Рішення № 73006930, 16.03.2018, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/740/17

Номер провадження 2/213/69/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 березня 2018 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Соловйової Л.Я.,

при секретарі – Ємельянцевій Т.С.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу цивільну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворіжаглобуд», третя особа – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 09.03.2017 року звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Криворіжаглобуд», та згідно уточненого позову від 14.06.2017 року, яким збільшила позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача грошову суму в розмірі 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначає, що вона працювала на підприємстві відповідача з 04.09.1979 року до 31.05.1984 року – муляром-будівельником; з 01.06.1984 року по 08.01.1985 року – майстром: з 15.05.1992 року до 10.07.1997 року муляром-будівельником. Звільнена з роботи 10.07.1997 року у зв»язку з виходом на пенсію по інвалідності. З 08.10.2000 року по 02.07.2006 року працювала на підприємстві відповідача на посаді сторожа.

За висновком ЛТЕК від 14.07.1997 року їй вперше встановлено другу групу інвалідності та втрату професійної працездатності в розмірі 70% у зв»язку з професійним захворюванням, а саме: радикулопатія шийна та попереко-крижова на фоні спондилоартрозу, сходинкового ретроспондилолістезу СЗ (на 0,5 см.) і С4 (на 0,3 см.) рецидивуючий перебіг, фаза загострення з вираженим порушенням біомеханіки хребта та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу ПФС 1-2ст.

Висновом ЛТЕК від 06.08.1998 року підтверджена друга група інвалідності та 70% втрати професійної працездатності, повторно на період з 01.08.1998 року по 01.08.1999р.. Висновком від 06.08.1999 року – встановлена друга група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% повторно, які в подальшому підтверджувались висновками ЛТЕК від 04.07.2000р., 04.07.2002р., 08.07.2003р.

За висновком МСЕК від 30.07.2004 року позивачу встановлена третя група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50%, які в подальшому підтверджувались висновками МСЕК протягом 2005- 2012 року та висновком МСЕК від 14.07.2015 року 50% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності – встановлено позивачу безстроково.

Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання №23 від 19.05.1997 року – причинами професійного захворювання ОСОБА_1 визнано: фізичне навантаження на верхні кінцівки, шийний відділ хребта.

Наказом по будівельному управлінню №1 ЗАО АСМП «Криворіжаглобуд» від 23.07.1997 року №763 позивачці призначена одноразова допомога та щомісячні виплати на відшкодування втраченого заробітку.

У зв’язку з профзахворюванням позивач протягом тривалого часу страждає на постійний ниючий біль та обмеження об’єму рухів, не може виконувати роботу пов’язану з нахилом тулуба, не може переносити порівняно легкі речі, піднімати вантажі, через що змушена звертатися за сторонньою допомогою, що її морально пригнічує. Позивач не може тривалий час знаходитися в одній позі, що ускладнює її пересування за межами квартири. Порушено звичний уклад життя позивача, вона змушена часто звертатися до лікувальних установ, перебувати на стаціонарному лікуванні.

Позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків на підставі пункту 11,38 Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492.

Просить стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 70000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не явилась, надала нотаріально завірену довіреність ОСОБА_2 на представництво інтересів в суді щодо розгляду даної справи.

Від позивача та її представника ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позов підтримують в повному обсязі (а.с.188). Представник позивача надав відзив на заперечення представника відповідача (а.с.177). У відзиві зазначив, що позовна давність не поширюється на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Також зазначив, що надання відповідачем позики позивачу для придбання квартири ніяким чином не стосується її профзахворювання, оскільки відбулось до встановлення останній групи інвалідності та стійкої втрати професійної працездатності. В судове засідання призначене на 16.03.2018 року позивач та її представник не явились, про дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 16.03.2018 року не з»явився. До суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника ПрАТ «Криворіжаглобуд» на підставі наданих суду документів та пояснень. Просить відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.196). В своїх письмових запереченнях (а.с.100-102, 103-106) посилаються на те, що ступінь втрати працездатності позивачем визначена МСЕК з 01.07.1997 року у розмірі 70% та встановлена 2 група інвалідності на термін до 06.09.1999 року, 01.08.1999 року у розмірі 60% та визначена 3 група інвалідності, 30.07.2005 року МСЕК встановив позивачу ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 50% та визначив 3 групу інвалідності, профзахворювання. Таким чином за висновками МСЕК, стан позивача не погіршувався, а навпаки покращувався. ОСОБА_1 починаючи з 2006 року працює, на даний час - на Інгулецькому гірничозбагачувальному комбінаті. Вважають, що відсутній зв»язок між одержаним профзахворюванням позивача в 1997 році і нинішнім погіршенням стану її здоров»я.

Також зазначають, що відповідач неодноразово надавав позивачу матеріальну допомогу за час її роботи на підприємстві відповідача – за рішенням правління від 16.06.1995 року в розмірі 5 млн крб., згідно протоколу №15/96 від 28.10.1996 року в сумі 250 грн., відповідач сплатив позивачу, згідно наказу по підприємству №763 від 23.07.1997 року одноразову допомогу в сумі 10047,10 грн.. Також станом на 1996 рік позивач перебувала на загальному квартирному обліку на одержання житла, була в списку під №61, прав на першочергове отримання житла не мала, державою житло для працівників підприємства відповідача не надавалось. Відповідач за рахунок колективних коштів підприємства виділив позику позивачу для покупки квартири в розмірі 1 665 110 000 крб. 38 коп. Вказані кошти були внесені на фінансування будівництва житлового будинку по вул.Неделіна, 11 в м.Кривий Ріг, в якому позивачу була виділена трикімнатна квартира №4, де позивач і проживає по даний час. За умовами договору позивач повинна була пропрацювати на підприємстві 10 років, в цьому випадку підприємство погашало 90 % позики, а 10% повинен був сплатити працівник. ОСОБА_1 з моменту одержання позики пропрацювала 6 років 4 міс, витрачені колективні кошти після звільнення – не повернула. Враховуючи одержану позивачем ступінь втрати професійної працездатності, збудована квартира була передана у власність позивача. Відповідач вважав, що таким чином компенсував її моральні страждання.

Також в запереченнях та додаткових запереченнях відповідач зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні з даними вимогами. Вважають, що з аналізу ст.ст.221,225,231, 233 КЗпП УРСР, в редакції, що діяла на момент встановлення первинно стійкої втрати працездатності позивача, випливає, що строк звернення до суду або комісії по трудовим спорам для вирішення трудового спору встановлений у 3 місяці, а тому строк позовної давності за зверненням позивача з даним позовом сплинув 10.10.1997 року.

Просять відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 30.11.2017 року замінено по справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог – Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області на належну третю особу: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (а.с.131).

Представник третьої особи – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в судове засідання не явився, про дату та час розгляду справи повідомлялись судом своєчасно та належним чином. Про причини неявки не повідомили, пояснення по позову не надали. Суд вважає можливим розглянути справу без участі представника третьої особи.

Дослідив матеріали справи, суд дійшов до наступного.

ОСОБА_1 народилась 01 квітня 1960 року, її прізвище при народженні – Паланіч (а.с.5,6).

Із копії трудової книжки ОСОБА_4 встановлено, що 27.07.1978 року вона прийнята на роботу в Криворізьке спеціалізоване управління №209 «Металургмонтаж». 04.01.1979 року прийнята по переводу в СУ «Відділбуд» тресту «Криворіжаглобуд» маляром будівельником 4 розряду; 01.06.1984 року – призначена на посаду майстра; 08.01.1985 року – звільнена за власним бажанням. З 25.01.1985 року по 11.05.1992 року працювала оглядачем вагонів в Криворізькому металургійному комбінаті «Криворіжсталь», звільнена за власним бажанням. 15.05.1992 року – прийнята на роботу в будівельне управління №1 Треста «Криворіжаглобуд» маляром будівельним по 4 розряду; 10.07.1997 року – звільнена у зв»язку з виходом на пенсію по інвалідності ІІ групи. З 08.10.2000 року ОСОБА_1 працювала сторожем в ЗАТ «Криворіжаглобуд», звільнена за власним бажанням 02.07.2006 року. З 10.07.2006 року позивач працює в ПрАП «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (а.с.7-10).

