Постанова № 73015902, 22.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6912/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, треті особи: Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25 лютого 2016 року №II-003/2016; зобов'язати Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури прийняти нове рішення та порушити дисциплінарну справу.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення є безпідставним та прийнято з порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не повністю досліджені докази, оскільки адвокат ОСОБА_4 викрав його особисті речі, що підтверджується фотографіями та показами сусідів.

Вказане свідчить про порушення адвокатом ОСОБА_4 присяги адвоката України, якою зазначається, що адвокат, у своїй адвокатській діяльності, дотримується принципів верховенства права, законності.

На думку апелянта, адвокат ОСОБА_4 порушує законність, цинічно плює на інститут правосуддя та сам вважає себе суддею, при цьому відкрито і в присутності свідків говорить про те, що його донька працює в суді, тому він повирішує будь-які питання.

Таким чином, адвокат ОСОБА_4 вдався до методів, що суперечать чинному законодавству України та порушують статті 7, 12 Правил адвокатської етики.

При цьому, відповідач однобічно розглянув його заяву про порушення дисциплінарного провадження відносно адвоката ОСОБА_4 та не надав жодної оцінки численним документам, які були додані до цієї заяви та не проаналізував поведінку та норми адвокатської етики, що були порушені адвокатом ОСОБА_4

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що під час здійснення дисциплінарного провадження підлягають перевірці обставини наявності чи відсутності в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку, що впливає на наявність підстав або відсутність підстав для порушення відносно адвоката дисциплінарної справи.

Так, ВКДКА діє в межах своїх повноважень та не є органом, діяльність якого дублює повноваження органів судової влади і правоохоронних органів, не вирішує будь-яких цивільно-правових, кримінальних та/чи фінансових питань, що випливають з таких правовідносин.

У свою чергу відповідна КДКА не має повноважень на здійснення перевірки на предмет вчинення кримінального правопорушення адвокатом чи будь-якою іншою особою і не може перебирати на себе не властиві їй функції.

При цьому, перевірка обставин щодо наявності чи відсутності в діях адвоката ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення може проводитись виключно в межах кримінальної юстиції.

Також, відповідач зазначив, що дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою), відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, на засіданні ВКДКА 25.02.2016 розглянуто скаргу позивача, за результатами якої згідно статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», шляхом голосування, всебічно і повно з'ясувавши наявні фактичні обставини, надані матеріали, прийнято рішення ВКДКА № II-003/2016, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області від 23.09.2015 - залишено без змін.

Оскільки при винесенні рішення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури в діях адвоката не було встановлено ознак вчинення дисциплінарного проступку, тому рішення від 25 лютого 2016 року №II-003/2016 є вмотивованим.

Також, у відзиві третьою особою ОСОБА_4 зазначено, що судом першої інстанції норми матеріального права не були порушені, так як повністю досліджені докази по справі, тому скарга ОСОБА_3 є надуманою та такою, що не підлягає задоволенню.

Так, при проведенні перевірки скарг ОСОБА_3 Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області, надавались письмові пояснення, де ОСОБА_4 повідомив про те, що між ним та скаржником ніяких відносин, пов'язаних з адвокатською діяльністю не існує, а мотивом скарги стала його відмова ОСОБА_3 допомогти протиправно заволодіти будинком гр. ОСОБА_5, на подвір'ї якого він проживав як робітник у вагончику.

При цьому, всі заяви скаржника в кількості більше десяти на протязі даного часу, а саме: погроза вбивством, розкрадання майна, побиття із працівниками поліції його свідка та підпал бази нафтопродуктів БРС у м. Васильків, викрадення кілометрів труби газопроводу «Дружба» та інші, були розслідувані та провадження закриті за відсутністю події злочину.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 23 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся з заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, в якій вказав на неправомірну, на думку позивача, поведінку адвоката ОСОБА_4, яка полягала в незаконному проникненні в будинок, викидання з будинку особистих речей скаржника, вивезення речей скаржника та будівельних матеріалів.

Рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 23.09.2015 відмовлено в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_4 (а.с. 68 зворот - 69 Том I).

