Рішення № 73010039, 21.03.2018, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/8991/17

Категорія 52

2/295/466/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Чішман Л.М.

за участю секретаря Савіної Л.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Віейбі Банк" ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання трудового договору недісним в наслідок його фіктивності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати фіктивний трудовий договір від 01.10.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_4 недійсним. В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що при укладенні трудового договору від 01.10.2014 року сторони не мали наміру працевлаштування ОСОБА_4, що підтверджується тим, що він жодного дня не працював у ПАТ «ВіЕйБі Банк» на підставі трудового договору від 01.10.2014 року. При укладенні договору сторони не мали наміру створити жодних трудових наслідків і знали заздалегідь про те, що він не буде виконуватись. Укладення даного договору було спрямоване лише на отримання неправомірної вигоди у вигляді одноразової виплати значної суми коштів за трудові обов’язки до яких відповідач не мав наміру приступати та виконувати, у зв’язку з чим вказаний договір є фіктивним та його слід визнати недійсним з дня укладення.

09.01.2018 року від представника відповідача – ОСОБА_2 надійшов відзив до позову, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві зазначено, що позивачем не надано доказів того, що відповідача не було допущено до роботи в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», посилання позивача на попередню змову ОСОБА_4 та голови правління ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в частині незаконного отримання заробітної плати та набуття трудового (страхового) стажу є лише припущеннями. Також представник відповідача зазначив, що трудовий договір був укладений відповідно до вимог законодавства.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала просила позов задовольнити.

Представник відповідача – ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали спарви, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.10.2014 року між Публічним акціонерним товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_4 було укладено трудовий договір. Пунктом 1.1. договору передбачено, що ОСОБА_4 приймається на роботу на посаду директора Житомирського РЦ для виконання роботи, обумовленої договором та посадовою інструкцією. Також умовами договору передбачено права та обов’язки сторін, робочий час, оплату праці та соціально-побутове забезпечення працівника, відповідальність сторін, строк дії та інші умови договору (а.с. 9-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 20 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положення статті 24 КЗпП України (чинні, на момент укладення трудового договору) передбачали, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно п. 6.1. трудового договору від 01.10.2014 року даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом невизначеного строку.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В свою чергу, слід вказати, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Наслідками укладення трудового договору є виникнення трудових відносин між сторонами, а саме прийняття ОСОБА_4 на роботу на посаду директора Житомирського РЦ, виконання ним визначених обовязків, та, зокрема, оплати праці роботодавцем.

Позивач не надав суду доказів які б вказували на те, що фактично ОСОБА_4 не був допущений до роботи та не виконував передбачені договором та посадовою інструкцією обов’язки.

Проаналізувавши наведене вбачається, що ознак фіктивності в укладеному між сторонами трудовому договорі не має, з огляду на настання передбачених договором правових наслідків.

Посилання позивача на положення ч. 9 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які визначаються, що уповноважена особа фонду гарантування вкладів та здійснення тимчасової адміністрації має право приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов’язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю, не можуть бути підтвердженням того, що укладення трудового договору від 01.10.2014 року було спрямоване не на настання трудових обовязків, а лише на отримання неправомірної вигоди у вигляді одноразової виплати значної суми коштів за трудові обов’язки, з огляду на те, що вказана норма не забороняє уповноваженій особі збільшувати розмір заробітної плати працівника.

Відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об’єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору (контракту).

Цивільний кодекс України передбачає можливість визнання правочину недійсним як способу захисту саме цивільних прав та інтересів особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Враховуючи, що правові відносини щодо трудового договору регулюються трудовим законодавством України, в тому числі Кодексом законів про працю України, оспорюваний трудовий договір не підлягає визнанню недійсним, відповідно до норм Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Віейбі Банк" ОСОБА_3 ( 04119 м.Київ, вул. Дегтярівська, 27-Т, код 19017842) до ОСОБА_4 ( 10014 м.Житомир, вул. Московська, 108/56а, кв. 96) про визнання трудового договору від 01.01.2014 року укладеного між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк" та ОСОБА_4 недійсним в наслідок його фіктивності.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М.Чішман