та обставини, встановлені у судовому засіданні вбачається, що позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 21 серпня 2015 року №1303-ц. Однак, з метою повного захисту прав позивача суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 18 серпня 2015 року №1278-ц.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском місячного строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Згідно з частинами 2, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з публічної служби) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі, коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 КЗпП України.

Законом України «Про прокуратуру» не визначені строки звернення до суду.

У відповідності до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як свідчать матеріали справи, копію наказу від 21 серпня 2015 року №1303-ц позивач не отримував взагалі, а тому не міг його ідентифікувати за номером та датою. При цьому, в оскаржуваному наказі не встановлена дата звільнення, від якої можливо було б відраховувати строк звернення до суду. В трудовій книжці позивача записи про наказ від 21 серпня 2015 року №1303-ц відсутні, хоча трудову книжку позивач отримав у жовтні 2015 року, що, в свою чергу, не позбавляло відповідача можливості внести відповідні записи у трудову книжку. Разом з тим, і не скасовані записи щодо наказу від 18 серпня 2015 року №1278-ц (в той час, як позивач 18 серпня 2015 року перебував на лікарняному).

На думку суду, за наведених обставин не можна вважати строк звернення позивача до суду порушеним, а тому клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Згідно частини 1, частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 18 серпня 2015 року №1278-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 21 серпня 2015 року №1303-ц.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з дати звільнення.

5. Стягнути з Генеральної прокуратури України (код ЄДРПОУ: 00034051, адреса: 01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: 04123, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення (з розрахунку середньоденної заробітної плати 783,64 грн.).

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко