Рішення № 72973134, 26.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 р. Справа№805/529/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправною бездіяльність Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН-2062717050) з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 липня 2014 року;

- зобов’язання Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН-2062717050) з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 липня 2014 року на поточний рахунок № 26254503077524 в ОПЧТВБВ №10004/0290 філії-ДОУ АТ «Ощадбанк» МФО 335106, код банку 09334702;

- зобов’язання Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення по цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом;

- негайного звернення до виконання в межах суми стягнення за один місяць після проголошення рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла до управління з управління Пенсійного фонду України в м.Красний Луч Донецької області та подальшої її виплати за місцем фактичного проживання згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.10.2015 року № НОМЕР_1. В зв’язку з відсутністю коштів на картковому рахунку, позивач звернувся із запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, із відповіді якого йому стало відомо, що для поновлення виплати пенсії, необхідно особисто звернутися до територіального управління Пенсійного фонду України з документами. Також, зазначає, що з 2015 року виплата пенсії жодного разу не проводилась.

Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року відкрито провадження у справі № 805/529/18-а, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по справі задоволено та визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

У строк, встановлений судом, від відповідача засобами поштового зв’язку до суду надійшло заперечення на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечував проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Враховуючи зазначені акти, виплата пенсії позивачеві з 01.08.2014 року була призупинена, згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управління праці та соціального захисту населення Бахмутського району. Окрім того, відповідач зазначив, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв’язку з цим не зміг отримати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право, тобто не встановлено порушення його прав. На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного від 26 лютого 2018 року призначено розгляд справи до розгляду по суті у судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду на 15 березня 2018 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Встановлено третій особі п'ятиденний строк з дня отримання позову для надання пояснень до позову разом із відповідними доказами.

У встановлений судом строк Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області надані до суду письмові пояснення. В обґрунтування яких останній зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Антрациті та Антрацитівському районі та фінансування виплати пенсії за липень 2014 року здійснено Пенсійним фондом України виключно по 14 число. Доплата невиплачених сум пенсій за липень 2014 року здійснюється у разі, якщо дата виплати в Луганській області була встановлена з 15 по 25 липня 2014 року. Нарахування пенсії проводилось за липень 2014 року відповідно до графіку виплати пенсій – 9 числа. За даними Центральної бази даних одержувачів пенсій дата останнього нарахування пенсії позивачу становить 04.07.2014 року.

У судовому засіданні, призначеному на 15 березня 2018 року розгляд справи відкладено на 26 березня 2018 року.

Разом з цим. через відділ документообігу та архівної роботи суду позивачем надана заява про уточнення позовних вимог, а саме:

«2.Визнати протиправною бездіяльність Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН-2062717050) з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2014 року;

3. Зобов’язати Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН-2062717050) з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2014 року на поточний рахунок № 26254503077524 в ОПЧТВБВ №10004/0290 філії-ДОУ АТ «Ощадбанк» МФО 335106, код банку 09334702;

4. Зобов’язати Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення по цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом;

5. Негайного звернути до виконання в межах суми стягнення за один місяць після проголошення рішення по справі».

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяву про розгляд справи за участю їх представників не надали.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_2, видане 06.02.2007 року, серія ААА № 593298.

З 09 жовтня 2015 року позивач зареєстрований за адресою: 84502, Донецька область, м. Бахмут, вул.Чапаєва, буд.16, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області від 09 жовтня 2015 року.

Отже, позивач з 09.10.2015 року набув статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою № НОМЕР_1, доказів скасування цієї довідки відповідачем до справи не надано.

Як зазначає відповідач та не заперечується сторонами по справі, позивач перебуває на пенсійному обліку в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України по матеріалам електронної пенсійної справи.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.12.2017 року № ЗЕ-7564550 для поновлення виплати пенсії, необхідно особисто звернутися до територіального управління Пенсійного фонду України з документами. Також, зазначено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», після отримання подання комісії про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат територіальним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області буде прийнято рішення щодо виплати пенсії.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.03.2018 року № 3431/07, за даними Центральної бази даних одержувачів пенсії ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області. Фінансування виплати пенсії за липень 2014 року здійснено Пенсійним фондом України виключно по 14 число. Доплата невиплачених сум пенсій за липень 2014 року здійснюється у разі, якщо дата виплати в Луганській області була встановлена з 15 по 25 липня 2014 року. Нарахування пенсії за липень 2014 року проводилось відповідно до графіку виплати пенсій – 9 числа. За даними Центральної бази даних одержувачів пенсій дата останнього нарахування пенсії позивачу становить 04.07.2014 року. Таким чином, на даний час належним розпорядником інформації щодо пенсійного забезпечення позивача є орган Пенсійного фонду України за місцем реєстрації фактичного місця проживання позивача за умов набуття ним статусу внутрішньо переміщеної особи.

З урахуванням заяви позовних вимог, суд зазначає, що спірним питанням при розгляді справи є невиплата пенсії позивачу ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 цієї виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстави значених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно статті 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст. 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №637 від 05.11.2014 встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено чіткий перелік підстав для припинення виплати призначеної пенсії.

Зазначення у письмових запереченнях на призупинення виплати пенсії не може свідчити про те, що виплата пенсії не припинялась, оскільки в частині здійснення пенсійних виплат - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не оперує поняттям «призупинення».

Установлено, що, не зважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалось.

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Кабінетом Міністрів України 7 листопада 2014 року прийнято постанову «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595. Цією постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 8 Тимчасового порядку встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач згідно вищезазначеної довідки перебуває на обліку в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача з 09 жовтня 2015року: 84502, Донецька область, м. Бахмут, вул.Чапаєва б.16.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Згідно з пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст.91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відтак, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14 та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 7 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Це свідчить про те, що п. 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 509 від 1 жовтня 2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 5 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 7 листопада 2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України, не надано.

Постанова, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачу, не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати (пункт 10 Порядку).

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що невиплата відповідачем з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2014 року позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставною, а тому, таку бездіяльність слід визнати протиправною, а також, необхідно зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2014 року.

Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то необхідно зазначити наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

В контексті викладеного, приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача здійснити виплату належної пенсії ОСОБА_1 з 01серпня 2014 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

З урахуванням наведених обставин та правових норм, суд доходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 26 січня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. (за ставками для сплати судового збору, чинними на час подання позову) до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263,293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії – частково задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН-2062717050) з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2014 року.

Зобов’язати Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН-2062717050) з 01 листопада 2015 року з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2014 року на поточний рахунок № 26254503077524 в ОПЧТВБВ №10004/0290 філії - ДОУ АТ «Ощадбанк» МФО 335106, код банку 09334702.

Стягнути з Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ( ЄДРПОУ: 37868797, 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., який перерахувати за наступними платіжними реквізитами: (отримувач коштів: УК/м. Слов`янськ/22030101, ЄДРПОУ: 37803368, ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача: 834016, р/о 31214206784075) Донецький окружний адміністративний суд.

Допустити негайне виконання постанови у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 26 березня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кочанова П.В.