Так, зазначене рішення мотивовано відсутністю достатніх даних, які б свідчили про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку у вигляді порушення присяги адвоката України та Правил адвокатської етики, у зв'язку з чим, відсутні підстави для порушення дисциплінарної справи.

21 жовтня 2015 року до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшла скарга ОСОБА_3 на вищезазначене рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області (а.с. 64-66 Том I).

Рішенням Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури від 25.02.2016 №ІІ-003/2016 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 23.09.2015 - без змін (а.с. 115-117 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимагаючи притягнути адвоката ОСОБА_4 до відповідальності за діяння, які сам позивач вважає злочином, в якості доказів вчинення такого діяння позивачем має бути надано вирок суду, оскільки до винесення вироку особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, в силу прямих приписів Конституції України, проте позивачем таких доказів відповідачу не надано, що свідчить про необгрунтованість позовних вимог.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до частин першої та третьої ст. 2 Закон № 5076-VI адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно ст. 33 Закону №5076-VI, адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Статтею 34 Закону №5076-VI передбачено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.

Отже, вищезазначеною нормою чинного законодавства чітко визначено перелік діянь, які можуть кваліфікуватися як дисциплінарний проступок адвоката, і, відповідно, за які наступає дисциплінарна відповідальність.

У відповідності до частини четвертої статті 7 Правил адвокатської етики, затверджених установчим з'їздом адвокатів України від 17.11.2012, у своєму приватному житті адвокат зобов'язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти зумисно їх скоєнню іншими особами.

Як свідчать матеріали справи, 23 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся з заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, оскільки на думку позивача, адвокатом ОСОБА_4 вчинено дисциплінарний проступок, який полягав в порушенні правил адвокатської етики.

Рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 23.09.2015 відмовлено в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_4 (а.с. 68 зворот - 69 Том I).

21 жовтня 2015 року до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшла скарга ОСОБА_3 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 23.09.2015, яким відмовлено в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_4 (а.с. 64-66 Том I).

Рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.02.2016 №ІІ-003/2016 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 23.09.2015 - без змін (а.с. 115-117 Том I).

Приймаючи оскаржуване рішення, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури виходила з того, що поведінка адвоката ОСОБА_4 розцінюється скаржником як порушення Присяги адвоката України щодо дотримання принципів верховенства права, законності та Правил адвокатської етики.

Разом з тим, у оскаржуваному рішенні зазначено, що дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, відмовляючи в порушенні дисциплінарної справи відносно ОСОБА_4 правильно вказала на відсутність достатніх даних, які б свідчили про наявність і діях адвоката ознак дисциплінарного проступку у вигляді порушення присяги адвоката України та Правил адвокатської етики.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, приймаючи рішення від 25.02.2016 №ІІ-003/2016, діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи апелянта про вчинення адвокатом ОСОБА_4 дій, які позивачем кваліфіковано як злочин, у зв'язку з чим подано заяву про вчинення злочину, що свідчать про аморальність його дій, що не відповідає нормам адвокатської етики, колегією суддів не приймаються до уваги, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно до частини другої статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, вимагаючи притягнути особу до відповідальності за діяння, які сам позивач вважає злочином, в якості доказів вчинення такого діяння позивачем має бути надано вирок суду, оскільки до винесення вироку особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, в силу прямих приписів Конституції України.

Проте, позивачем таких доказів не надано та не повідомлено про їх наявність.

При цьому, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури у своєму рішенні від 25.02.2016 №ІІ-003/2016 вірно відзначила, що викладені в заяві ОСОБА_3 факти протиправної поведінки громадянина ОСОБА_4 були предметом перевірки під час проведення досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013100140001017 від 08.07.2015, однак не знайшли свого підтвердження, про що свідчить закриття даного кримінального провадження у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.

Додані позивачем до адміністративного позову протокол допиту свідків в межах матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015110140001774 від 11.11.2015 (а.с. 14-38 Том II), а також нотаріально посвідченої заяви (а.с. 42-56 Том II) надані на адвокатський запит адвоката ОСОБА_7 не стосуються предмету спору у справі, що розглядається.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п. 41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.

Зокрема, в п. 30 Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Л.О. Костюк,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 27 березня 2018 року.