Постанова № 72996957, 23.03.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року м. Суми

Справа №592/102/17

Номер провадження 22-ц/788/86/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Корольової Г.Ю. в приміщенні Ковпаківського районного суду м.Суми

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бурбика Тамара Анатоліївна,

про визнання договору дарування недійсним, повернення майна, визнання права власності на майно, поділ майна, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовною заявою та свої уточнені позовні вимоги мотивувала тим, що під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 вони придбали житлову квартиру, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1. Квартира була придбана за кошти, які ОСОБА_2, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1, отримав від банку за кредитним договором. Фактично квартира була придбана в шлюбі і тому стала спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Під час та після розірвання шлюбу дана квартира не була предметом спору, так як спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу цієї квартири ніколи не виникав. Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_2 переїхав проживати до спірної квартири . В листопаді 2016 року позивач ОСОБА_1, під час сварки з колишнім чоловіком ОСОБА_2, дізналася, що спірна квартира була подарована ним ОСОБА_3, який являється рідним братом по матері. Звертає увагу на ту обставину, що договір дарування ВМО/533302 від 09.10.2009 року був посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т.А., а рішення про державну реєстрації права власності на майно було прийнято 14.10.2009 року. На час вчинення договору дарування ОСОБА_2 був боржником перед ПАТ КБ «ПриватБанк», стосовно нього було відкрите виконавче провадження, а тому метою укладення договору дарування було ухилення ОСОБА_2 від звернення стягнення на спірну квартиру. Під час укладання договору дарування спірної квартири позивач присутня не була та не давала свою письмову згоду на відчудження квартири. Тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування житлової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ВМО/533302 від 09.10.2009 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т.А.; застосувати наслідки недійсності правочинів, повернувши сторони за договорами дарування в первісний стан, визнати дану спірну квартиру об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати пов'язані з розглядом даної справи.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 06 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволенні позову в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що при зверненні з позовом до суду вона обґрунтовувала свої вимоги фіктивністю вчиненого правочину, в той же час, місцевий суд, ухвалюючи рішення, посилався на ст. 229 ЦК України, якою передбачено визнання недійсними правочинів, які вчинені під впливом помилки, хоча з цих підстав нею позов не заявлявся. Також вважає, що суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки ,не вирішивши по суті усі заявлені нею та її представником клопотання та не дослідивши докази у справі, закінчив з'ясування обставин у справі та перейшов до судових дебатів чим порушив її права та законні інтереси як сторони у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апелянта та представників апелянта, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, які заперечують проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали даної цивільної справи та матеріали цивільної справи № 1869/2-328/11, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення спірного договору дарування у неї виникла помилка стосовно правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання вказаного договору дарування недійсним.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.04.2001 року і шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 18.06.2013 року (т.1, а.с.17-18).

На підставі договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу від 01.10.2004 року ОСОБА_2 було придбано нерухоме майно - квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.28).

Вподальшому, відповідачем ОСОБА_2 вищезазначена квартира була подарована своєму братові ОСОБА_3 і дана обставина підтверджується договором дарування квартири від 09.10.2009 року посвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Т.А.Бурбика (т.1, а.с.65).

При укладенні договору дарування позивачем у справі, яка на той час перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, була надана письмова нотаріально посвідчена згода останньому на дарування спірної квартири придбаної ними в зареєстрованому шлюбі (т.1, а.с.66).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилалась на недійсність даного правочину внаслідок фіктивності , оскільки вважала, що його вчинено з метою ухилення від сплати заборгованості за кредитним договором перед ПАТ КБ «ПриватБанк». Вподальшому, позивач уточнила, що значна заборгованість за кредитом існувала у відповідача ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Надра», а вона була поручителем за цим договором. Перед укладенням договору її колишній чоловік пояснював їй, що має намір продати квартиру своєму братові ОСОБА_3 з тим, щоб отримані кошти унести на погашення цього боргу і лише у 2016 році їй стало відомо, що квартира була подарована а не продана і борг перед банком не погашений. Вважає, що даний правочин було учинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, оскільки обдарований за договором не користувався і не користується даним нерухомим майном і ніколи в квартирі не мешкав. Квартирою, після її відчуження, продовжував користуватися ОСОБА_2 і здійснював в ній господарську діяльність, використовуючи її як офіс, а на даний час він мешкає у цій квартирі разом з їх спільним малолітнім сином. Тому, посилаючись на ст.234 ЦК України, просила визнати цей договір недійсним і застосувати наслідки його недійсності.

Згідно ст. 11 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України (в редакції від 2003 року).

Межі заявлених вимог включають в себе, зокрема, предмет та підстави позову.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 31, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України (в редакції від 2003 року), підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», предмет позову - це те, що конкретно вимагає позивач, підстава позову - чим він обґрунтовує свої вимоги, зміст вимоги - який спосіб захисту свого права він обрав. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

В той же час, з оскаржуваного рішення місцевого суду вбачається, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним внаслідок вчинення його під впливом помилки як це передбачено ст.229 ЦК України, а доводи позивача про визнання недійсним правочину з підстав його фіктивності судом не перевірялись.

Отже, суд, при вирішенні спору вийшов за межі заявлених позовних вимог і розглянув позов з підстав, які позивачем не заявлялись, а з підстав, заявлених у позові рішення судом не прийняте.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.367 ЦПК України (в редакції від 2017 року) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Пунктом 4 ч.1 ст.376 ЦПК України (2017 року) передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню або незастосування закону, який підлягає застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про обґрунтованість вимог в частині визнання недійсним укладеного правочину з підстав його фіктивності, оскільки місцевим судом рішення щодо цих підстав визнання недійсним цього правочину не ухвалювалось.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки судом першої інстанції не було ухвалене рішення з підстав заявлених у позові, тому позивач не позбавлена можливості повторно звернутись з відповідним позовом до суду.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ч.ч.1, 6 ст.367, ч.1 ст.376, 381-383 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2017 року у даній справі скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 27 березня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: О. Ю. Кононенко

С. Г. Хвостик