Ухвала суду № 72997092, 21.03.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.03.2018 Справа №604/1932/13-к

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі колегії суддів:

головуючого судді Ломакіна В.Є.

суддів Мостецька А.А.,

ОСОБА_1,

за участю секретаря с/з ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі суду у м. Тернополі, кримінальне провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013210020000181 від 20 серпня 2013 року відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурора Вільчинського В.С., захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013210020000181 від 20 серпня 2013 року відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, який затверджено 03 грудня 2013 року начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Тернопільської області ОСОБА_7

Заслухавши думку прокурора, обвинувачених, їх захисників, які щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту не заперечили, суд приходить до висновку, що даний обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, виходячи з таких обставин.

Згідно зі ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт – це кримінальний процесуальний акт, в якому відображається рішення слідчого, затверджене прокурором, чи самого прокурора про закінчення досудового розслідування і переведення обвинувачення до суду. Він повинен бути складений із суворим дотриманням процесуального законодавства, щоб не допустити порушення прав та свобод обвинуваченої особи.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України, вимог інших актів законодавства. Законодавством чітко закріплено основу діяльності прокурора та слідчого, яким дозволено робити лише те, що чітко визначено законом.

Так, згідно ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором та повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

Згідно ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті даної статті має відображатися у обвинувальному акті відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає вказаним вимогам КПК України, оскільки формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_3 не містить часу, місця, способу вчинення ним інкримінованих злочинів, не зазначено, які саме дії були вчиненні останнім для підробки офіційних документів, зловживання службовим становищем, заволодіння чужим майном шляхом обману. Висунуте прокурором обвинувачення ОСОБА_3 за ч.4 ст. 190, ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 364 КК України відсутнє та не розмежоване із обвинуваченням ОСОБА_4 (що є загальним без зазначення дій, які вчинялися кожним із співучасників злочину).

Також, обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 366 КК України, а саме внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки, ч.2 ст. 364 КК України, як зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто умисне в особистих інтересах та інтересах третіх осіб використані службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки. Суб’єкт вказаних злочинів спеціальний, який визначений у примітці до статті ст. 364 КК України. Стороною обвинувачення в обвинувальному акті відносно обвинувачених не зазначено, до яких саме службових осіб підприємств, установ чи організації, визначених в цій примітці, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Крім цього, як вбачається із обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12013210020000181 від 20 серпня 2013 року стороною обвинувачення при кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 за ч.4 ст. 190, ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 364 КК України, не зазначено редакції Законів вказаних статтей, які неодноразово змінювались. Зазначене вказує на істотну неконкретність обвинувачення та позбавляє суд визначити межі судового розгляду стосовного обвинуваченого та прийняти об’єктивне рішення по справі з огляду на ч.1 ст. 337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Відсутність чіткого посилання в обвинувальному акті на редакцію кримінального закону, за яким особі висунуто обвинувачення, порушує право останніх на захист в частині, що стосується права знати, у вчиненні яких злочинів їх обвинувачують. Саме на таку позицію орієнтує Пленум Верховного Суду України у п. 10 своєї Постанови № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

Також, обвинувальний акт не містить посилання на дату, час, місце вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190 КК України, зокрема, відсутні дати, місце складання: безтоварної видаткової накладної №7, акту приймання передачі автомобіля Камаз-5320 (а.с. 17); не зазначена точна сума, яку ОСОБА_4 перерахував, як оплату за автомобіль Камаз-5320 (а.с. 18); не вказано яку суму останній перерахував ПП «Металіст», а яку на свій приватний рахунок (а.с. 19); не зазначено, хто саме склав безтоварну видаткову накладну №РН 000002, та місце її складання (а.с. 23). Всі ці обставини відносяться до об’єктивної сторони злочину, та підлягають обов’язковому доказуванню у кримінальному провадженні.

Таким чином, слід констатувати, що відсутньою є сама фактична основа для можливості розгляду кримінального провадження по суті, так як відсутнє конкретне обвинувачення, яке висунуте прокурором, що свідчить про порушення стороною обвинувачення вимог ст. 291 КПК України.

Розгляд кримінального провадження, за відсутності належним чином сформульованого обвинувачення, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист та позбавляє суд можливості прийняти законне рішення.

Вказане, істотно порушує вимоги п. а) та b) ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явлення особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, а право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту (рішення у справі «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Даллос проти Угорщини»).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 25 липня 2000 року, у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що ... обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції.

Отже, суд вважає, що обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України не містить обов’язкової складової, передбаченої кримінальним процесуальним законом, та є неконкретним, оскільки в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, тобто твердження про вчинення останніми діянь, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема, часу, місця та способів вчинення, та наслідків кримінальних правопорушень, в межах якого повинен проводитися судовий розгляд відповідно до вимог ч.1 ст. 337 КПК України.

Згідно п.3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Враховуючи вищевказані недоліки та норми закону, суд вважає, що обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013210020000181 від 20 серпня 2013 року, підлягає поверненню прокурору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 291, 314 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013210020000181 від 20 серпня 2013 року відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України - повернути прокурору, який направляв його до суду, у зв’язку з невідповідністю обвинувального акта вимогам КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя В.Є.Ломакін

Судді: А.А.Мостецька

ОСОБА_1

Головуючий суддяОСОБА_8