Постанова № 73006623, 23.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 125/1058/15-ц

Провадження № 22-ц/772/545/2018

Категорія: 34

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 рокуСправа № 125/1058/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

судді-доповідача: ОСОБА_2

суддів: Медвецького С.К., Рибчинського В.П.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

учасники справи:

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3,

відповідач: ОСОБА_4,

відповідач: ТДВ «Експрес Страхування»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Єрмічової В.В. в приміщенні Барського районного суду Вінницької області, -

в с т а н о в и в :

В травні 2017 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ТДВ «Експрес Страхування» про відшкодування шкоди.

Позов мотивовано тим, що він є власником транспортного засобу марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, який було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_4 – водія автомобіля «ЗАЗ Forza», реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2014 року у справі № 678/33/14-к, який набрав законної сили на підставі ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року. Позивачем зазначено, що відшкодування шкоди у натурі неможливе з урахуванням того, що сума відновлювального ремонту та сума відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу, перевищують ринкову вартість ідентичного технічно справного автомобіля, відтак проводити ремонтно-відновлювальні роботи економічно недоцільно, що підтверджується висновком автотоварознавчого дослідження №307Е-05/14 від 22 травня 2014 року. Вказав, що він, як власник транспортного засобу, згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, а тому просив стягнути з ОСОБА_4 48 767,31 грн. матеріального збитку, розмір якого підтверджується висновком експерта. Крім того, зазначив, що у зв’язку з протиправною поведінкою ОСОБА_4, йому заподіяна моральна шкода, яка виразилась у знищенні його майна та неможливості придбати аналогічний автомобіль із-за підвищення вартості, а тому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь у відшкодування моральної шкоди 40 000,00 грн..

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 48 765,31 грн. матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 000,00 грн. моральної шкоди.

У позові до ТДВ «Експрес Страхування» відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, яким на відповідній правовій підставі володіє відповідач і була завдана з вини останнього, який керував вказаним транспортним засобом, що є підставою для стягнення з відповідача шкоди завданої майну позивача, розмір якої згідно експертних висновків становить 48 765,31 грн., при цьому судом визначено моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн..

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, мотивовану тим, що в матеріалах справи наявна копія розписки ОСОБА_3 від 21 лютого 2010 року, відповідно до якої він продав ОСОБА_6 автомобіль та отримав за нього кошти, а після написання розписки ОСОБА_3 видав нотаріально посвідчену довіреність від 25 лютого 2010 року на розпорядження автомобілем, відтак вважає, що внаслідок ДТП ОСОБА_3 не було завдано шкоди, оскільки автомобіль не перебував у його володінні та користуванні, а тому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, при цьому зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

У відзиві, поданому ТДВ «Експрес Страхування» зазначено, що повідомлення про настання події, яка сталась 15 вересня 2013 року за участю транспортного засобу «ЗАЗ Forza», реєстраційний номер НОМЕР_2, цивільно-правову відповідальність водіїв якого застраховано полісом №АС/1855005 від 28 березня 2013 року та внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, було подано лише 22 січня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом строку, а заяву про виплату страхового відшкодування взагалі не було подано.

У відзиві, поданому ОСОБА_6 зазначено, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала, відтак вважає, що не має права вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 15 вересня 2013 року.

У відзиві, поданому ОСОБА_3 зазначено, що видача ним довіреності на користування та розпорядження належним йому транспортним засобом не свідчить про перехід права власності на автомобіль до іншої особи і тому він має право на відшкодування шкоди від особи, яка її заподіяла, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність даної особи, при цьому позовна давність ним не пропущена, оскільки настання дорожньо-транспортної пригоди не може бути днем, коли він довідався про порушення свого права, і про особу яка його порушила.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини.

Представник ТДВ «Експрес Страхування» в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість рішення суду.

ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, при цьому надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України).

