Постанова № 73008011, 27.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/14627/14-ц 27.03.2018

Провадження №22-ц/784/318/18

Провадження 22ц/784/318/18 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 27

Постанова

Іменем України

27 березня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Прокопчук Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Богуславською О,М.,

за участю:

- представника позивача Безушко В.В.,

- представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 20 листопада 2017 року суддею цього ж суду Гуденко О.А., у справі № 490/14627/14-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі- Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4 про зверенння стягненн на предмет іпотеки.

Банк зазначав, що 05 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 149 000 доларів США зі сплатою 10,5% річних із терміном повернення до 05 жовтня 2028 року.

21 квітня 2009 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту від 05 жовтня 2007 року, відповідно до умов якої в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором Банк прийняв в заставу нерухоме майно, а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, а також нежитлове приміщення по вул. Радянській 4/9.

В рахунок забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 21 квітня 2009 року ОСОБА_4 в іпотеку Банку передано нежитлові приміщення загальною площею 165,0 кв.м., розташовані на ІІІ поверсі по АДРЕСА_2

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором станом на 04 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 251 830,98 дол. США, що еквівалентно 3 261 399 грн.05 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 145 771,64 дол. США, що еквівалентно 1 887 851 грн. 48 коп.; заборгованість за процентами у розмірі 88 615,06 дол. США, що еквівалентно 1147631,13 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту за період з 04 листопада 2013 року по 04 листопада 2014 року у розмірі 2 796,21 дол. США, що еквівалентно 36 213 грн. та пеня за прострочення сплати процентів за вказаний вище період у розмірі 14 648.07 дол. США, що еквівалентно 189703,44 грн.

Посилаючись на наведене, Банк, з урахуванням уточнених позовних вимог, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлове приміщення на 3-му поверсі загальною площею 165,0 кв.м. в літ.А, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_4 Встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, визначеною сторонами в договорі іпотеки від 21.04.2009 року на рівні 2 049 316,50 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2017 року позов Банку задоволено.

Постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення на 3-му поверсі загальною площею 165,0 кв.м. в літ. А, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни, у розмірі 2 896 339 грн., в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту №11228956000 від 05 жовтня 2007 року в сумі 251 830,98 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ 3 261 399 грн. 05 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 145 771,64 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ 1887851 грн. 48 коп.; заборгованість по процентам - 88 615,00 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ 1147631 грн. 13 коп.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 796,21 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ 36213 грн. 00 коп.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 14 648,07 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ 189703 грн. 44 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Банк без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачкою.

Також суд залишив поза увагою ту обставину, що заборгованість за кредитом залишилася незмінною, оскільки мало місце задоволення вимог кредитора на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2014 року, а також те, що Банк в порушення закону провів підвищення відсоткової ставки. Судом також не враховано, що нарахування пені за прострочення сплати кредиту у доларах США, є незаконним, оскільки пеня має обчислюватися лише у національній валюті України - гривні.

Крім того, надання кредиту у валюті суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки на час видачі кредиту у Банку не було генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 251 830,98 доларів США, що еквівалентно 3 261 399 грн. 05 коп., а тому відповідно до ст. ст. 33 Закону України «Про іпотеку», умов кредитного договору та договору іпотеки, Банк має право погасити заборгованість за рахунок забезпечення, а саме звернення стягнення на майно, яке передане в іпотеку.

Колегія погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №11228956000, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 149000,00 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 752 450,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, зі сплатою 10,5% річних за користування кредитом, строком до 05.10.2028 року. Виходячи з умов кредитного договору, сплата кредиту та відсотків за його користування повинна здійснюватися щомісячно згідно графіку погашення кредиту.

Відповідно до п. 1.2.2 умов Договору, Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути позивачу кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 05 жовтня 2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та/або згідно умов відповідної угоди Сторін.

05.10.2007 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до договору про надання кредиту, відповідно до п. 1.1. якої сторони домовилися додати до кредитного договору додаток № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту». Пунктом 1.5 додаткової угоди сторони доповнили п.5.2 кредитного договору умовами щодо збільшення розміру процентної ставки у випадках, передбачених кредитним договором.

21 квітня 2009 року між Банком та ОСОБА_4 укладена Додаткова угода №1 до вищевказаного кредитного договору, відповідно до п. 2.1 цієї угоди у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором банком приймається: застава нерухомості, а саме 2-х кімнатної квартири за адресою - АДРЕСА_1 ; застава нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та порука ОСОБА_5

У якості забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 21 квітня 2009 року між Банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - нежитлове приміщення на 3-му поверсі загальною площею 165,00 кв.м. літ А, що знаходиться по АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_4 на праві власності.

Відповідно до п.п.1.1., 1.2. договору іпотеки ринкова вартість приміщень становить 2 049 316,50 грн.

У п. 1.3. іпотечного договору передбачено, що іпотекою забезпечується розмір зобов'язання, строк і порядок його виконання за основним договором.

Пунктами 2.1.1, 4.1, 4.2, 4.4 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання позичальником положень кредитного договору іпотекодержатель має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі. Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися за рішенням суду.

Як видно із матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та наявністю заборгованості, Банк 05 липня 2010 року звертався з позовом до суду про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості за кредитом розмір якої станом на 07 травня 2010 року становив 164 196, 66 дол. США, що еквівалентно 1 301406 грн. 30 коп., з яких: 1 155371 грн. 44 коп. - сума основного боргу; 1 32541 грн.89 коп. - заборгованість по відсоткам; 134292,97 - пеня за несвоєчасне повернення кредиту.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року в розмірі 1301406,30 грн.

