Рішення № 73002324, 26.03.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 березня 2018 року Справа № 913/31/18

Провадження №19/913/31/18

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш” (вул.Гастелло, б.39 Б, каб.105, м.Луганськ, 91047)

до Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” (вул.Вілєсова, б.20 А, м.Сєвєродонецьк Луганської області)

про стягнення 126535 грн 81 коп.

Суддя Господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш” звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” про стягнення заборгованості за договором поставки №АМК-1484-2014-пст від 06.05.2014 у розмірі 116255 грн 48 коп., 3 % річних у розмірі 2130 грн 82 коп., інфляційних втрат у розмірі 8149 грн 51 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, на яку нараховані 3 % річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.01.2018 було відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві б/н від 13.02.2018 зазначив, що заявлена позивачем заборгованість за видатковими накладними №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп. та №614 від 29.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп. є повністю сплаченою платіжними дорученнями №16330 від 09.09.2014, №16698 від 19.09.2014, №13327 від 15.07.2014. Видаткові накладні №665 від 10.10.2014 на суму 1708 грн 56 коп. та №5 від 15.01.2015 на суму 27543 грн 84 коп. у відповідача відсутні, оскільки поставка продукції відповідачу за ними не здійснювалась. Усі видаткові накладні за договором №АМК-1484-2014-пст від 06.05.2014 були складені в період з травня по серпень 2014 року. Специфікаціями до зазначеного договору передбачені різні строки оплати, максимальний з яких складає 15 календарних днів з дати поставки продукції. Отже, позивач дізнався про порушення свого права на отримання грошових коштів за поставлену продукцію ще у жовтні 2014 року і з цього моменту розпочався відлік позовної давності для звернення до господарського суду. З огляду на викладене відповідач заявив про застосування позовної давності.

Позивач клопотанням про витребування доказів б/н від 21.02.2018 просив зобов’язати спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС надати відомості щодо відображення у податковому обліку з податку на додану вартість ПАТ “Алчевський металургійний комбінат” по податковим накладним виписаним ТОВ “Луганській завод “Полімермаш” №17 від 10.10.2014 та №3 від 15.01.2015.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш” (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством “Алчевський металургійний комбінат” (покупець, відповідач) 06.05.2014 був укладений договір поставки №АМК-1484-2014-пст, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець прийняти і оплатити товар на умовах, викладених в договорі. Асортимент, кількість і ціна товару зазначається в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, що є його невід’ємною частиною (п.1.1 договору).

Ціна товару за одиницю і за позиціями, а також порядок і умови оплати за поставлений товар зазначається в специфікаціях до договору, оформлених у вигляді додатків до договору, що є його невід’ємною частиною (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору умови оплати за товар обумовлюються в специфікаціях до договору.

Згідно з п.4.1 договору поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару розуміється переданий на умовах цього договору товар за однією специфікацією.

Поставка товару здійснюється на умовах, визначених сторонами в специфікаціях відповідно з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів “Інкотермс” в редакції 2010 року (п.4.2 договору).

Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в цьому договору. За письмовою згодою сторін допускається інша форма розрахунків, що не суперечить законодавству України (п.5.2 договору).

Відповідно до п.10.2 договору він діє по 31.12.2014. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов’язань за цим договором.

06.05.2014 між сторонами підписана специфікація №1 на суму 138378 грн 00 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – факт поставки, протягом 15 календарних днів.

15.05.2014 між сторонами підписана специфікація №2 на суму 4848 грн 00 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – 100% передплата.

16.05.2014 між сторонами підписана специфікація №3 на суму 145044 грн 00 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – 100% передплата.

22.05.2014 між сторонами підписана специфікація №4 на суму 233701 грн 68 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – 100% передплата.

04.06.2014 між сторонами підписана специфікація №5 на суму 12054 грн 00 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – 100% передплата, протягом 10 календарних днів.