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вимогами ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорено, що відповідно до вироку Летичівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2014 року у справі №678/33/14-к, який набрав законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року у виді штрафу у розмірі 350 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 950,00 грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Так, вироком встановлено, що 15 вересня 2013 року близько 14:00 год. на вулиці Гагаріна біля домогосподарства №92 в с. Бохни Летичівського району Хмельницької області ОСОБА_4, керуючи автомобілем «ЗАЗ Forza», реєстраційний номер НОМЕР_2, і рухаючись по ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, яка має пагорб та виконуючи маневр об'їзду вибоїн на дорожньому покритті, в порушення вимог пунктів 1.5., 2.3. (б), 10.1., 11.1., 11.3., 12.3. ПДР України не переконався, що це буде безпечним для інших учасників руху, виїхав на смугу зустрічного руху, не надавши перевагу в русі і створивши небезпеку для руху водію автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6, який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів під час якого пасажири автомобіля «ЗАЗ Forza», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, отримали тілесні ушкодження легкого та середнього ступеню тяжкості.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення рішення) вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_3 заявлено вимогу про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір яких визначено в сумі 48767,31 грн., при цьому вимогу обґрунтовано пошкодженнями завданими належному йому автомобілю в результаті ДТП.

З матеріалів справи видно, що власником автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САА №362214.

Із висновку експерта №307Е-05/14 автотоварознавчого дослідження від 22 травня 2014 року вбачається, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, складає 52 290,86 грн., у тому числі ПДВ, що є рівним вартості аналогічного авто до дорожньо-транспортної пригоди, оскільки автомобіль був фізично знищений.

Згідно копії висновку експертного товарознавчого дослідження №251Е-03/17 від 22 березня 2017 року ринкова вартість автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, що має пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 3 525,55 грн..

Із відповіді ТДВ «Експрес Страхування» №738 від 16 лютого 2015 року вбачається, що ОСОБА_6 звернувся до страхової компанії 22 січня 2015 року з повідомленням про настання події, яка має ознаки страхового випадку, яка сталась 15 вересня 2013 року за участю транспортного засобу «ЗАЗ Forzа”, реєстраційний номер НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність водіїв якого застраховано полісом №АС/1855005 від 28 березня 2013 року, та внаслідок якого було пошкоджено транспортний засіб «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріальна шкода, яка заподіяна ОСОБА_3 у зв’язку з фізичним знищенням автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, повинна становити різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням експертних висновків вартість авто до дорожньо-транспортної пригоди становила 52 290,86 грн., а вартість авто після дорожньо-транспортної пригоди становить 3 525,55 грн., при цьому доказів наявності витрат у ОСОБА_3, що були пов’язані з евакуацією автомобіля з місця ДТП суду надано не було, а тому сума матеріального збитку, що заподіяна власнику транспортного засобу «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, становить 48 765,31 грн. (52 290,86 грн. – 3 525,55 грн.).

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що потерпілий вправі на власний розсуд обирати спосіб здійснення свого права вимоги як у деліктному, так і договірному зобов’язанні, відтак закон надає останньому право одержати відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди.

Викладені в апеляційній скарзі посилання на те, що згідно розписки, ОСОБА_3 продав ОСОБА_6 належний йому автомобіль «Volkswagen Golf», не можуть бути прийняті до уваги, оскільки розписка не є документом, який підтверджує набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Також, є безпідставними і такими що не спростовують право власності ОСОБА_3 на автомобіль «Volkswagen Golf», видача останнім нотаріально посвідченої довіреності на право розпорядження даним автомобілем.

Щодо викладених в апеляційній скарзі тверджень про те, що ОСОБА_3 звернувся до суду поза межами строку позовної давності, то суд звертає увагу на те, що питання дотримання строків позовної давності було досліджено судом першої інстанції і було зроблено вірний висновок, що позов подано в межах строків, визначених ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов?язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Крім того, п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вимогами ст. 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України у справі №6-954цс16 від 26 жовтня 2016 року визначено, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Вимогами ст. 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 37.1.4 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо посилань представника ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, то дані посилання висновок суду про наявність підстав для частково задоволення позову, не спростовують.

На підставі наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість матеріального збитку, що складає 48 765,31 грн..

Також, звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_3 заявлено вимогу відшкодування моральної шкоди, яка була йому заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У роз’ясненнях, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема у п. 3 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Крім того, пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно визначено, що наявність факту дорожньо-транспортної пригоди, спричинення незручностей ОСОБА_3, порушення його звичайного ритму життя, знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку та є негативною подією для нього, що сталась з вини відповідача, а тому визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 4 000,00 грн. є співмірним і достатнім заподіяним моральним стражданням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанова Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_7: /підпис/ ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Згідно з оригіналом:

ОСОБА_7 ОСОБА_2