Постанова № 72984702, 26.03.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1197/15-ц Номер провадження 22-ц/786/16/18Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Хіль Л.М.

за участю секретаря Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року (час ухвалення судового рішення невідомий; дата складання повного тексту судового рішення - 03 грудня 2015 року) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 176 076,14 доларів США, що за курсом НБУ від 20.04.2015 року складає 3 706 402 грн. 73 коп. за кредитним договором № PLKPGA00000212 від 08.08.2007 року

В обґрунтування заявлених вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на неналежне виконання боржником та поручителем умов кредитного договору і договору поруки, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яку банк прохав стягнути.

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № PLKPGA00000212 від 08.08.2007 року станом на 20.04.2015 року у розмірі 176 076,14 доларів США, що за курсом 21,05 грн. згідно службового розпорядження НБУ від 20.04.2015 року становить 3 706 402,73 гривень, яка складається з: 39 654,46 доларів США заборгованості за кредитом; 45 523,27 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 5 966,42 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 76 536,10 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафів: 11,88 доларів США (фіксована частина); 8 384,01 доларів США (процентна складова). Вирішено питання судових витрат. Роз'яснено порядок і строк перегляду заочного рішення та його оскарження.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у поновленні строку на перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року у цивільній справі № 545/1197/15-ц та залишено подану ОСОБА_4 заяву про перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року скасовано в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №PLKPGA00000212 від 08.08.2007 року та судових витрат. Ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № PLKPGA00000212 від 08.08.2007 року та судових витрат відмовлено. В іншій частині заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року залишено без змін.

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 11 липня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року в частині стягнення боргу з ОСОБА_3 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із ОСОБА_3

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що розгляд справи відбувся без участі відповідача ОСОБА_3, який не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, отже останній був позбавлений можливості заявити про застосування наслідків спливу строку давності. Матеріали справи містять докази про те, що Банк змінив строк виконання зобов'язання і звернувся до суду з пропуском строку давності, отже суд апеляційної інстанції має законні підстави для застосування положень ч.4 ст.267 ЦК України.

У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази (бухгалтерські касові документи) щодо виконання Банком свого зобов'язання з видачі кредитних коштів, розрахунок заборгованості аналогічним чином не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, а тому вимоги Банку не є доведеними у розумінні вимог цивільного процесуального закону.

У зв'язку із позбавленням відповідача можливості особисто прийняти участь у розгляді справи суд не застосував положення ч.3 ст.551 ЦК України щодо зменшення розміру нарахованої неустойки, яка значно перевищує розмір збитків.

Стягнення пені в іноземній валюті суперечить ст.192 ЦК України та положенням самого кредитного договору.

ПАТ КБ «Приватбанк» відзив на апеляційну скаргу суду не надав.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року задоволене клопотання ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, у справі призначена судова економічна експертиза, провадження у справі зупинено.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2018 року відновлено провадження у справі.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Належними і допустимим доказами, наявними у справі, підтверджується, що 08 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір PLKPGA 00000212 (т.1 а.с.11-13).

Згідно п.7.1 кредитного договору Банк зобов'язався надати «Позичальникові» кредитні кошти у вигляді простої кредитної лінії у розмірі 45 254 доларів США: 41000 доларів США на особисті потреби, а також 4 254 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісячно в Період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту (2,40%) та винагороди за проведення додаткового моніторингу, на строк до 08 серпня 2017 року включно (т.1 а.с.12-13).

Сторони погодили, що погашення заборгованості за договором здійснюється наступним чином: щомісяця з 18 по 25 число позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 651,28 доларів США для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Відповідно до п. 7.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає договір іпотеки (чотирикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1).

Відповідно до п. 4.1 договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3 даного договору банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні, за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. та 5% від суми позову.

Згідно п.3.3. Договору, кошти отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно п.п. 2.2.9,2.3.8 цього договору, далі пені згідно розділу 4 цього договору, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася, в т.ч. сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу направляється на погашення заборгованості за кредитом (якщо інше не передбачено п. 6.8.), далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту. Остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної в п. 7.1. договору. При несплаті винагороди, комісії (у випадку її щомісячної сплати згідно з п. 7.1. даного договору або згідно п. 3.11. даного договору, відсотків, і/або частини кредиту до останнього дня періоду сплати вони вважаються простроченим.

Також 08 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (т.1 а.с.16).

Пунктами 4, 5 та 6 договору передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, а кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань. Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 договору.

14.12.2014 р. Банком направлено на адресу відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимогу про погашення простроченої заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 143 003,95 доларів США, у тому числі 22 513,37 доларів США заборгованості за кредитом, 41 685,79 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 5 556,42 долари США заборгованості по комісії за користування кредитом, 66 422,97 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (т.1 а.с.8-10), яке залишено відповідачами без реагування.

