Рішення № 72992813, 21.03.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/7407/15-ц

Провадження №2/333/16/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючої судді Круглікова А.В.,

при секретарі Іщенко А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсною угоди та визнання права на відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулась ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1.) з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсною угоди про реструктуризацію заборгованості від 14.12.12 р. та визнання за позивачем права на відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн. Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що 27.02.2007 р. позивачем було заповнено заяву про надання банківських послуг (відкриття карткового рахунку) в ПАТ КБ «ПриватБанк». 08.06.2007 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив на ім'я позивача рахунок та активізував кредитну картку Універсальна із внесенням в подальшому без відома позивача працівниками банку виправлень, а саме щодо дати відкриття рахунку і суми кредитного ліміту. Наприкінці червня 2008 р. позивач надала у користування вказану кредитну картку своїй подрузі - ОСОБА_3, яка згодом зняла кредитні кошти з вказаної картки на суму 5 800 грн. та пообіцяла позивачу виконати всі зобов'язання перед Банком своєчасно та належним чином. Разом з тим, як вказує позивач, свої обіцянки її подруга ОСОБА_3 не виконала, у зв'язку з чим, працівники Банку почали здійснювати тиск на позивача з приводу повернення отриманого кредиту. 14.12.2012 р. між сторони у справі була підписана угода про реструктуризацію заборгованості, внаслідок якої борг позивача перед відповідачем не зменшився, а збільшився. Позивач зазначила, що вказана угода про реструктуризацію заборгованості порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема п. 3 ч. 12 ст. 11 вказаного Закону. Так, на момент підписання оскаржуваної угоди ОСОБА_1 не працювала, перебувала на обліку в Управління праці та соціального захисту населення, як мати одиначка, а сукупним сімейним доходом була допомога по догляду за дитиною в розмірі 1284,72 грн. Отже, за розрахунком позивача, банк не мав права призначати щомісячний платіж, який би перевищував суму в розмірі 449,65 грн. В той же час, умовами п. 2.1. угоди про реструктуризацію представники Банку встановили розмір щомісячного платежу в сумі 530,97 грн. Крім того, умовами вказаної угоди сторони передбачили сплату єдиноразового внеску в сумі 886 грн. без врахування п. 2 ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також, позивач вказувала, що кредитний договір між сторонами не укладався, ніяких примірників цього договору позивач не отримувала, а тому схиляючи до продовження строку дії неукладеного договору відповідач тим самим вчинив обман щодо природи правочину. З огляду на викладене, позивач просила суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначила наступне. 27.02.2007 р. позивачем підписано заяву на відкриття карткового рахунку, якою остання зобов'язалась виконувати Умови і правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку. За зазначеним кредитним договором позивач отримала кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, про що свідчить її підпис в заяві та фото з кредитною карткою, які зроблені в банку під час оформлення кредитного договору. Крім того, приписами постанови НБУ № 223, Умовами та Правилами визначено, що відповідальність за здійснення всіх операцій за карткою несе позивач до моменту до моменту письмової заяви про блокування коштів та/або постановки картки в СТОП-ЛІСТ. Таким чином, відповідач зазначив, що позивач отримала кредитну картку за кредитним договором від 27.02.2007 р. та в супереч умовам договору передала її в користування третій особі, внаслідок чого виникла заборгованість, яку в подальшому було реструктуризовано також за участі та бажання позивача, про що свідчить укладення генеральної угоди між сторонами. На підставі викладеного, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини. Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Статтею 1069 ЦК України унормовано, якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунку клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ч. 1). Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо ін. не встановлено договором або законом (ч. 2). Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або ін. фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2007 р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (Банк) і ОСОБА_1 підписано заяву про відкриття карткового рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та приєднання до умов і правил надання банківських послуг.

Зміст вказаної вище заяви свідчить, що ОСОБА_1 підписавши цю заяву ознайомилась та погодилась з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які складають договір про надання банківських послуг. Також, ОСОБА_1 підтвердила, що надана нею інформація є правильною та зобов'язалась про всі зміни повідомляти в банк не пізніше 15 днів від моменту їх виникнення.

Матеріали справи свідчать, що на підставі зазначеної вище заяви, між сторонами оформлено кредитну картку «Універсальна» з терміном дії кредитного ліміту, що збігається з терміном дії кредитної картки.

Як встановлено судом, наведений вище договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого позивачу встановлений кредитний ліміт, жодною із сторін не оскаржувався, в судовому порядку недійсним не визнавався та не був розірваний.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилалась на неукладеність вказаного вище договору та його нікчемність оскільки його зміст не містить всіх необхідних істотних умов.