18.06.2014 між сторонами підписана специфікація №6 на суму 27814 грн 08 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – факт поставки, протягом 5 календарних днів.

07.07.2014 між сторонами підписана специфікація №7 на суму 6421 грн 68 коп. з ПДВ, відповідно до п.3 якої оплата поставленої за цією специфікацією продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника на наступних умовах – 100% передплата.

Як зазначив позивач, на виконання вказаних умов договору ним здійснена поставка товару на загальну суму 250697 грн 28 коп.

Відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 134441 грн 80 коп., заборгованість складає 116255 грн 48 коп.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір №АМК-1484-2014-пст від 06.05.2014 є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачеві підтверджується видатковими накладними №384 від 15.05.2014 на суму 4848 грн 00 коп., №470 від 05.06.2014 на суму 8610 грн 00 коп., №Л0000000309 від 24.06.2014 на суму 27814 грн 08 коп., №523 від 27.06.2014 на суму 69189 грн 00 коп., №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп., №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп., №614 від 29.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп., всього на суму 226292 грн 88 коп.

Позивачем за позовом заявлено заборгованість у сумі 116255 грн 48 коп., в т.ч. за видатковими накладними №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп., №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп., №614 від 28.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп., №5 від 15.01.2015 на суму 27543 грн 84 коп.

Як зазначив відповідач, поставка по видатковим накладним №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп. та №523 від 27.06.2014 на суму 69189 грн 00 коп. відбувалась по специфікації №1 від 06.05.2014; поставка по видатковій накладній №384 від 15.05.2014 на суму 4848 грн 00 коп. відбувалась по специфікації №2 від 15.05.2014; поставка по видатковій накладній №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп. відбувалась по специфікації №4 від 22.05.2014; поставка по видатковій накладній №470 від 05.06.2014 на суму 8610 грн 00 коп. відбувалась по специфікації №5 від 04.06.2014; поставка по видатковій накладній №Л0000000309 від 24.06.2014 на суму 27814 грн 08 коп. відбувалась по специфікації №6 від 18.06.2014.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п.3 укладених специфікацій до договору сторони визначили умови оплати поставленого товару.

Оплата відповідачем отриманого товару здійснена в сумі 139289 грн 80 коп., в т.ч. за платіжними дорученнями №9406 від 22.05.2014 на суму 4848 грн 00 коп., №11121 від 16.06.2014 на суму 8610 грн 00 коп., №16545 від 12.06.2014 на суму 10000 грн 00 коп., №14353 від 25.07.2014 на суму 19189 грн 00 коп., №12515 від 02.07.2014 на суму 30000 грн 00 коп., №12794 від 07.07.2014 на суму 20000 грн 00 коп., №16330 від 09.09.2014 на суму 20000 грн 00 коп., №16698 від 18.09.2014 на суму 14474 грн 80 коп., №13327 від 15.07.2014 на суму 12168 грн 00 коп.

Матеріалами справи підтверджується, що поставка товару за видатковою накладною №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп. оплачена повністю відповідачем платіжними дорученнями №16330 від 09.09.2014 на суму 20000 грн 00 коп. та №16698 від 19.09.2014 на суму 14474 грн 80 коп.; за видатковою накладною №614 від 29.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп. оплачена повністю платіжним дорученням №13327 від 15.07.2014 на суму 12168 грн 00 коп.

Суд зауважує, що оплата відповідачем поставленого товару за видатковою накладною №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп. та видатковою накладною №614 від 29.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп. була здійснена до моменту відкриття провадження у справі, тобто предмет спору на момент винесення ухвали від 25.01.2018 був відсутній, що тягне за собою відмову в позові в цій частині.

Відносно постави товару за видатковою накладною №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп. суд зазначає наступне.

Відповідачем у відзиві на позов визнається факт поставки товару за вказаною видатковою накладною та те, що товар ним не оплачений.

Матеріалами справи також підтверджується поставка за видатковою накладною №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп. (а.с.30).