Відповідно до наданого Банком розрахунку, останній платіж в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором відповідач ОСОБА_3 здійснив 16.04.2009 року в сумі 341,48 грн., які спрямовані на сплату процентів, після чого припинив повернення коштів банку (т.1 а.с. 4-6).

Згідно розрахунку Банку заборгованість ОСОБА_3 за період з 08.08.2007р. по 20.04.2015р. становить 176 076,13 доларів США та складається з 39 654,46 доларів США заборгованості за кредитом; 45 523,27 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 5 966,42 доларів США заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 76 536,10 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань договором; а також штрафи відповідно до договору в сумі 11,88 доларів США (фіксована частина), 8 384,01 доларів США (процентна складова).

При вирішенні спору суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, якими вони врегульовані. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилався Банк в обґрунтування заявлених вимог.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що за загальними правилами (ст.526, ст.530, ст.610, ст.629 ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події

Згідно спеціальних норм закону (ст.1048, ст.1050, ст.1054 ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Стосовно доводів апеляційної скарги про застосування наслідків пропуску строку давності апеляційний суд керується усталеною правовою позицією суду касаційної інстанції (постанова ВСУ №6-780цс15 від 30 вересня 2015 року), згідно якої за змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України (2004 року) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Стаття 367 ЦПК України містить аналогічні положення, що і ст.303 ЦПК України в редакції 2004 року.

Згідно ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

Пунктом третім ч.3 ст.376 ЦПК України встановлено, що обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання (якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до ч.5 ст.74 ЦПК України (2004 року) у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємця, - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Частиною третьою ст.76 ЦПК України (2004 року) передбачалося, що у разі, якщо особу, якій адресовано повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. Згідно ч.8 цієї норми у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відмітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції ухвалене заочне рішення. Згідно відмітки у паспорті і повідомлення реєструючого органу (т.1 а.с.18,29) зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 є с.Терновщина Полтавського району.

Повістки, які направлялися ОСОБА_3 за його зареєстрованим місцем проживання, поверталися не врученими з відмітками про його не проживання, про відмову батьків отримати повістку (т.1 а.с.77,84, 108,140).

21 серпня 2015 року у газеті «Зоря Полтавщини» опубліковане оголошення про виклик ОСОБА_3 у судове засідання (т.1 а.с.94).

З письмових пояснень ОСОБА_3 у його заявах про перегляд заочного рішення (т.2 а.с.221,227) слідує, що він, починаючи з 2013 року проживав у квартирі АДРЕСА_2 за місцем реєстрації свого батька ОСОБА_4, який є поручителем за кредитним договором. ОСОБА_3 стверджує, що отримував повістки для свого батька, проте йому не було відомо, що його також викликають до суду.

Наведене поза розумним сумнівом вказує на недобросовісну поведінку ОСОБА_3 як учасника зобов'язальних правовідносин та учасника судового спору, а також на те, що суд першої інстанції вжив усіх передбачених законом заходів для належного повідомлення ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи. Таким чином, при вирішення питання про можливість застосування судом апеляційної інстанції наслідків спливу строку давності, апеляційний суд виходить з того, що у ОСОБА_3 не існувало об'єктивних перешкод для участі у розгляді справи у суді першої інстанції і, за умови добросовісного виконання обов'язків (як процесуальних, так і зобов'язальних), він мав можливість особисто бути присутнім у суді першої інстанції та заявити про застосування строку давності у спірних правовідносинах.

Зважаючи на встановлене, у апеляційного суду відсутні законні підстави для застосування строків позовної давності по суті спору та для скасування рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.

Стосовно доводів про недоведеність позовних вимог (відсутність первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредиту і обґрунтованості розрахунку заборгованості).

На підтвердження заборгованості відповідача за кредитним договором Банк надав свій розрахунок, згідно якого борг ОСОБА_3 станом на 20 квітня 2015 року становить 176 076,14 доларів США і складається з таких сум: 39 654,46 доларів США заборгованість за кредитом; 45 523,27 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 966,42 доларів США заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 76 536,10 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до Договору: 11,88 доларів США - штраф (фіксована частина) та 8 384,01 доларів США - штраф (процентна складова) (т.1 а.с.4-6).