В суді апеляційної інстанції встановлено і таке підтвердив представник відповідачки, що до теперішнього часу боржник не здійснив жодного платежу в рахунок погашення заборгованості за вказаним судовим рішенням, тобто рішення суду не виконав.

18 вересня 2014 року Банк направив боржнику вимогу про усунення порушень договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Письмова вимога позивача про усунення порушень та сплату заборгованості, задоволена не була.

Звертаючись до суду з даним позовом, Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка утворилась станом на 04 листопада 2014 року і її розмір становить 251 830,98 дол. США, що еквівалентно 3 261 399 грн.05 коп., з них: заборгованість за кредитом у розмірі 145 771,64 дол. США, що еквівалентно 1 887 851 грн. 48 коп.; заборгованість за процентами у розмірі 88 615,06 дол. США, що еквівалентно 1147631,13 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту за період з 04 листопада 2013 року по 04 листопада 2014 року у розмірі 2 796,21 дол. США, що еквівалентно 36 213 грн. та пеня за прострочення сплати процентів за вказаний вище період у розмірі 14 648.07 дол. США, що еквівалентно 189703,44 грн.

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 1263 від 03 квітня 2017 року, проведеної експертом Миколаївського відділення ОНДІСЕ, початкова ціна нежитлового приміщення, що знаходиься по вул. Радянській 4/9 в м. Миколаєві становить 2 896 339 грн.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

За змістом Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Аналогічні вимоги містить договір про надання споживчого кредиту укладений між сторонами 05 жовтня 2007 року та договір іпотеки від 21 квітня 2009 року.

Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.

Таким чином позивач скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідно до вимог ст. 16 ЦК України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачають, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2467цс15 Верховний Суд України висловив позицію, згідно якої, відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання.

При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання.

Отже, за відсутності заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання іпотека припиняється.

З огляду на зазначене, а також враховуючи, що основне зобов'язання не виконане, заборгованість перед банком стягнута з відповідачки на підставі судового рішення не погашена, доводи апеляційної скарги про те, що позовна давність за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла, є безпідставними.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, хоча й помилково обчислив строк позовної давності з моменту набрання законної сили рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2014 року, але це не вплинуло на правильність висновку суду по суті спору.

Посилання апелянта на відсутність підстав для звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки Банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, пред`явивши у вересні 2009 року вимогу ОСОБА_4 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, та мав право звернутися до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з цієї дати, є помилковими.

Спір, розглянутий судом у 2014 році між сторонами і даний спір мають різні предмети спору, а письмова вимога у вересні 2009 року з наданням строку для погашення заборгованості за кредитним договором була надіслана банком до ОСОБА_4, як до боржника, а не як до іпотекодавця.

Безпідставними є й доводи особи, що подала апеляційну скаргу, про те, що судом не враховано преюдиційного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2014 року, яким визначено розмір заборгованості в гривневому еквіваленті в рахунок погашення якої має бути звернуто стягнення на предмет іпотеки, оскільки у даній справі Банком заявлено вимоги про стягнення заборгованості за інший період, ніж за судовим рішенням від 10 квітня 2014 року.

Крім того, відповідно до пунктів 1.1, 1.2.2. договору про надання споживчого кредиту позичальник отримав кредит в іноземній валюті із зазначенням еквіваленту у національній валюті і зобов'язався повернути цей кредит в іноземній валюті.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 12 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (з наступними змінами) роз'яснив, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

За таких обставин, судом обгрунтовано визначено розмір заборгованості в іноземній валюті із зазначенням еквіваленту у гривнях, що відповідає положенням ч. 3 ст. 533 ЦК України та умовам кредитного договору.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність банківської ліцензії на право здійснювати банківські операції в іноземній валюті при укладенні договору іпотеки, є безпідставними.

Як видно із наданих Банком документів, на час укладення кредитного договору Банк мав банківську ліцензію на здійснення банківських операцій в іноземній валюті. А тому правомірно надав кредит позичальнику в іноземній валюті, який останній зобов'язався повертати у валюті кредиту, тобто в доларах США.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що Банк при нарахуванні заборгованості безпідставно збільшив процентну ставку за користування кредитом безпідставні, оскільки спростовуються змістом п.п.1.3.1., 10.2. кредитного договору та п.1.5 Додаткової угоди до Договору про надання споживчого кредиту від 05 жовтня 2007 року.

Твердження апелянта про те, що згідно рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2014 року вже стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором, а тому подвійне нарахування Банком відсотків за однин і той же період не допускається, є помилковим, оскільки подвійне стягнення відбулося б за умови, якщо боржник виконав судове рішення про стягнення заборгованості. До того ж, звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором не може вважатися подвійною відповідальністю боржника.

Водночас, є правильними доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково визначив заборгованість зі сплати пені в іноземній валюті.

Визначаючи розмір пені за період з 07 листопада 2013 року по 04 листопада 2014 року, суд не врахував, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України.

Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду України, висловленим у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15, які відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими до застосування.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення в частині визначення судом заборгованості, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2017 року в частині визначення заборгованості за кредитним договором №11228956000 від 05 жовтня 2007 року змінити, зазначивши, що розмір заборгованості станом на 04 листопада 2014 року складає 251 830,98 доларів США, що еквівалентно 3 261 399 грн. 05 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 145 771,64 доларів США, що еквівалентно 1887851 грн. 48 коп.; заборгованість по процентам - 88 615,00 доларів США, що еквівалентно 1147631 грн. 13 коп.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 36213 грн. 00 коп.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 189703 грн. 44 коп.

В іншій частині вказане судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді :

_________

Повний текст судового рішення виготовлено 28.03.2018 р.