Рішення № 72999911, 27.03.2018, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_____________

Справа №522/24400/17

Провадження по справі № 2/514/164/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Тончевої Н.М.,

при секретарі – Образенко Т.М.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у підготовчому засіданні в залі суду смт Тарутине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача є ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності подружжя, скасування рішення про державну реєстрацію прав та запису про право власності, поділ майна, що є спільною сумісною власностю подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який вподальшому уточнив та просить :

визнати спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме : квартиру АДРЕСА_1;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер : 38564926 від 06 грудня 2017 року державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Березовського району Одеської області ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності права власності на квартиру АДРЕСА_1 та запис про право власності за №23806399 від 01 грудня 2017 року в Реєстрі права власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1;

поділити спільне майно ОСОБА_1 Та ОСОБА_2 наступним чином:

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивує тим, що 01 серпня 1976 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2.

Під час перебування у шлюбі вони придбали квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області, що підтверджується договором купівлі-продажу від 09 грудня 1992 року, укладеним між ОСОБА_5, що діяв за дорученням від імені Тарутинської райспоживспілки та ОСОБА_6.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 13 березня 1996 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрований 01 серпня 1976 року було розірвано. Зазначена обставина також підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ЖД №011949, виданим 22 грудня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного тану Тарутинського районного управління юстиції Одеської області.

Крім того, 19 березня 1996 року ОСОБА_6 написала заяву, в якій зазначила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 з позовом про розподіл майна до суду або інші органи звертатись не буде та залишає ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області; автомобіль марки «ИЖ 1251010» 1991 року випуску.

Маючи в наявності зазначену заяву, позивач ОСОБА_1 продовжував мешкати в квартирі АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області, вважаючи її своєю.

27 січня 2006 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД №020032, виданим 27 січня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тарутинського районного управління юстиції Одеської області.

Після чого, вже разом з дружиною ОСОБА_7 позивач ОСОБА_1 продовдував мешкати та мешкає на теперішній час в зазначеній квартирі, в якій вони зареєстровані.

Однак, 01 грудня 2017 року відповідачка ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 грудня 1992 року зареєструвала право власності за собою на квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області.

Таким чином, позивач вважає, що відповідачкою не були дотримані вимоги їх домовленості, щодо визнання права власності за позивачем на всю квартиру.

Крім того, позивач вважає, що зазначена квартира належить їм з відповідачкою на праві спільної сумісної власності, а остання протиправно позбавляє його права навіть на 1/2 частину квартири.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з зазначеним позовом.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, на розгляд суду від представника позивача ОСОБА_8 надійшла заява з проханням розглянути справу у їх відсутність, на уточнених вимогах наполягає.

Відповідачка ОСОБА_2 до судового засідання не з’явилась. На адресу суду від представника відповідачки ОСОБА_9 надійшла заява про згоду з уточненими позовними вимогами позивача та з проханням розглянути справу без їх участі.

Третя особа по справі ОСОБА_7 до судового засідання не з’явилась. Надала заяву, в якій просила справу розглянути без її участі.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України, передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно зі ч. 4 ст. 200 ЦПК України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Частина 1 статті ст. 206 ЦПК України регламентує, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, відповідач на стадії підготовчого провадження звернувся до суду із заявою про визнання позовних вимог, тому дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв'язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення по справі.

Оскільки сторони в судове засідання не з’явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Так, розглядаючи вимогу позивача про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ зазначеного майна, суд користується нормами Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/, оскільки спірні правовідносини мали місце в 1992 році, тобто до вступу в законну силу Сімейного Кодексу України /в редакції 2002 року/.

Частина 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/ регламентує, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою (ч. 1 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/).

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу від 09 грудня 1992 року, укладеним між ОСОБА_10, що діяв за дорученням від імені Тарутинської райспоживспілки та ОСОБА_6, остання придбала квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області (а.с.8-9).

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 13 березня 1996 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрований 01 серпня 1976 року було розірвано (а.с.16).

Зазначена обставина також підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ЖД №011949, виданим 22 грудня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного тану Тарутинського районного управління юстиції Одеської області (а.с.17).

19 березня 1996 року ОСОБА_6 написала заяву, в якій зазначила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 з позовом про розподіл майна до суду або інші органи звертатись не буде та залишає ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області; автомобіль марки «ИЖ 1251010» 1991 року випуску (а.с.15).

Тож, з зазначених матеріалів вбачається, що квартира АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області була придбана під час перебування позивача та відповідачки у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Щодо вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер : 38564926 від 06 грудня 2017 року та запису про право власності за №23806399 від 01 грудня 2017 року,суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченомупідпунктом «а»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

01 грудня 2017 року відповідачка ОСОБА_2 на підставі технічного паспорту та договору купівлі-продажу від 09 грудня 1992 року №2-333 зареєструвала право власності за собою на квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області (а.с.34).

Однак, судом встановлено незаконність набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області, оскільки зазначена квартира належить їй та позивачу ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

Вказані обставини свідчать про необхідність припинення права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області.

Зважаючи на зазначене, вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер : 38564926 від 06 грудня 2017 року та запису про право власності за №23806399 від 01 грудня 2017 року підлягають задоволенню.

Щодо розподілу спільного майна подружжя, суд зазначає наступне:

Згідно зі ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Частина 1 статті 29 Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/ регламентує, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення:

про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення;

про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні;

про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 29 Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/).

Тож, враховуючи, що:

квартира АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області визнана судом спільним майном позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2;

ані позивач, ані відповідачка не надали суду доказів, про існування обставин, які заслуговують уваги при визначенні розміру часток під час поділу їх майна,

суд вважає можливим, вимоги позивача задовольнити та поділити спільне майно позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_2 (50 років Жовтня) смт Тарутине Тарутинського району Одеської області , шляхом визнання за ними права особистої приватної власності на зазначену квартиру по 1/2 частині за кожним.

Крім того, згідно зі ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку , встановленому законом , вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За подання позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2391 гривня 00 копійок , що підтверджується:

квитанцією №ПН122 від 14 грудня 2017 року ( а.с.1);

квитанцією №ПН487 від 21 березня 2018 року ( а.с.61).

Тож, враховуючи, що відповідачка позов визнала до початку розгляду справи по суті, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1195 гривень 50 копійок.

На підставі викладеного ст.ст. 22,23,28,29 Кодексу про шлюб та сім’ю України /в редакції 1969 року/, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст. 12,13,81,89,142,264,265,268,272, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача є ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності подружжя, скасування рішення про державну реєстрацію прав та запису про право власності, поділ майна, що є спільною сумісною власностю подружжя – задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН 1992801417/ та ОСОБА_2 /ІПН 2028916361/ нерухоме майно, а саме : квартиру АДРЕСА_1.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Березовського району Одеської області ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер : 38564926 від 06 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та запис про право власності за №23806399 від 01 грудня 2017 року в Реєстрі права власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Поділити спільне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Повернути ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН 1992801417/ з державного бюджету судовий збір в розмірі 1195 (одна тисяча сто дев’яносто п’ять) гривень 50 (п’ятдесят) копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Тарутинський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Тончева