Ухвала суду № 73007725, 27.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1847/15-к 27.03.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Єфіменка О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150120000410, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 4 квітня 2017 року відносно

ОСОБА_4, який народився 1985 року липня місяця 7 числа в м. Южноукраїнську Миколаївської області, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1, раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор – Кучеренко Д.С.,

обвинувачений – ОСОБА_4,

захисник – ОСОБА_5

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 4 квітня 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України – 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, ОСОБА_4 зараховано у строк покарання строк попереднього ув’язнення в період з 20.02.2017 р. до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок скасувати та змінити, призначивши йому покарання без позбавлення волі, застосувати положення ст. 69 КК України. Просить зарахувати у строк покарання строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, застосувати Закон України «Про амністію у 2016 році».

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі та змінах до неї обвинувачений ОСОБА_4 зазначає, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, а призначене покарання – не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

Вважає, що судом не прийнято до уваги мотивів вчинення ним злочинів, дані, що характеризують його особу та ступінь тяжкості вчинених злочинів. Він щиро кається у вчиненому, зазначає, що мешкає один разом із своєю бабусею ОСОБА_6 (1949 р.н.), яка є пенсіонеркою, тяжко хворіє на гіпертонію та інші захворювання, потребує його допомоги та нагляду і стверджує, що саме ці обставини спонукали його на вчинення злочинів, а тому, як і його допомога слідству у розкритті злочинів, мають бути враховані, як обставини, що пом’якшують покарання, тобто вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Окрім цього апелянт зазначає, що він хворіє на гепатит «С» із ускладненнями та має захворювання на ВІЛ, за час перебування під вартою, зрозумів, що не можна вчиняти злочини, а тому вважає, що відбутий ним строк покарання у слідчому ізоляторі є достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.

На його думку надана працівниками поліції характеристика відносно нього не повинна прийматись до уваги, оскільки складена заінтересованими особами, а саме працівниками поліції.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

29.04.2015 р. близько 13.00 год., ОСОБА_4, проходячи поблизу відкритої спортивної площадки-корту для ігри в теніс на території паркової зони по вул. Парковій в м. Южноукраїнську Миколаївської області, побачив не зачинені металеві дверцята – «лючок» опори нічного освітлення. Маючи намір на таємне заволодіння зазначеними металевими дверцятами, ОСОБА_4 використовуючи металеву палицю круглої форми, сплюснутої з однієї сторони, демонтував з опори освітлення металевий «лючок», зірвавши його з завіс та помістив до своєї сумки. В цей час його затримали працівники міліції. Своїми протиправними діями ОСОБА_4 спричинив комунальному підприємству «Служба комунального господарства» м. Южноукраїнська майнову шкоду в розмірі 145 грн.

В ніч на 05.05.2015 р., у період, з 23.00 год. до 02.00 год., ОСОБА_4, за попередньою змовою з ОСОБА_7, з метою таємного викрадення чавунних каналізаційних труб, за допомогою універсального ключа-відмички, який був у ОСОБА_7, відчинили вхідні двері та проникли до підвального приміщення під’їзду № 5 житлового будинку № 11 по пр. Леніна в м. Южноукраїнську Миколаївської області. Знаходячись в підвальному приміщенні, вони демонтували частину прокладеного там чавунного трубопроводу системи водовідведення Ду-100мм довжиною 9 м., склали його у поліетиленові мішки, які принесли із собою та в подальшому розпорядилися ним за власним розсудом. Своїми діями ОСОБА_4 з ОСОБА_7 спричинили комунальному підприємству «Житлово-експлуатаційне об’єднання» м. Южноукраїнська майнову шкоду в розмірі 1 013,25 грн.

В ніч на 20.05.2015 р., у період з 23.00 год. до 02.00 год., ОСОБА_4, за попередньою змовою з ОСОБА_7, повторно, з метою таємного викрадення чавунних каналізаційних труб, використовуючи універсальний ключ-відмичку, який був у ОСОБА_7 відчинили вхідні двері та проникли до підвального приміщення під’їзду № 1 житлового будинку № 3 по бульвару Курчатова в м. Южноукраїнську Миколаївської області. Знаходячись у підвальному приміщенні, вони демонтували частини прокладеного там чавунного трубопроводу системи водовідведення Ду-50мм. довжиною 6 м., який склали у поліетиленові мішки та подальшому розпорядились за власним розсудом. Своїми діями ОСОБА_4 з ОСОБА_7 спричинили комунальному підприємству «Житлово-експлуатаційне об’єднання» м. Южноукраїнська майнову шкоду в розмірі 327 грн.

В ніч на 21.05.2015 р., у період з 23.00 год. до 02.00 год., ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_7, з метою таємного викрадення чавунних каналізаційних труб, за допомогою універсального ключа-відмички, який був у ОСОБА_7, відчинили вхідні двері та проникли до підвального приміщення під’їзду № 5 житлового будинку № 5 по бульвару Шкільному в м. Южноукраїнську Миколаївської області, де демонтували частину прокладеного там чавунного трубопроводу системи водовідведення марки ЧК «Ду-50мм.» довжиною 8,4 м. та склали його у поліетиленові мішки, які принесли із собою, в подальшому розпорядились за власним розсудом. Своїми діями ОСОБА_4 з ОСОБА_7 спричинили комунальному підприємству «Житлово-експлуатаційне об’єднання» м. Южноукраїнська майнову шкоду в розмірі 417 грн.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно та за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у сховище.

Обираючи ОСОБА_4 вид і міру покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, його характеризуючи дані, визнав обставиною, що пом’якшує покарання щире каяття, обставиною, що обтяжує покарання – рецидив злочину.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги обвинуваченого, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчинені вказаного у вироку злочину за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку. Дії обвинуваченого кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України вірно та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційному перегляду не підлягають.

Щодо призначеного покарання, то за положеннями п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до вимог, викладених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК України та п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Вказаних вимог закону та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, обираючи ОСОБА_4 вид і розмір покарання, суд першої інстанції дотримався.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які є злочином середньої тяжкості та тяжким злочином, конкретні обставини вчинених злочинів, певні дані про особу ОСОБА_4, визнав обставиною, що пом’якшує покарання, щире каяття та обставину, що обтяжує покарання – рецидив злочинів і дійшов висновку, що з метою виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів, ОСОБА_4 необхідно призначити покарання саме у виді позбавлення волі на певний строк, з такими висновками погоджується і апеляційний суд, оскільки покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, крім того покарання ОСОБА_4 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України більш суворим за ч. 3 ст. 185 КК України, за який покарання призначено в мінімальних межах передбачених санкцією цієї статті.

Мотиви і підстави призначення ОСОБА_4 покарання за сукупністю злочинів у виді 3 років позбавлення волі, у вироку наведені, апеляційний суд з ними погоджується і підстав для призначення більш м’якого покарання або покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, як того просить апелянт, не вбачає.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 про можливість застосування до нього положень ст. 69 КК України, оскільки обставиною, що пом’якшує його покарання визнано щире каяття, а крім того повинні бути враховані, як обставини, що пом’якшують покарання активне сприяння розкриттю злочину та вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, є необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_4 стверджує про наявність обставини, що пом’якшує покарання – активне сприяння розкриттю злочину, проте будь-яких даних та доводів, які б надали суду підстав дійти висновку про наявність такої обставини, апеляційна скарга не містить, не надано таких даних і під час апеляційного розгляду.

Доводи апелянта про необхідність врахування обставини, яка пом’якшує покарання – вчинення злочину внаслідок тяжких сімейних обставин у зв’язку із тим, що він мешкає разом із бабусею, яку необхідністю лікувати, не заслуговують на увагу, оскільки зазначена обставина може бути визнана судом, як пом’якшуюча, лише за умови, якщо вона виникла об’єктивно, а не з вини самої особи, яка вчинила злочин, бути справді (об’єктивно) тяжкою, а не тільки на думку самого винного та такою, що обумовила вчинення винним злочину. Отже, суд повинен встановити наявність зв’язку між зазначеними обставинами і вчиненням особою злочином, характер якого свідчить, що об’єктивно сформовані тяжкі обставини з боку винного значною мірою й обумовили вчинення ним злочину.

Та обставина, що у обвинуваченого хворіє бабуся, яка мешкає з ним, не є підставою для вчинення злочину, а відтак обставин, які б свідчили, що злочини обвинуваченим вчинені внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Наявність у обвинуваченого захворювань, в тому числі гепатит «С», на думку апеляційного суду, не є обставиною, яка надає суду підстави для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України, оскільки захворювання ОСОБА_4 не завадила йому вчиняти дані злочини.

Окрім цього, відповідно до вимог ст. 69 КК України наявність лише пом’якшуючих покарання обставин є недостатньо для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, вказані обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також мають враховуватись дані про особу винного, які оцінюються судом з точки зору можливості досягнення таким покаранням тих цілей, що сформульовані в ч. 2 ст. 50 КК України.

Доводи апелянта про безпідставне врахування судом характеристики на нього від працівників поліції, є безпідставними, оскільки при призначенні покарання суд не посилався на будь-які характеризуючи дані про його особу від правоохоронних органів і матеріали кримінального провадження таких характеризуючи даних не містять.

За таких обставин з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для врахування зазначених апелянтом обставин, як пом’якшуючих, і, як наслідок, вирішення питання про можливе застосування до нього положень, ст. 69 КК України, не вбачається.

Викладене в тексті апеляційної скарги прохання апелянта про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» також не підлягає задоволенню, виходячи з того, що не містить будь-якого посилання на норми даного закону, на підставі яких до нього можливе застосування амністії.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вирішує питання можливого застосування відносно ОСОБА_4 положень даного закону, виходячи із змісту апеляційної скарги та доданих до неї документів.

Апелянт зазначає, що він хворіє на гепатит «С» та ВІЛ інфекцію.

Відповідно до п. п. «г», «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, зокрема, які на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572.

За змістом довідки державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» від 18.12.2017 р. обвинуваченому ОСОБА_4 встановлено діагноз – ВІЛ-інфекція, 3-тя клінічна стадія рецидивний кандідоз ротової порожнини, імуносупресія, хронічний гепатит змішаного ґенезу (В+С) з мінімальною активністю трансаміназ, проте вказані хвороби не входять до переліку захворювань, визначених п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

За наведених обставин, підстав для задоволення прохання ОСОБА_4 у застосуванні до нього Закону України «Про амністію у 2016 році» на даний час не вбачається, оскільки, будь яких даних про те, що ОСОБА_4 відноситься до категорії осіб, визначених у ст. 1 цього закону, матеріали провадження не містять.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 4 квітня 2017 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін.

У задоволенні клопотання про застосування до ОСОБА_4 Закону України «Про амністію у 2016 році» відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді

______ __ ____

ОСОБА_8В ОСОБА_2 ОСОБА_3