Вирок № 72976406, 27.03.2018, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 196/1421/15-к

№ провадження 1-кп/196/15/2018

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року смт.Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Зубій А.В.

за участю: секретаря судового засідання Дорошенко В.В.,

прокурорів Комнатного О.В., Дорошенко А.В.

представника потерпілого ОСОБА_1- адвоката ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

та його захисника -адвоката Нестерчук С.В.

представника цивільного відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12015040000000447 від 12 травня 2015 року стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Вільногірськ Верходніпровського району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, маючого вищу освіту, одруженого, раніше не судимого, який працює водієм-інкасатором-охоронцем Дніпропетровського РУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2,

по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

12.05.2015 року близько 12 години 30 хвилин водій ОСОБА_3, керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen Transporter" реєстраційний номер НОМЕР_3, слідував по автомобільній дорозі "Дніпропетровськ-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка" зі сторони міста Дніпропетровськ у напрямку селища Царичанка, де в цей час, попереду нього, у попутному напрямку слідував моторолер "Yamaha Jog", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1

Під час руху, слідуючи по 75 км вказаної автомобільної дороги, що проходить по території села Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, водій автомобіля "Volkswagen Transporter" з реєстраційним номером НОМЕР_3 ОСОБА_3, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не обрав безпечного інтервалу між попутним та зустрічним транспортними засобами, які перебували у стані зустрічного роз'їзду, допустив зіткнення з моторолером "Yamaha Jog" з реєстраційним номером НОМЕР_2.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій моторолера "Yamaha Jog" з реєстраційним номером НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, а саме: відкрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку; перелом основи черепу і кісток носу та верхньої щелепи з двох сторін; двосторонній перелом нижньої щелепи в області 4.3 зубів і лівого суглобового паростка; закрита тупа травма грудної клітки, забій легенів; травматична ампутація 2-5 пальців лівої кисті на рівні п'ясно-фалангових суглобів, перелому основної фаланги 2-го пальця зліва.

Своїми діями водій автомобіля "Volkswagen Transporter" з реєстраційним номером НОМЕР_3 ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, якими передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими (1.3); дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків (п.1.5); для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі (п.2.3 п.п. "б"); у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди (п.12.3); водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (п.13.1); під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.

Порушення обвинуваченим ОСОБА_3 Правил дорожнього руху під час керування автомобілем "Volkswagen Transporter" з реєстраційним номером НОМЕР_3 12.05.2015 року знаходиться в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, своїми протиправними діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ст. 286 ч. 2 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Крім того, представником потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 пред'явлено цивільний позов до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", в якому він просить стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" завдану матеріальну шкоду в розмірі 33873,01 гривень та моральну шкоду в розмірі 500000,00 гривень. Як на підстави задоволення позовних вимог посилається на ст.ст. 1166, 1167, 1168, 1172 , 1187 ЦК України. В судовому засіданні представником потерпілого позовні вимоги були уточнені, зокрема просить стягнути матеріальну шкоду в розмірі 27609 грн. 05 коп.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнав повністю, не заперечував проти фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, щиро розкаявся та пояснив, що дійсно допустив порушення правил дорожнього руху, що призвело до зіткнення автомобіля "Volkswagen Transporter" р.н. НОМЕР_3 з моторолером "Yamaha Jog" р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1

Крім повного визнання своєї вини, вина обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла своє підтвердження під час судового розгляду і підтверджується наступними письмовими доказами:

- протоколом огляду місця ДТП та фототаблицею до нього від 12.05.2015р., в якому зазначається про наявність слідів, які свідчать про переміщення автомобіля "Volkswagen Transporter" на місці пригоди після ДТП до початку огляду, результати огляду транспортних засобів та опис пошкоджень (Т.1 а.п.7-16);

- висновком транспортно-трасологічної експертизи № 70/29-310 від 14.07.2015р. (Т.1 а.п.92-101);

- висновком додаткової судово-автотехнічної експертизи від 24.09.2015р. №70/27-627, відповідно до якого дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п.12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням даної ДТП. В діях водія моторолера ОСОБА_1 невідповідностей вимогам п.1.5 Правил дорожнього руху не вбачається;

- висновком судово-медичної експертизи № 123 від 04.08.2015р., в якому зазначено, що ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження можливо при ДТП.

Аналізуючи зібрані по справі та перевірені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, доведена у повному обсязі. Докази, надані стороною обвинувачення, не викликають сумнівів у суду, з них встановлено фактичні обставини подій, вони є належними, достовірними та допустимими, зібрані відповідно до вимог чинного законодавства, з якими обвинувачений повністю погодився.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує всі обставини провадження, ступінь тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Як пом'якшуючі покарання обставини, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує, що він вчинив злочин з необережності, злочин відноситься до категорії тяжких, а також особу винного, зокрема, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, по місцю реєстрації та за місцем роботи характеризується виключно позитивно, а також враховує його належну поведінку протягом судового провадження, думку представника потерпілого, який просив суд не позбавляти волі обвинуваченого та прав керування транспортними засобами, часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому в розмірі 5000 грн. Крім того, суд при обранні покарання враховує, що обвинувачений повністю відбув додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік, призначене йому вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12.02.2016р., а також те, що обвинувачений працює водієм-інкасатором-охоронцем в ПАТ КБ "Приватбанк", на його утриманні перебуває вагітна дружина і призначення йому додаткового покарання відповідно до санкції ст.286 ч.2 КК України, позбавить його засобів до існування. Крім того, суд враховує його належну поведінку по відбуттю основного покарання за вищевказаним вироком, а також те, що згідно довідки №276 від 24.01.2018р. Соборного районного сектору з питань пробації обвинувачений й досі перебуває на обліку сектора та виконує покладені на нього вироком суду обов'язки.