З огляду на що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за видатковою накладною №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп. є обґрунтованою.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, які заявлені позивачем.

Розглядаючи вказану заяву, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовну давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.260 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Як вже зазначалось судом, поставка за видатковою накладною №609 від 18.08.2014 здійснювалась по специфікації №1 від 06.05.2014, якою передбачена поставка ущільнення 50х12х24100. Пунктом 3 вказаної специфікації визначено, що оплата здійснюється на наступних умовах – факт поставки, протягом 15 календарних днів. Враховуючи дату поставки товару (18.08.2014), оплата повинна бути здійснена 02.09.2014, тобто строк позовної давності розпочався відповідно 03.09.2014 і 04.09.2017 - закінчився. Звернення з позовом до суду мало місце 18.01.2018.

Господарський суд зауважує, що позивачем у справі не надано доказів поважності причин пропущення строку позовної давності для звернення з вимогою про стягнення заборгованості за видатковою накладною №609 від 18.08.2014, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Таким чином, суд зважаючи на заяву відповідача про застосування позовної давності та дату звернення з позовом до суду, приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за видатковою накладною №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп. та про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відносно поставки товару за видатковою накладною №5 від 15.01.2015 на суму 27543 грн 84 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В порушення викладених приписів позивачем не надано суду видатковою накладної №5 від 15.01.2015, а подано тільки податкову накладну (а.с.34).

Частиною 1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Податкова накладна в розумінні ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не є первинним документом, який підтверджує факт поставки товару. В даному випадку поставка може підтверджуватися видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, залізничною накладною, актом приймання-передачі продукції, тощо.

Таким чином позивачем не доведено факту поставки товару за видатковою накладною №5 від 15.01.2015 на суму 27543 грн 84 коп., з огляду на що у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 08.06.2017 по 17.01.2018 у сумі 2130 грн 82 коп. та інфляційних втрат за період з червня 2017 року по грудень 2017 року в сумі 8149 грн 51 коп. суд зазначає наступне.

Позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснювалось на всю суму заборгованості за 4 видатковими накладними №609 від 18.08.2014 на суму 69189 грн 00 коп., №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп., №614 від 28.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп., №5 від 15.01.2015 на суму 27543 грн 84 коп. Як було встановлено судом, поставка товару за видатковою накладною №Л0000000337 від 19.08.2014 на суму 34474 грн 80 коп. оплачена повністю відповідачем платіжними дорученнями №16330 від 09.09.2014 на суму 20000 грн 00 коп. та №16698 від 19.09.2014 на суму 14474 грн 80 коп.; за видатковою накладною №614 від 29.08.2014 на суму 12168 грн 00 коп. оплачена повністю платіжним дорученням №13327 від 15.07.2014 на суму 12168 грн 00 коп., у зв’язку з чим позивачем необґрунтовано здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за вказаними видатковими накладними. Поставка товару за видатковою накладною №5 від 15.01.2015 на суму 27543 грн 84 коп. позивачем суду не доведена.

Відповідно до ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Судом за заявою відповідача до вимоги про стягнення заборгованості в сумі 69189 грн 00 коп., яка виникла за поставкою за видатковою накладною №609 від 18.08.2014 застосовано позовну давність.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 08.06.2017 по 17.01.2018 у сумі 2130 грн 82 коп. та інфляційних втрат за період з червня 2017 року по грудень 2017 року в сумі 8149 грн 51 коп. слід відмовити.

Відносно клопотання позивача про витребування доказів б/н від 21.02.2018 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частиною 1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Крім того, відповідно до ч.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Позивачем клопотання подане не з позовною заявою, як це встановлено законом, необґрунтовано неможливості самостійного отримання доказів, з огляду на що суд залишає його без задоволення.

Таким чином у задоволенні позову слід відмовити.

Судовий збір покладається на позивача згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш” до Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору віднести на позивача.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.03.2018.

Суддя Т.В. Косенко