21.07.2015 року позивачу видано пенсійне посвідчення. Вид пенсії: по інвалідності 3 група, професійне захворювання (а.с.6- зворотній бік аркуша).

Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 19.05.1997 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_4 (на даний час прізвище ОСОБА_1), а саме: хронічний остеохондроз, хронічна дистогенна шийна полірадікулопатія. В акті зазначено, що професійне захворювання виникло у зв»язку з вимушеним технологічним процесом, причиною професійного захворювання є фізичне навантаження на верхні кінцівки та шийний відділ хребта (а.с.11-12).

За висновком ЛТЕК від 14.07.1997 року ОСОБА_4 вперше встановлено другу групу інвалідності та втрату професійної працездатності в розмірі 70% на період з 10.07.1997 року по 01.08.1998 року у зв»язку з професійним захворюванням, а саме: хронічна дистогенна шийна полірадикулопатія на фоні ретроспондилолістезу з вираженим больовим синдромом і статико-динамічним порушенням. Висновом ЛТЕК від 06.08.1998 року підтверджена друга група інвалідності та 70% втрати професійної працездатності, повторно на період з 01.08.1998 року по 01.08.1999р. (а.с.13).

Висновком ЛТЕК від 06.08.1999 року - позивачу встановлена третя група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% повторно на період з 01.01.1999 року по 01.08.2000 року, які підтверджувались висновками ЛТЕК від 04.07.2000р., 04.07.2002р., 08.07.2003р. (а.с.14,15).

За висновком МСЕК від 30.07.2004 року позивачу встановлена третя група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50%, які підтверджувались висновками МСЕК від 25.07.2005 року, 17.08.2006 року, 12.08.2008 року, 04.08.2009 року, 16.07.2012 року (а.с.16-20). Висновком МСЕК від 14.07.2015 року ОСОБА_1 встановлена 3 група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності безстроково. Протипоказана – важка праця, вимушена поза, довга хода, переохолодження (а.с.21).

Наказом Будівельного управління №1 Закритого акціонерного товариства «Криворіжаглобуд» від 23.07.1997 року у зв»язку з встановленням комісією ЛТЕК маляру ОСОБА_4 70% втрати професійної працездатності, призначено до виплати одноразова допомога в розмірі 10047,10 грн (а.с.22).

Позивач в період з 2004 р. по 2017 р. неодноразово проходила стаціонарне лікування у зв»язку зі скаргами на болі в шийному та поперековому відділі хребта, обмеження об»єму рухів, оніміння рук та ніг, терпкість кінцівок, утруднену ходу, запаморочення, погіршення стану при незначному психоемоційному навантаженні та фізичному перенавантаженні (а.с.23-49).

Також встановлено, що 05.01.1996 року ЗАТ «Криворіжаглобуд» уклало з ОСОБА_4 договір №16 на отримання позики в розмірі повної вартості квартири - №4 в будинку №11 по вул.Недєліна м.Кривого Рогу, її будівництво та придбання в розмірі 1665110 тис крб.. За умовами договору ОСОБА_4 зобов»язана повернути підприємству 10% позики рівними частинами протягом 10 років, починаючи з 01.03.1996 року по 01.03.2006 року. Також отримувач позики зобов»язаний відпрацювати на підприємстві не менше 10 років після отримання ордера на заселення в квартиру, в іншому випадку підлягає поверненню вся сума позики з виплатою відсотків (а.с.83-84).

ОСОБА_4 перебувала на квартирному обліку працівників ЗАТ АБМП «Криворіжаглобуд» на отримання жилої площі під №61 в 1996 році. В списках осіб, які користуються правом першочергового отримання житлової площі - не значилась (а.с.85-92).