Заперечуючи проти обсягу заборгованості, нарахованої Банком, представником відповідача заявлено клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Згідно висновку експертизи №147676/1477 від 22.01.2018 року (т.3 а.с.84-107) розрахувати заборгованість за кредитним договором за станом на 20 квітня 2015 року з урахуванням фінансових документів, які надані у розпорядження експерта, не представляється можливим. Заборгованість з урахуванням бухгалтерських документів (особових рахунків), яким підтверджується видача кредитних коштів і повернення кредитних коштів боржником, підтверджується частково. Залишок заборгованості, розрахований відповідно до п.7.1. договору (щомісячний платіж - 651,28 доларів США) становить 39 654,46 доларів США і відповідає розрахунку Банку. Встановити прострочену заборгованість по тілу кредиту, відсоткам і пені неможливо. Заборгованість з комісії становить 5 966,42 доларів США, що відповідає розрахунку Банку. Сума простроченої заборгованості з комісії становить 5 884,42 доларів США, що співпадає з розрахунком Банку. Пеня від суми простроченого платежу по комісії становить 9 738,65 доларів США.

Оцінюючи наведений висновок експертизи відповідно до приписів ст.89 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що цей висновок з огляду на наявні у ньому суперечності та неповноту не є достатнім (ст.80 ЦПК України) для того, щоб бути покладеним в основу для вирішення питання про визначення обсягу заборгованості за кредитним договором.

Так, у дослідницькій частині висновку зазначається, що експерту на його вимогу не надано графік погашення заборгованості, розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, а також первинні бухгалтерські документи і з посиланням на Інструкцію про касові операції, затверджену постановою Правління НБУ №337 від 14 серпня 2003 року, ЗУ «Про бухгалтерський облік» зроблений висновок про неможливість розрахувати заборгованість за кредитом.

У наданих Банком експерту на його вимогу матеріалах мається розрахунок сукупної вартості кредиту, експерт його цитує у своєму висновку, проте, жодної оцінки йому не дає. Окрім того, у п.6.5. кредитного договору зроблене посилання на п.6.2 і п.7.1 цього договору, які містять детальний розпис загальної вартості кредиту, уважне прочитання яких за, умови дотримання принципу розумної обачності, дає можливість зрозуміти у цілому зміст і наслідки укладення кредитного договору.

Обґрунтовуючи свої висновки, експерт у подальшому досліджує надані Банком виписки по особовим рахункам боржника та при розрахунку двох розмірів аннуїтетного платежу виходить із виданої суми кредиту у розмірі 41 000 доларів США, при цьому не мотивує, чому розраховані ним анунїтетні платежі менші ніж розмір аннуїтетного платежу, передбаченого п.7.1 кредитного договору.

Досліджуючи виписки по особовим рахункам, експерт погодився, що заборгованість по кредиту (тіло + проценти) відповідає умовам кредитного договору і бухгалтерським документам. Експерт, посилаючись на надані Банком документи, підтвердив видачу кредиту у сумі 41 000 доларів США і повернення частини боргу у сумі 3 278 доларів США, зробивши висновок, що залишок заборгованості розрахований Банком відповідно до п.7.1. кредитного договору і становить 39 654,46 доларів США.

У дослідницькій частині висновку експерта відсутнє обґрунтування того, що виписки по особовим рахункам не є належним підтвердженням як видачі коштів, так і подальшого руху цих коштів.

За таких обставин апеляційний суд виходить з норм (п.4.2., 5.1., п.5.4., п.5.6., 9.5.) Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ №254 від 18 червня 2003 року, ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України», затвердженого постановою Правління НБУ №566 від 30 грудня 1998 року, та визнає, що надані Банком банківські виписки по особовим рахункам є належними і допустимими доказами у розумінні ст.77 і ст.78 ЦПК України на підтвердження факту видачі ОСОБА_3 кредитних коштів у сумі 41 000 доларів США, повернення ним на виконання умов договору 3 278 доларів США.

Апеляційний суд визнає необґрунтованим твердження експерта про неможливість встановлення суми простроченої заборгованості по тілу кредиту і процентам у зв'язку з відсутністю графіка погашення кредиту, оскілки пунктом 7.1 кредитного договору такий графік по суті встановлений, зважаючи на аннуїтетний характер платежів. З цих же підстав не можна погодитися і з висновком про неможливість розрахунку пені за прострочення платежів.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що наданий Банком розрахунок заборгованості є правильним, відповідає умовам кредитного договору та фактичним даним, відображеним у банківських виписках по особовим рахункам.

З приводу тверджень апеляційної скарги про застосування у цьому спорі приписів ч.3 ст.551 ЦК України апеляційний суд зауважує таке.

За положеннями ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини п'ятої статті 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

За змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків. При цьому у спірних правовідносинах (кредитних) під сумою збитків, на яку нараховується неустойка є ті кошти, які Банк мав би отримати, за умови належного виконання позичальником своїх зобов'язань.