Розглянувши доводи позивача в цій частині, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України, в разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

З огляду на вказані вище положення закону, кредитний договір за своїми ознаками є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 активно користувалась коштами за кредитною карткою, як періодично знімала їх, так і поповнювала останню.

Також, суд виходить з того, що заява про відкриття карткового рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 27.02.2007 р., які складають договір про надання банківських послуг підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов вказаного договору та в подальшому частково виконувала його умови; даних про те, що ОСОБА_1 приєднується до даних Умов і Правил не в повному обсязі послуг, які надає Банк по даним Умовам і Правилам, а частково, зазначена вище заява не містить; своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена та згодна з Умовами і Правилами надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті ПриватБанку та були надані їй для ознайомлення у письмовому виді.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір про надання банківських послуг від 27.02.2007 р. із встановленням кредитного ліміту є укладеним між сторонами, а тому доводи позивача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.

Крім того, враховуючи ч. 2 ст. 215 ЦК України, позивач не навів норм закону, за яким встановлена недійсність укладеного між сторонами правочину (нікчемність правочину). У зв'язку з чим, твердження позивача про нікчемність договору про надання банківських послуг від 27.02.2007 р. відхиляються судом, як безпідставні.

Також, в ході розгляду справи позивач зазначала, що грошові кошти за кредитною карткою «Універсальна» отримувались не позивачем, а її подругою - ОСОБА_3 Отже, на думку позивача, зобов'язання з повернення грошових коштів повинна виконувати не ОСОБА_1, а ОСОБА_3

В ході розгляду справи судом за клопотання позивача та її представника були допитані в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Так, ОСОБА_4 повідомила суд, що будучи керівником учбового закладу, в її кабінеті відбулась зустріч між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, предметом розмови якої було повернення грошових коштів, отриманих в кредит.

Допитана в судовому засіданні 19.12.2017 р. ОСОБА_5 надала суду показання, за змістом яких також зазначила, що за її участі відбулась зустріч між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в ході якої вирішувались питання повернення грошових коштів, отриманих в кредит.

Крім того, позивачем до матеріалів справи доданий Витяг з кримінального провадження № 12014080040005239, відповідно до якого 26.12.2014 р. до Комунарьского РВ ЗМУ надійшла заява від ОСОБА_1, в якій остання просить притягнути до кримінальної відповідальності невідому особу, яка в червні 2009 р. шляхом довіри заволоділа кредитною карткою «Приватбанку», що належала заявниці та знімала грошові кошти та на теперішній час припинила сплачувати грошові кошти.

Доказів на підтвердження притягнення судом до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 або будь-якої іншої особи за ч. 1 ст. 190 КК України за наслідками розгляду кримінального провадження № 12014080040005239 матеріали цієї справи не містять та позивачем не надано.

За таких обставин, оскільки предметом спору у цій справі є визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р., а не виконання умов договору про надання банківських послуг від 27.02.2007 р. та спірної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, судом не приймаються до уваги доводи позивача про необхідність виконання кредитного зобов'язання саме ОСОБА_3, а не ОСОБА_1

В ході розгляду справи судом за клопотанням представника позивача були призначені судово-технічна експертиза та судово-хімічна експертиза, проведення яких доручено Запорізькому НДЕКЦ МВС України. За наслідками проведення експертиз складено висновки експертів від 02.02.2017 р. № 4-423 та від 09.06.2017 р. № 6-137.

Згідно з висновком експерта від 02.02.2017 р. № 4-423, у цифрах «6» та першої цифри «0» цифрового запису: «6000», яка розташована у 5-й строчці зверху, у графі «кредитний ліміт у сумі» розділу «БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ (заповнюється банком) в заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг мало місце зміна первісного змісту внесена шляхом дописки. Первинний запис у заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг у графі «кредитний ліміт у сумі» розділу «БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ (заповнюється банком) є «2 500,00». У цифрах «8», «6» цифрового запису «08 06 2007» у графі «дата відкриття рахунку» розділу «ВІДМІТКИ БАНКУ» у заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг мало місце зміна первісного змісту внесена шляхом дописки. Первинний запис у заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг у графі «дата відкриття рахунку» розділу «ВІДМІТКИ БАНКУ» є «03 03.2007».

Відповідно до висновку експерта від 09.06.2017 р. № 6-137, фарбові матеріали, що були використані для виконання рукописних написів (значення кредитного ліміту в заяві ОСОБА_1, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «0», «0», «,», «0», «0» в напису «6000,00» мають спільну родову належність. Фарбові матеріали, що були використані для виконання рукописних написів (значення кредитного ліміту в заяві ОСОБА_1, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «6» та «0» (друга цифра) в напису «6000,00» мають спільну родову належність. Фарбові матеріали, що були використані для виконання рукописних написів (значення кредитного ліміту в заяві ОСОБА_1, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «6» та «0» та окремо «0», «0», «,», «0», «0» в напису «6000,00» мають різну родову належність. Фарбові матеріали, що були використанні для виконання рукописних написів (дата відкриття рахунку в заяві ОСОБА_1, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «0», «8», «0», «2», «0», «0» та «7» в напису «08 06 2007» мають спільну родову належність. Фарбовий матеріал, що був використаний для виконання рукописного напису (дати відкриття рахунку в заяві ОСОБА_1, аркуш 112 цивільної справи) - цифри «6» в напису «08 06 2007» має іншу родову належність.

Також, позивачем надано Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12018080040000337, відповідно до якого 30.01.2018 р. до Комунарського ВП надійшла заява від ОСОБА_6 про те, що 27.11.2017 р. співробітники ПАТ КБ «ПриватБанку» зробили виправлення у заяві про надання банківських послуг. Матеріальна шкода та обставини події встановлюються, правова кваліфікація злочину за ч. 1 ст. 358 КК України.

Як пояснював представник позивача, обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню № 12018080040000337, що було внесено до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_6, станом на час розгляду цієї справи в суді, відсутній.

Крім того, судом встановлено, що 14.12.2012 р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (Банк) і ОСОБА_1 (Позичальник) з метою створення сприятливих умов для виконання зобов'язань за кредитним договором від 08.06.2007 р. № SAMDN40000014201327 (Договір 1) укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток.

Як пояснювала представник відповідача в ході розгляду справи, номер вказаного договору, а саме: № SAMDN40000014201327 присвоюється у програмних комплексах автоматично та при формуванні будь-яких документів, пов'язаних з певним рахунком (які також генеруються в програмних комплексах автоматично) в них відображається саме цей номер. Щодо дати кредитного договору, що визначена в Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, то 08.06.2007 р. - це дата саме відкриття рахунку, а не укладення договору - 27.02.2007 р. оскільки фактично можливість користуватись кредитними коштами Позичальнику надана з дати відкриття рахунку.

Розділом 1 вказаної вище Генеральної угоди сторони узгодили за Договором 1 зменшити розмір заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту, а саме: відсотків на 1 103,55 грн., комісію на 300,31 грн., пеню на 0,00 грн., штрафу на 777,89 грн. (п. 1.1.1.); заборгованість за договором 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 15 521,29 грн. (п. 1.1.2.); дата кінцевого погашення заборгованості за Договором 1 - 31.12.2015 р. (п. 1.1.3.).

Розділом 2 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості сторони обумовили, що Банк надає Позичальнику строковий кредит в сумі 14 635,29 грн. на строк 36 місяців з 14.12.2012 р. по 31.12.2015 р. шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 14 635,29 грн. в обмін на зобов'язання Позичальника повернути кредит, сплатити відсотки в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом в зазначені в Заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця Позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 530,97 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, а також інших видатків у відповідності до Умов та правил. Дата кінцевого погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.12.2015 р.

Також, згідно з змістом наведеної вище Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, ОСОБА_1 (Позичальник) ознайомилась та згодна з умовами та правилами. Своїм підписом підтвердила факт надання повної інформації об умовах кредитування в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (а також про його місцезнаходження), а саме: мети з якою кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в т.ч. між зобов'язаннями Позичальника, типу відсоткової ставки, на яку кредит може бути виданий, орієнтовної сукупності вартості кредиту та вартості послуги по оформленню договору (переліку всіх видатків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні видатки, видатки на страхування, юридичне оформлення та інш.); строк, на який кредит був отриманий; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоти та об'єму; можливість дострокового повернення кредиту та його умов; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється (…).

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. з підстав її невідповідності нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а також навмисного введення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в оману ОСОБА_1 щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 230 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1).

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірна Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому частково виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й повну інформацію об умовах кредитування в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (а також про його місцезнаходження), мети з якою кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в т.ч. між зобов'язаннями Позичальника, типу відсоткової ставки, на яку кредит може бути виданий, орієнтовної сукупності вартості кредиту та вартості послуги по оформленню договору (переліку всіх видатків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні видатки, видатки на страхування, юридичне оформлення та інш.); строк, на який кредит був отриманий; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоти та об'єму; можливість дострокового повернення кредиту та його умов, про що свідчить сам зміст оскаржуваної Генеральної угоди.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилилась також на порушення зі сторони відповідача при укладенні оскаржуваної угоди Закону України «Про захист прав споживачів».

Відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг регламентуються Законом України «Про захист прав споживачів».

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Також, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р., тобто станом на час укладення спірного договору про реструктуризацію заборгованості), кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:

1) надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;

2) продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника;

3) зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї;

4) поділу існуючого кредитного зобов'язання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на: зобов'язання, забезпечене іпотекою, у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту; зобов'язання, не забезпечене іпотекою, у розмірі різниці залишку кредиту в гривнях за курсом на момент реструктуризації та залишку кредиту в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту, яке повністю виконується в кінці строку договору про надання споживчого кредиту.

Банк має право за реструктуризованими згідно із цією частиною договорами звільнити позичальників від сплати будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов кредитних договорів, що виникли до дати такої реструктуризації.

У разі якщо позичальник у повному обсязі та своєчасно виконає реструктуризовані зобов'язання за кредитним договором протягом трьох років з дня реструктуризації боргу, комерційний банк має право на щорічне зменшення на 0,5 відсотка суми основного непогашеного боргу протягом наступних п'яти років з віднесенням зазначеної суми до складу витрат банку.

З огляду на викладене, позивач зазначала, що умови п. 2.1. оскаржуваної Угоди, за змістом якої Позичальник зобов'язаний сплачувати відповідачу щомісячний платіж в сумі 530,97 грн. в якості погашення заборгованості за кредитним договором не відповідають п. 3 ч. 12 ст. 11 вказаного Закону оскільки 35% від сукупного сімейного доходу позивача, на момент підписання спірної угоди, становив - 449,65 грн. В якості доказів отримання доходу в сумі 1284,72 грн., позивачем надано довідки Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради про заробітну плату і інші доходи за період з листопада 2006 р. по квітень 2007 р. (а.с. 109-111, т. 1), а також довідки Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарьскому району від 17.04.2015 р. №№ 1833, 1834 (а.с. 14-15, т. 1) та від 17.04.2015 р. № 1823 (а.с. 85, т. 1).

Розглянувши наведені вище доводи позивача, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки п. 3 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р.) передбачає здійснення реструктуризації заборгованості, зокрема, шляхом зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї.

В той же час, умови п. 2.1. Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості свідчать, що узгоджена між сторонами сума щомісячного платежу в розмірі 530,97 грн. включає погашення заборгованості не лише за відсотками за користування кредитом, а й погашення суми основного боргу за кредитом.

Також, позивач вказував на невідповідність п. 2.10. спірної Угоди про реструктуризацію нормам п. 2 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р.). Так, на думку позивача, відповідач не врахував фінансового стану позичальника при укладенні оскаржуваної угоди, зокрема в п. 2.10. угоди, за змістом якої Позичальник доручає Банку без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 886 грн. на будь-який відкритий в Банку рахунок.

Як встановлено судом, сума в розмірі 886 грн. була внесена Позичальником (позивачем у цій справі) на розрахунковий рахунок відповідача в день підписання спірної Угоди про реструктуризацію в рахунок погашення кредитної заборгованості. Даний факт не заперечувався сторонами в сході розгляду цієї справи.

При цьому, суд виходить з того, що реструктуризація заборгованості між сторонами проводиться за неможливості клієнта погасити поточний кредит. Отже, реструктуризація за своєю правовою суттю є зменшення кредитного навантаження позичальника шляхом змін умов чинного кредитного договору.

На підставі викладеного, оскільки за умовами п. 1.1.1. спірної Генеральної угоди, сторони зменшили розмір заборгованості кредиту за Договором 1, то доводи позивача про неврахування відповідачем фінансового стану позичальника при укладенні оскаржуваної угоди суд визнає безпідставними.

Таким чином, дослідивши наведені вище умови Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р., укладеної між сторонами у цій справі, суд дійшов висновку про їх (умов) відповідність нормам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р.).

Крім того, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. позивач посилається на положення ст. 230 ЦК України.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначені статтею 230 ЦК України, за змістом якої, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1). Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2).

Таким чином, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При цьому, саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2). Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3).

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено в ході її розгляду, наявність умислу в діях відповідача при укладенні оскаржуваної угоди на ведення позивача в оману щодо обставин та умов спірного правочину.

Нормами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З огляду на викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами недодержання в момент укладення між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. вимог, які є необхідними для визнання цього правочину судом недійсним. У зв'язку з чим, у задоволенні позову судом відмовляється через недоведеність.

Також, позивачем заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно з ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3). Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 5).

Оскільки матеріалами справи не доведено факт порушення прав ОСОБА_1 при укладенні Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р., суд дійшов висновку, що підстави для стягнення на користь останньої моральної шкоди відсутні. У зв'язку з чим, у задоволені позову в цій частині судом відмовляється.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 26.03.2018 р.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова