Рішення № 72975414, 19.03.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/441/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання – Панькіної А.С.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

08 лютого 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області про :

- визнання протиправною бездіяльність щодо відмови ОСОБА_3 у виплаті недоплаченої щорічної компенсації на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік у сумі 29 780 грн.;

- стягнення на користь ОСОБА_3 недоплаченої щорічної компенсації на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік у сумі 29 780 грн. через Державну казначейську службу України;

- зобов'язання виконувати виплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи" кожен рік.

Ухвалою суду від 12 лютого 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 816/441/18 та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є інвалідом 2-ої групи та як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС віднесений до 1-ої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Але відповідач систематично не виконує вимоги Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", внаслідок чого позивач отримує додаткові виплати у вигляді щорічної допомоги на оздоровлення не в повному обсязі, як передбачено ч.3 ст.48 цього Закону у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

26.02.2018 відповідач подав заперечення на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на не порушення прав позивача, оскільки згідно з бюджетними призначеннями саме Кабінет Міністрів України встановлює розміри окремих видів компенсацій і допомоги, зокрема у розмірах визначеними Постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Згідно із ч. 2 ст.95 Конституції України виключно Законом України “Про Державній Бюджет України” на відповідний рік визначаються будь - які видатки держави на загально суспільні потреби, розмір і цільове призначення цих видатків. ОСОБА_4 затверджує повноваження органів влади здійснювати виконання Державного Бюджету протягом бюджетного періоду. Таким чином з 01.01.2015 року, 01.01.2016 року, 01.01.2017 року набрали чинності закони України про Державний бюджет на відповідний рік, якими і визначено, зокрема доходи і видатки Державного бюджету України на відповідні роки. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Прокомпенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року №562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлені абсолютні розміри виплат, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Завданням управління соціального захисту населення Миргородської міської ради є формування особових справ громадян. які постраждали внаслідок Чорнобильське катастрофи та видання розпорядчого документа про призначення до виплати грошової допомоги. Управління не має особистих коштів для задоволення вимог позивача, так як відповідно до ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконує делеговані державою повноваження у сфері соціального захисту населення та кошти щороку виділяються з Державного бюджету України в межах затверджених для головного розпорядника коштів (Міністерства соціальної політики України) бюджетних призначень.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та розгляд справи повідомлений належним чином. Надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника управління.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 2-ої групи і віднесений до 1-ої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

29 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Миргородської міської ради із заявою щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2015, 2016, 2017 роки.

На звернення ОСОБА_1 відповідачем надано відповідь від 04.01.2018 року №К 126/01-19, в якій зазначено, що 03.09.2015 року позивачу призначена та виплачена одноразова щорічна допомога на оздоровлення потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи інвалідам 1-2 групи у розмірі 120 грн. Рішенням від 08.09.2016 року згідно заяви позивача була призначена і виплачена одноразова щорічна допомога на оздоровлення потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи інвалідам 1-2 групи у розмірі 120 грн. Рішенням від 02.10.2017 року призначена та виплачена одноразова щорічна допомога на оздоровлення потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи інвалідам 1-2 групи у розмірі 120 грн. Відповідно до ост. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» «щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях ОСОБА_3 застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлені абсолютні розміри виплат, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тому виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки проведені вірно, відповідності до норм чинного законодавства України.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у виплаті недоплаченої щорічної компенсації на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що вказаний закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного та соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Статтею 14 вказаного вище Закону зазначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів № 674 від 02 грудня 1992 року затверджено Порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 1 цей Порядок визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2, 3 категорії, встановлених ст. 14 Закону України №796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У відповідності до п. 2 Порядку громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, ядерних випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, відносяться: до 1 категорії - інваліди з числа учасників ліквідації ядерних аварій, ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з відповідною аварією.

ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має інвалідність II групи, що підтверджується посвідченням серії А №048926 від 24.07.1995 року, вкладкою до нього №008516.

Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що існувала після визнання Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 неконституційними змін, внесених підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, щорічна допомога на оздоровлення зазначеній категорії осіб складала 5 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, в подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 року внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та вказану статтю викладено у такій редакції: «одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», цей ОСОБА_4 набирає чинності з 1 січня 2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону (щодо Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру»), який набирає чинності з 25 квітня 2015 року.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» від 21.04.2016, № 1339-VIII, який набрав чинності з 22.05.2016, статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції.

Відповідно до положень вказаної норми Закону, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містила положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особам у відповідних розмірах кратних до мінімальної заробітної плати.

В п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи - 120 гривень, ІІІ групи - 90,00 гривень.

Крім того, рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року №3рп/2012 встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Так, виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої відповідач здійснив виплату допомоги на оздоровлення позивачу, оскільки іншого розміру такої допомоги у 2015, 2016 та 2017 роках не встановлено, а стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.01.2015 року не визначає розміру такої допомоги.

Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №562 щодо розмірів допомоги на оздоровлення внесено не було.

Враховуючи викладене, у відповідач не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Тому, суд дійшов вірного висновку, що Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миргородської міської ради правомірно прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2015, 2016 та 2017 роки в сумі 120 грн. відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що на момент розгляду справи щорічна допомога на оздоровлення за 2015, 2016 та 2017 роки позивачу виплачена у розмірі відповідно до діючого законодавства, тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Стосовно доводів позивача з посиланням на те, що обмеження права на щорічну допомогу на оздоровлення суперечать Конституції України суд зазначає наступне.

Конституційний суд України рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

В рішенні №3-рп від 25.01.2012 року Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Внаслідок чого, суди під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Велікоди проти України» від 03.06.2014, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інваліду 2-ої групи, інвалідність якого пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, діяв у відповідності до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 37600, реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області (вул. Гоголя, 92, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 25167057) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27 березня 2018 року.

Суддя ОСОБА_5