Рішення № 72987258, 14.03.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/7296/17

2-а/219/18/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Брежнева О.А.

за участю секретаря Котинської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутської районної ради Донецької області, про визнання не чинними пункти 1, 2 ,3 рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з адміністративним позовом, в якому просить визнання не чинними пункти 1, 2 ,3 рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186. В обґрунтування позову вказує, що він є повнолітнім громадянином України і з 2015 року є депутатом Бахмутської (раніше Артемівської) районної ради сьомого скликання. Відповідач це орган місцевого самоврядування. Будучи мешканцем міста Сіверськ Бахмутського району, минулого тижня йому стало відомо, що на посаду директора спортивно-оздоровчого комплексу «Доломітчик», котрий розташований в м. Сіверську і є об’єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні Бахмутської районної ради, замість колишнього директора, який був обраний 30 квітня на посаду Сіверського міського голови, з 16 червня 2017 року, розпорядженням голови Бахмутської районної ради, була призначена ОСОБА_2 Як діючому депутату Бахмутської районної ради Донецької області, йому було відомо, що питання про призначення ОСОБА_2 на посаду директора спортивно-оздоровчого комплексу «Доломітчик» у червні 2017 року на пленарних засіданнях сесії районної ради не розглядалась. На офіційному сайті Бахмутського району в мережі інтернет він виявив, що 20 січня 2017 року на пленарному засіданні позачергової сесії відповідача, на якому він не був присутній, було прийнято рішення за №7/16-186 щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні Бахмутської районної ради (районній комунальній власності), призначення і звільнення їх керівників, що підтверджуються роздрукуванням рішення відповідача та інформацію про поіменне голосування. Як вбачається з текстів оспорю ванного рішення відповідача та додатків до нього, відповідач – суб’єкт владних повноважень ігноруючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та ст.. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» приймає рішення про делегування іншим органам та посадовим особам державної влади та місцевого самоврядування вирішення питань про призначення та звільнення керівників зазначених об’єктів, які перебувають в його управлінні. Просить позов задовольнити.

Позивач у судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином та своєчасно, його інтереси у суді представляв ОСОБА_3, якій діє на підставах та повноваженнях перевірених судом, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позові, у останні судові засідання не прибув надавши суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, на позові наполягають та просять задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 20 частини 1 статті 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, є виключним повноваженням районної ради, на її пленарних засіданнях. Положення указаної вище правової норми регламентують, у тому числі, вирішення районною радою питань щодо призначення і звільнення керівників підприємств та установ, що перебувають в управлінні районної ради. Положення пункту 20 частини першої статті 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» не конкретизують, що саме на пленарних засіданнях районної ради призначаються конкретні кандидатури на посаду керівників підприємств та установ, що перебувають в управлінні районної ради, та звільняються з посади. Посилання позивача на положення рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 не стосуються питання щодо призначення і звільнення керівників підприємств та установ, що перебувають в управлінні районної ради. Пунктом 6 частини 2 статті 19 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» депутату місцевої ради надано право вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них, яким би міг скористатися позивач щодо пунктів рішення Бахмутської районної ради, які він оспорює, замість судового розгляду. Таким чином, 20 січня 2017 року районною радою виключно на пленарному засіданні вирішено питання щодо призначення і звільнення керівників підприємств та установ, що перебувають в управлінні Бахмутської районної ради, шляхом прийняття рішення № 7/16-186, яким затверджено порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходяться в управлінні Бахмутської районної ради (районній комунальній власності). На підставі вищевикладеного просять у задоволені позову відмовити із-за його безпідставності. У подальші судові засідання представник відповідача будучі повідомленим належним чином та своєчасно не прибула, причини неприбуття до суду не повідомила, і тому суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наведених вище підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котрим КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

Частиною першою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

На підставі вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовну заяву ОСОБА_1 до Бахмутської районної ради Донецької області, про визнання не чинними пункти 1, 2 ,3 рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186 обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

З копії посвідчення №14 (а.с.5) вбачається, що ОСОБА_1 є депутатом Артемівської районної ради 7 скликання.

Відповідно до копії рішення Бахмутської районної ради (а.с.6) від 20 січня 2017 року №7/16-186, щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні Бахмутської районної ради (районній комунальній власності), призначення і звільнення їх керівників, вирішено затвердити розподіл повноважень щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ районної комунальної власності, укладення і розірвання з ними контракту згідно додатку №1 до рішення районної ради. Затверджено порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходяться в управлінні Бахмутської районної ради (районній комунальній власності). Трудові правовідносини керівників підприємств, установ, організацій за раніше укладеними контрактами, по закінченню строку їх дії, належить привести у відповідність з даним рішенням ради.

Згідно копії додатку №1 до рішення районної ради від 20 січня 2017 року (а.с.7) розподілено повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ районної комунальної власності, укладення і розірвання з ними контракту.

З копії додатку №2 до рішення районної ради від 20 січня 2017 року (а.с.8-10) вбачається, що встановлений порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Бахмутського району Донецької області (районної комунальної власності).

Відповідно до копії проекту рішення 16 сесії Бахмутської районної ради 7 скликання 9а.с.11-13) на початку сесії були присутні 22 депутата, проте наприклад по першому питанню голосувало «за» 20 депутатів, проти – 0, утрималося – 0, не приймало участь – 0, були відсутні -16. Рішення прийнято. А що сталося з один депутатом і що він робив на сесії не зрозуміло, і так по кожному вирішеному питанню, тобто чому він був позбавлений права голосування не зрозуміло.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України, завдання та основні засади адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», одне з питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, це вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Тобто, вирішення питання щодо призначення або звільнення керівників щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні Бахмутської районної ради (районній комунальній власності), проводиться виключно на пленарних засіданнях районної ради і не може йти мови про ніяке затвердження на раді розподілення повноважень щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ районної комунальної власності, укладення і розірвання з ними контракту, порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, організацій, установ спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходяться в управлінні Бахмутської районної ради (районній комунальній власності), оскільки це є прямим порушенням пункту 20 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 19 Конституції України.

Звернення позивача, як заінтересованої особи щодо законності або незаконності вищевказаного рішення відповідача, з даним позовом узгоджується з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, в якому чітко вказано, що у Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру"). У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55). Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої не відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

ЄСПЛ у справі «Звежинський проти Польщі» (зава №34049/96) дійшов наступного висновку «Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок» (п.73).

До дискреційних повноважень належать передбачені законом випадки, коли суб'єкт владних повноважень вправі на власний розсуд приймати одне з декількох варіантів управлінських рішень. При цьому, є помилкою ототожнювати дискреційні повноваження зі вседозволеністю, на чому зосереджено увагу і Європейським судом з прав людини.

Так, наприклад, у рішенні від 17.06.2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД проти Вірменії» суд зазначив, що в будь-якому випадку закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання (§81 рішення).

Іншими словами, дискреційні повноваження у державного органу виникають лише тоді, коли такі повноваження надані законами України. Тобто саме закони, а не «власний розсуд» суб'єкта владних повноважень, мають дозволяти останньому прийняти одне з декількох рішень. І кожне з цих рішень має бути чітко передбачене законом. У протилежному випадку, за відсутності відповідного законодавчого положення, держорган яких-небудь дискреційних повноважень мати не може.

З урахуванням того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та визнання не чинними пункти 1, 2 ,3 рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При постановці даного рішення, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача з приводу того що позивач у разі незгоди з вищевказаним рішенням відповідача міг скористатися пунктом 6 частини 2 статті 19 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» та внести на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них, замість судового розгляду та за основу, оскільки це прямо порушує рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, яке у відповідності до норм статті 151-2 Конституції України є обов’язковим для використання, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановлено цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною, скасування рішення суб’єкта владних повноважень та зобов’язання вчинити певні дії.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що пункт 20 частини 1 статті 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» не конкретизує, що саме на пленарних засіданнях районної ради призначаються конкретні кандидатури на посаду керівників підприємств та установ, що перебувають в управлінні районної ради, та звільняються з посади, оскільки саме цим пунктом чітко вказано, що одне з питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, це вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, тобто це питання вирішується виключно на пленарному засіданні районної ради і не як інакше.

З урахуванням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Заперечуючи проти позову, відповідач не довів правомірність прийнятого рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, суд вважає за необхідне, за правилами ч.1 ст. 139 КАС України, стягнути сплачений позивачем судовий збір в сумі 640 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 151-2 Конституції України, ст. 43, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77-78, 139, 241-246, 255, 263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутської районної ради Донецької області, про визнання не чинними пункти 1, 2 ,3 рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186 – задовольнити.

Визнання не чинними пункти 1, 2 ,3 рішення Бахмутської районної ради Донецької області від 20 січня 2017 року за №7/16-186.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутської районної ради Донецької області ( Донецька область, м. Бахмут, вул. Сибірцева, 33, код в ЄДРПОУ 25107727) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн..

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається відповідно до вимог ст. 297 КАС України та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Брежнев