Рішення № 72984424, 22.03.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 22.03.2018 Справа № 554/8766/17

Провадження № 2/554/874/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання - Безуглої В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Баранівка) до Приватного акціонерного товариства «Пласт» (фактична адреса: 36000, м. Полтава, вул. Комарова, буд. 11; юридична адреса: 08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Леніна, 48) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати, належних працівникові при звільненні сум, -

В С Т А Н О В И В:

08.11.2017 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому прохав суд, згідно з уточненими (збільшеними) позовними вимогами від 14.02.2018 р.,стягнути з відповідача ОСОБА_2 «Пласт» на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 79 915,47 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум в розмірі 36 888,42 грн. за період затримки з 01.10.2017 р. по 27.02.2018 р. В обґрунтування позовних вимог вказував, що в період з 01.06.2008 р. по 30.09.2017 р. він працював у ОСОБА_2 «Пласт» на посаді машиніста бульдозера, з якої був звільнений у зв’язку з закінченням трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. При звільненні підприємство не виплатило належну йому заробітну плату та до цього часу не розрахувалося з ним, що і стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 17.01.2018 р. справу прийнято в провадження суддею Материнко М.О., справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, призначено перше судове засідання.

Позивач в перше судове засідання надав до суду заяву від 20.03.2018 р. про розгляд справи за його відсутності, уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та прохав суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в перше судове засідання надала до суду заяву від 16.02.2018 р. про розгляд справи за її відсутності, прохала суд розглянути справу на підставі наявних в матеріалах справи документів, проти позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заперечувала в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Згідно з наявним відзивом на позов, що надійшов до суду 16.02.2018 р., представник відповідача не заперечував щодо наявності заборгованості товариства перед позивачем з виплати заробітної плати в розмірі 79 915,47 грн., однак заперечував проти позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат. В обґрунтування заперечень зазначив, що дійсно існує заборгованість по заробітній платі позивачу в сумі 79 915,47 грн., проте товариство не мало можливості сплатити кошти працівнику з причин, що виключають вину товариства. Як зазначає і підтверджує письмовими доказами відповідач, на момент звільнення позивача майно ОСОБА_2 «Пласт» – видобувний підприємством природній газ - починаючи з листопада 2016 р. та до сьогодні арештоване, згідно з ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 15.11.2016 р.; рахунки та кошти ОСОБА_2 «Пласт» арештовані на підставі постанови Миронівського РВДВС ГТУЮ Київської області від 26.01.2017 р.; на все рухоме майно ОСОБА_2 «Пласт» накладено арешт згідно з Витягом про реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 28.02.2017 р.; нерухоме майно підприємства описане згідно з Актом опису № 9/16-30 від 29.03.17 р. Таким чином, відповідач вважає, що вини підприємства немає у затримці виплати заробітної плати, а тому прохав суд відмовити у стягненні середнього заробітку за весь час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив наступне.

Згідно з копією трудової книжки позивача, що наявна в матеріалах справи (а.с. 7), судом встановлено, що в період з 01.06.2008 р. по 30.09.2017 р. позивач працював на ОСОБА_2 «Пласт» на посаді машиніста бульдозера, з якої був звільнений у зв’язку з закінченням терміну трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою № 433 від 03.11.17 р. в день звільнення з позивачем не було проведено розрахунку, існує заборгованість по заробітній платі у розмірі 79 915,47 грн.

У відзиві представник позивача не заперечував щодо наявності такої заборгованості.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає обґрунтованою та доведеною вимогу позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 79 915,47 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Середня заробітна плата позивача за останні два місяці складає 7 700,00 грн., кількість робочих (відпрацьованих) днів за останні два місяці складає 43 дня, середньоденна заробітна плата складає 358,14 грн., згідно з наданої довідки ОСОБА_2 «Пласт» довідки (а.с. 8).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем разом з уточненою позовною заявою, сума середнього заробітку за весь час затримки за період затримки з 01.10.2017 р. по 27.02.2018 р. складає 36 888,42 грн., з розрахунку:

-103 робочих дня (жовтень 2017 р. – 21 робочий день (скорочено р/д); листопад 2017 р. – 22 р/д; грудень 2017 р. – 20 р/д; січень 2018 р. – 21 р/д; лютий 2018 р. – 19 р/д).

-358,14 грн. – середньоденна заробітна плата.

(103 Х 358,14 грн. = 36 888, 42 грн.)

Таким чином, заявлена позивачем сума середнього заробітку за весь час затримки за період затримки з 01.10.2017 р. по 27.02.2018 р. в розмірі 36 888,42 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Заперечення представника відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог через те, що вини відповідача у невиплаті сум, належних позивачеві при звільненні, немає, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В даній цивільній справі правовідносини між позивачем та відповідачем розглядаються в площині працівник роботодавець, які стосуються гарантій на оплату праці працівника. При цьому, роботодавець не може в межах цих правовідносин обмежувати право працівника на отримання заробітної плати через наявність невиконаних зобов’язань роботодавця перед третіми особами та у зв’язку з цим доводити відсутність підстав для застосування положень ч. 1 ст.117 КЗпП України.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 p. у справі № 6-144цс13, від 22 січня 2014 p. у справі № 6-159цс13.

Вiдсутнiсть фiнансово-господарської дiяльностi або коштiв у роботодавця не виключає його вини в невиплатi належних звiльненому працiвниковi коштiв та не звiльняє роботодавця вiд вiдповiдальностi, передбаченої ст. 117 КЗпП України (правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 липня 2013 року № 6-64цс13).

Відповідач, як юридична особа і господарюючий суб'єкт повинен таким чином організовувати виробництво, щоб бути спроможним виплатити зарплату своїм працівникам, щонайменше тим, що звільнилися з роботи.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивача, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 168,04 грн. (1 відсоток ціни позову).

Керуючись ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Баранівка) до Приватного акціонерного товариства «Пласт» (фактична адреса: 36000, м. Полтава, вул. Комарова, буд. 11; юридична адреса: 08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Леніна, 48) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати, належних працівникові при звільненні сум – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Пласт» (Код ЄДРПОУ 25168700, МФО 331489, юридична адреса: 08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Леніна, 48) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Баранівка) заборгованість по заробітній платі в розмірі 79 915,47 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Пласт» (Код ЄДРПОУ 25168700, МФО 331489, юридична адреса: 08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Леніна, 48) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Баранівка) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36 888,42 грн. за період з 01.10.2017 р. по 27.02.2018 р.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Пласт» (Код ЄДРПОУ 25168700, МФО 331489, юридична адреса: 08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Леніна, 48)судовий збір на користь держави в сумі 1 168,04 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Полтавської області як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.О. Материнко