Зважаючи на вказані обставини, суд приходить до висновку, що досягнення мети покарання ОСОБА_3 можливе без його ізоляції від суспільства, на підставі ст.75 КК України, однак зі здійсненням контролю за його поведінкою в період іспитового строку, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, і саме таке покарання суд вважає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та запобігання вчиненню ним нових злочинів у майбутньому.

Підстав для застосування ст.69 КК України суд не вбачає.

Крім того, в судовому засіданні представник цивільного позивача ОСОБА_2 повністю підтримав уточнені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав, посилаючись на те, що ПАТ КБ "Приватбанк" не являється належним відповідачем в даній справі, на час ДТП цивільно-правова відповідальність юридичної особи була застрахована в страховій компанії СК "КРЕДО", а тому відповідно вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази, на які вони посилались як на підставу обґрунтування та заперечення позову, приходить до наступних висновків.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Стаття 1194 ЦК України визначає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлено відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Отже, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Крім того, доводи представника відповідача про те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" була застрахована, а тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду, є безпідставними, оскільки особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП.

Відповідно до ЗУ від 01.07.2004р. «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Отже сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок вчинення ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. Отже право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 14 лютого 2018р. (справа 344/10730/15-ц) та від 01 березня 2018 року (справа № 201/14573/16-ц).

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає задоволенню повністю, оскільки всі витрати потерпілого документально підтверджені та оригінали документів перевірені судом (Т.2 а.п.22-54). Суд приймає до уваги та визнає належними та допустимими доказами у справі вказані касові чеки та видаткові накладні, якими підтверджено понесені позивачем витрати на лікування, тобто витрати на придбання таких ліків та медичних засобів визнано судом виправданими. В частині стягнення моральної шкоди - позов підлягає частковому задоволенню.

Так, постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95р. визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Судом при визначенні розміру моральної шкоди враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, зокрема, він втратив можливість активного життя, відпочинку, час та зусилля, необхідні для підтримки здоров'я та неможливість відновлення у потерпілого попереднього стану у зв'язку з отриманими ним тілесними ушкодженнями, необхідність постійного стороннього догляду і, як наслідок, порушення звичайного способу життя.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд з'ясував, що за своїм характером злочин вчинений у формі прямої дії, що виражається у завданні тілесних ушкоджень потерпілому. Глибина фізичних страждань позивача, на думку суду, є відчутною, оскільки завдання тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1. суттєво вплинуло на його стан здоров'я та самопочуття. Фізичні здібності позивача суттєво погіршились.

Виходячи з наданих доказів, а також із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатньою сумою відшкодування моральної шкоди є 100 000 грн. Що стосується решти заявленої суми відшкодування, на переконання суду вони не є доведеними позивачем у розумінні ст.81 ЦПК України, а цивільний позов не містить посилань представника потерпілого на те, з яких міркувань він виходив, визначаючи саме такий розмір заподіяної моральної шкоди.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст.100 КПК України.

Розподіл процесуальних витрат суд вирішує, керуючись ч.2 ст.124 КПК України, зокрема витрати на проведення: комп"ютерно-технічної експертизи в розмірі 920 грн 70 коп.; судово-автотехнічної експертизи в розмірі 613 грн.80 коп.; транспортно-трасологічної експертизи в розмірі 1841 грн.40 коп.; комісійної судово-автотехнічної експертизи в розмірі 1353 грн.; комісійної судової комп"ютерно-технічної експертизи в розмірі 1230 грн.; додаткової судово-автотехнічної експертизи в розмірі 113 грн. необхідно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3

Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувався.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 337, 368, 373, 374, 376, 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ 14360570, 49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, 27 609 грн. 05 коп. матеріальної шкоди.

Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ 14360570, 49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, 100 000 (сто тисяч) грн. моральної шкоди.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Речові докази, а саме:

- автомобіль "Volkswagen Transporter" з реєстраційним номером НОМЕР_3 який переданий на зберігання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" - залишити власнику.

- скутер "Yamaha Jog" з реєстраційним номером НОМЕР_2, який переданий ОСОБА_1 - залишити власнику.

- відеореєстратор "CARCAM HD CAR DVR", в якому перебуває носій електронної інформації типу "Mikro CD 32 gb" із файлами відео формату, який переданий на зберігання ОСОБА_3 - залишити власнику.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення експертиз в розмірі 6071 грн. 90 коп.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення через Царичанський районний суд.

Суддя А.В.Зубій