Згідно рішення правління АБМП «Криворіжаглобуд» від 16.06.1995 року (протокол №9/95) працівнику ОСОБА_4 надана матеріальна допомога у зв»язку з тяжким матеріальним становищем в розмірі 5 млн. крб. (а.с.93-94). Згідно рішення правління АБМП «Криворіжаглобуд» від 28.10.1996 року (протокол №16/96) ОСОБА_4 надана матеріальна допомога у зв»язку з тяжкою тривалою хворобою в розмірі 250 грн. (а.с.96-98).

Сторонами не оспорюється та визнається той факт, що Трест «Криворіжаглобуд» перетворено в орендне будівельно-монтажне підприємство «Криворіжаглобуд», згідно наказу від 10.04.1992 року. Орендне будівельно-монтажне підприємство «Криворіжаглобуд» перетворено в Акціонерне будівельно-монтажне підприємство «Криворіжаглобуд», згідно наказу від 22.04.1994 року (а.с.8-9). Приватне акціонерне товариство «Криворіжаглобуд» є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Криворіжаглобуд», яке в свою чергу є правонаступником Акціонерного будівельно-монтажного підприємства «Криворіжаглобуд».

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров»я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов»язком держави (ст.3 Конституції України).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно роз»яснень Пленуму Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, визначено, що оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з»ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Судом встановлено, що згідно витягу із акту освідування ЛТЕК від 14.07.1997 року позивачу з 10 липня 1997 року, первинно, встановлено втрату професійної працездатності по отриманому нею на виробництві професійному захворюванню, і дійшов висновку про те, що саме з часу первинного встановлення професійного захворювання у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди.

На момент ушкодження здоров’я позивачу ОСОБА_1, внаслідок отримання професійного захворювання, порядок відшкодування шкоди спричиненої здоров’ю працівника регулювався Цивільним кодексом Української PCP 1963 року; Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я пов»язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472 (далі Правила); статтею 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції від 15.05.1996 року.

Відповідно до п.38 вищевказаних Правил, право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним із виконанням ним трудових обов»язків передбачалось пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним із виконанням ним трудових обов»язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі Правила), відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.

Частина 1 статті 440-1 ЦК Української РСР (далі ЦК УРСР, доповнена стаття 06.05.1993 року), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п»яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Із вищевказаного слідує, що відповідно до статті 440-1 ЦК УРСР та пункту 11 Правил було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п»яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, який не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). При цьому, встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати для розрахунку необхідно застосовувати той, який діє на час розгляду справи. Згідно п. 38 Правил право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Суд не погоджується з запереченнями представника відповідача щодо відсутності зв»язку між одержаним професійним захворюванням позивача та її нинішнім станом здоров»я, яке погіршилось, оскільки, як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19.05.1997 року позивач отримала професійне захворювання, під час роботи на підприємстві відповідача, яке виникло у зв»язку з вимушеним технологічним процесом. Акт розслідування хронічного професійного захворювання не оскаржено підприємством-відповідача у встановленому законодавством порядку, сам факт отримання позивачем професійного захворювання визнаний представником відповідача, що вбачається із заперечень. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв»язку з отриманим профзахворюванням, відчуває постійний біль, обмежена в русі та виконанні щоденної домашньої роботи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк для звернення з даним позовом до суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст.83 ЦК України в редакції 1963 року, дія якого поширюється на правовідносини, які виникли між сторонами 10.07.1997 року - позовна давність не застосовується щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки вони випливають з порушення особистих немайнових прав (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п.3 ч.1 ст.268 ЦК України).

За таких обставин позивач не пропустив строк для звернення до суду за захистом своїх прав щодо відшкодування моральної шкоди, яку відшкодовувати зобов'язаний саме відповідач, оскільки не створив працівнику безпечні та нешкідливі умови праці, в той час як відповідно до вимог ст.6, ст.12 Закону України "Про охорону праці" обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця, а тому доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та що підприємство не повинно відшкодовувати моральну шкоду не відповідають діючому законодавству.

Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу була заподіяна шкода здоров»ю, вона отримала професійне захворювання, втратила працездатність, яка первинно з 10.07.1997 року встановлена в розмірі 70%, з 01.08.2000 року – встановлена в розмірі 60%, з 01.01.2004 року – встановлена в розмірі 50%, а з 01.08.2015 року встановлена в розмірі 50% безстроково, визнана інвалідом третьої групи від профзахворювання. Позивач переносить щоденно фізичні та моральні переживання, змушена часто перебувати на стаціонарному лікуванні, має звертатися і перебувати під наглядом лікарів. При вказаних обставинах суд вважає, що наслідками отриманого професійного захворювання, позивачеві порушено її звичайний життєвий ритм, нормальні життєві зв'язки. Cуд вбачає наявність факту спричинення позивачу моральної шкоди, яку повинен відшкодувати відповідач, як власник підприємства, праця на якому призвела до погіршення стану її здоров'я, встановлення професійного захворювання та перенесення моральних страждань.

Разом з тим, суд не може врахувати заперечення позивача щодо здійснення відшкодування моральної шкоди позивачу шляхом передання у власність останньої трикімнатної квартири АДРЕСА_1, позику на придбання якої було надано підприємством відповідача – позивачу як працівнику підприємства на умовах повернення лише 10% від суми позики, оскільки договір позики №16 від 05.01.1996 року було укладено до встановлення позивачу втрати професійної працездатності та умовами договору не передбачалось відшкодування моральної шкоди за рахунок надання житла на пільгових умовах.

Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди позивачу, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає компенсації.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд з урахуванням положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 року, враховує обставини справи, характер, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність, довготривалість наслідків, що наступили, стан її здоров'я, ступінь втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.

Також суд враховує, що ОСОБА_1 первинно встановлено відсоток професійного захворювання з 10.07.1997 року у розмірі 70% та встановлена друга група інвалідності, з 01.08.2000 року ступінь втрати професійної працездатності встановлено в розмірі 60% та третя група інвалідності, з 01.08.2005 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та підтверджена третя група інвалідності, та згідно довідки МСЕК від 14.07.2015 року - з 01.08.2015 року підтверджено 50% втрати професійної працездатності і третя група інвалідності, які встановлені безстроково. Тобто стан здоров»я позивача починаючи з 10.07.1997 року не погіршився, а навпаки висновками МСЕК встановлено незначне покращення. Крім того, після звільнення позивача з роботи на підприємстві відповідача у зв»язку з виходом на пенсію по інвалідності, остання з 08.10.2000 року по 02.07.2006 року працювала на ПРАТ «Криворіжаглобуд» сторожем, звільнена за власним бажанням, з 10.07.2006 року працює в ПРАТ «Інгулецький ГЗК», на даний час – підсобним працівником.

Враховує суд також й роз»яснення, викладені у абзаці 2 п.9 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18615,00 грн., а максимальний 744600,00 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини, особу позивача, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди позивача слід визначити в сумі 25000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, та стягнути його з відповідача на користь позивача, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які вона щоденно зазнає. Компенсація моральної шкоди у розмірі 25000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків, буде достатньою та не призведе до збагачення позивача за рахунок відповідача. В задоволенні іншої частини позову позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, від сплати яких позивач звільнений.

На підставі ст.ст. 8, 22, 43, 58 Конституції України, ст.440-1 ЦК УРСР (доповнена стаття 06.05.1993р.), ст.83 ЦК України (в редакції 1963 року), ст..268 ч.1 п.3 ЦК України (в редакції 2003 року), ст.ст. 153, 173 КЗпП України, ст.ст.6,12 Закону України “Про охорону праці”, Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я пов»язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472 та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворіжаглобуд», третя особа – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжаглобуд» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 25000 (двадцять п»ять тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог в розмірі 45000 гривень ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжаглобуд» на користь держави судовий збір в сумі 640 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_1.

Представник позивача: ОСОБА_2, АДРЕСА_3.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Криворіжаглобуд», м.Кривий Ріг, пр.Південний, 1-а, ЄДРПОУ: 01238979.

Третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, 49000, м.Дніпро, вул.Князя Ярослава Мудрого, 68, будівля 2-5.

Дата складення повного судового рішення – 23.03.2018 року.

Суддя Л.Я. Соловйова