Як убачається з умов кредитного договору (п.2.2, п.3, п.7.1), Банк правомірно очікував від позичальника отримувати періодичними платежами повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом. Отже, згідно розрахунку сумою збитків Банку є 39 654,46 доларів США (неповернута частина кредиту) + 45 523,27 доларів США (неотримані проценти за користування кредитом), тобто 85 177,74 доларів США. Банком нарахована пеня у сумі 76 536,10 доларів США, тобто її розмір є меншим ніж розмір збитків Банку внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань.

Враховуючи встановлене та за відсутності доказів про існування інших обставин, які мають істотне значення, апеляційний не знаходить правових підстав для застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки.

Перевіряючи законність нарахування і стягнення пені у іноземній валюті, апеляційний суд обґрунтовує свою позицію правовими висновками, наведеними у постанові ВСУ №6-211цс17 від 15.05.2017 року, у якій зазначено таке.

«Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.»

У справі, що розглядається, встановлено, що кредит позичальнику виданий в іноземній валюті, правомірність укладення такого договору сторонами під сумнів не ставиться. Згідно п.4.1. кредитного договору у випадку, якщо кредит виданий в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати (т.1 а.с.12 зворот). Враховуючи наведену правову позицію Верховного Суду України і принцип пріоритету договору (ст.6 ЦК України), правильним буде висновок про те, що пеня має бути стягнута з позичальника у гривневому еквіваленті до нарахованої Банком суми у доларах США на час ухвалення рішення апеляційним судом, тобто 76 536,10 х 26,2809 (курс НБУ на час ухвалення рішення апеляційним судом), що становить 2 011 437 грн. 59 коп.

З наданого Банком розрахунку заборгованості вбачається, що до складу заборгованості включені штрафи в сумі 11,88 доларів США (фіксована частина), 8 384,01 доларів США (процентна складова).

При вирішенні питання щодо законності нарахування зазначених штрафів апеляційний суд керується правовими висновками ВСУ у справі №6-2003цс15 від 21.10.2015 року, згідно яких цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про порушення положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п.2.2.2. - сплата відсотків, і п.п.2.2.3. - сплата Банку винагороди, передбаченої п.п.7.1 і п.п.6.2.

Одночасно пунктом 5.4 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором.

Матеріали справи, зокрема розрахунок заборгованості (т.1 а.с.4-6), не містять доказів (документів), якими у доступній формі доводилося би розмежування між сумами прострочених платежів, на які нарахована пеня, і сумами прострочених платежів, на які нараховані штрафи. У зв'язку з цим слід виходити з того, що як пеня, так і штрафи нараховані за одні й ті ж порушення умов договору (прострочені платежі).

Враховуючи встановлене позовні вимоги Банку про стягнення штрафів в сумі 11,88 доларів США (фіксована частина) і 8 384,01 доларів США (процентна складова) є такими, що не ґрунтуються на законі, отже у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Таким чином, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» становить 91 144,15 доларів США (за курсом НБУ на час ухвалення рішення апеляційним судом становить 2 395 350 грн. 29 коп.) та складається з:

39 654,46 доларів США заборгованості за кредитом;

45 523,27 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом;

5 966,42 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом,

а також - 2 011 437 грн. 59 коп. пені.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так з матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк», подаючи позовну заяву до суду, заявив одну позовну вимогу майнового характеру, що відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (чинного на час подачі позову до суду) повинно бути оплачено судовим збором у розмірі 3 654 грн. і сплачено останнім, що підтверджується наданою ним квитанцією. (т.1 а.с.1)

При апеляційному оскарженні вказаного рішення до сплати скаржником підлягала сума в розмірі (3 654 х 110%) = 4 019,40 грн.

Сплачено ОСОБА_2, представником ОСОБА_3, за подачу апеляційної скарги 4 019,40 грн. (т.3 а.с.25).

Судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_2, представником ОСОБА_3, задоволено частково, але з врахуванням ціни позову, вимог апеляційної скарги, сам позов задоволено на 95,23 %, тому лише Банк має право на стягнення із іншої сторони, понесені ним витрати у розмірі (3 654/100%) х 95,23% = 3 479,70 грн.

Таким чином, враховуючи встановлене неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, задовольнити частково.

Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року змінити в частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №PLKPGA00000212 від 08.08.2007 року та стягнення понесених позивачем судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №PLKPGA00000212 від 08.08.2007 року у розмірі 91 144,15 доларів США (за курсом НБУ на час ухвалення рішення апеляційним судом становить 2 395 350 грн. 29 коп.) та складається з: 39 654,46 доларів США заборгованості за кредитом; 45 523,27 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 5 966,42 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, а також 2 011 437 грн. 59 коп. пені.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» понесені ним судові витрати за подачу позову до суду у розмірі 3 479 грн. 70 коп.

В іншій частині заочне рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови виготовлено 26.03.2018 року.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді: А.І.Дорош

Л.М.Хіль

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов