Рішення № 73000315, 26.03.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13080/17

Провадження № 2/369/182/18

РІШЕННЯ

Іменем України

26.03.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Котенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що з 28 жовтня 1982 року по 19 березня 1983 року він проходив службу у військовій частині п/п 24785 в Демократичній республіці Афганістан.

При виконанні обов’язків воєнної служби 14 березня 1983 року він отримав кулеве вогнепальне поранення лівого гомілкового суглобу. Через 5 год. він був доставлений у в/ч п/п 53355, де була проведена хірургічна операція.

19 березня 1983 року був переведений в ОГВ-340, звідти в клініку воєнної травматології та ортопедії ім. С.М. Кірова, в якій він проходив лікування в/ч п/п 53355 з 14 по 19 березня 1983 року, ОВГ з 19 по 23 березня 1983 року, сестринський окружний госпіталь з 27 травня по 05 вересня 1983 року, клініці воєнної травматології та ортопедії з 24 березня по 27 травня 1983 року та з 05 вересня по 07 листопада 1983 року.

За час лікування йому було проведено декілька операцій.

27 жовтня 1983 року постановою окружної військово-лікарської комісії визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний – у воєнний час.

28 березня 1984 року Житомирською обласною МСЕК встановлена 3 група інвалідності по причині поранення, отриманого при виконанні обов’язків воєнної служби і згідно медичних показань, та як без сторонньої допомоги йому було важко ходити, він отримав право на отримання мотоколяски.

20 лютого 2001 року після проходження чергового огляду МСЕК була підтверджена 3 група інвалідності внаслідок поранення отриманого при виконанні інтернаціонального обов’язку, після якого група інвалідності була встановлена довічно.

Внаслідок поранення, отриманого в період проходження військової служби йому була завдана моральна шкода, що полягає у фізичному болі та стражданнях у душевних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв»язків, позбавленні можливості реалізувати свої звички та бажання.

Обов’язок держави полягає у відшкодуванні йому завданої моральної шкоди, яка покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, вказана позиція викладена у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс/14.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь 100 000 грн..

Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни- інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії ААБ № 006522, видане 17 березня 2008 року Києво-Святошинським управлінням праці та соціального розвитку Київської області.

Згідно довідки МСЕК № 0550972 з 01 вересня 2001 року ОСОБА_1 була встановлена IIІ група інвалідності, причина інвалідності – поранення, отримане під час виконання інтернаціонального обов’язку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині п/п 24785 в Демократичній республіці Афганістан.

27 жовтня 1983 року постановою окружної військово-лікарської комісії ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний – у воєнний час, що підтверджується воєнним квитком серії НК № 4797621, виданий 18 березня 1982 року Житомирським міським воєнним комісаріатом Житомирської області.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

На Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, покладається обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду.

Згідно п. п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз»яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов»язковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діянняїї заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідність з»ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. А відповідно до абз. 3 цього ж пункту цієї ж постанови особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що під час проходження військової служби позивач отримав вогнепальне кульове поранення в області лівого гомілковостопного суглоба.

Позивач послався на те, що за ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Слід зазначити, що наявність шкоди у будь-якому розмірі ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Згідно положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Також, окрім Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов»язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди, з боку відповідача.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 23, 170 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 3 Закону України «Про Збройні сили України», ст. ст. 4, 5, 10, 13, 81, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідних положень» Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення суду.

Суддя Ковальчук Л.М.