Постанова № 72972121, 20.03.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа №920/715/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури Харківської області – ОСОБА_1, службове посвідчення №032167 від 11.02.2015 року;

позивача – адвокат ОСОБА_2, за довіреністю від 15.03.2017 року, свідоцтво серії ЗП№001523 від 05.01.2018 року;

у режимі відеоконференції:

першого відповідача – ОСОБА_3, за довіреністю №135/26/01-2017 від 10.03.2017 року;

другого відповідача – ОСОБА_4, за довіреністю №12-6/8-44 від 03.01.2018 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_4, за довіреністю №5-29/301-496 від 05.01.2018 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон», м.Суми (вх.№91Х/1-18) на рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 року у справі №920/715/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон», м.Суми,

до 1. Головного управління Національної поліції в Сумській області, м. Суми,

2. Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, м. Суми,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Державна казначейська служба України, м.Київ,

за участю прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Державної казначейської служби України.

про стягнення 14704230,36 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пандеон» звернулось до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило суд:

1. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області на свою користь в рахунок відшкодування шкоди, яка завдана Головним управлінням Національної поліції в Сумській області 1687773,47 грн. збитків, понесених у зв’язку із втратою майна;

2. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області на свою користь в рахунок відшкодування шкоди, яка завдана Головним управлінням Національної поліції в Сумській області 2664726,54 грн. упущеної вигоди;

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області на свою користь в рахунок відшкодування шкоди, яка завдана Головним управлінням Національної поліції в Сумській області 10351730,35 грн. збитків – стягнутих з позивача штрафних санкцій і судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.12.2017 року у справі №920/715/17 (повний текст складено 19.12.2017 року, колегія суддів у складі: головуючий суддя Левченко П.І., суддя Спиридонова Н.О., суддя Соп’яненко О.Ю.) у задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності у діях (бездіяльності) відповідачів усіх елементів цивільного правопорушення, а також не доведено того, що саме відповідачами у даній справі позивачеві завдана шкода у сумі 14704230,36 грн.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд при прийнятті оскаржуваного рішення дав власне тлумачення змісту ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України, яке є невірним. Крім того, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд відступив від правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 22.06.2017 року по справі №6/501цс17 без зазначення мотивів, що суперечить приписам Господарського процесуального кодексу України, а постанова на яку суд посилався прийнята за інших обставин ніж наявні у даній справі.

Скаржник вказує, що ним належними та допустимими доказами доведено наявність елементів складу цивільного правопорушення з якими законодавець пов’язує стягнення збитків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.01.2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18.01.2018 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон»; учасникам справи встановлено строк до 22.01.2018 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу №920/715/17 до розгляду.

23.01.2018 року на адресу суду від другого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№755), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін.

Другий відповідач вказує, що позивач позовом у даній справі намагається перекласти збитки від неналежного ведення господарської діяльності на державні органи. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Головне управління Національної поліції в Сумській області не порушило права позивача, не приймало незаконних рішень, не вчиняло незаконних дій чи бездіяльності, тому є неналежним відповідачем. Крім того, позивач не зазначав ні в позовних вимогах ні в апеляційній скарзі жодних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, у зв’язку з чим можливо дійти висновку, що відповідна особа також є неналежним відповідачем у даній справі.

Другий відповідач наполягає на тому, що позивач не надає доказів неправомірності дій Головного управління Національної поліції в Сумській області, а отже, не доведено наявності в діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення.

23.01.2018 року на адресу суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№756), в якому вказує, що вона не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що казначейство прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і шкоди позивачеві не завдавало, а відтак, відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за шкоду завдану позивачу діями інших суб’єктів.

Державна казначейська служба України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін.

Головне управління Національної поліції в Сумській області також надало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№771 від 23.01.2018 року), в якому зазначає, що згодне з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв’язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перший відповідач зазначає, що звернення з позовом у даній справі є передчасним. Одночасно, вказує на те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено та не обґрунтовано наявність обставин з якими законодавець пов’язує можливість стягнення збитків, зокрема – протиправних дій або бездіяльності посадових осіб.

25.01.2018 року Сумська місцева прокуратура надала до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу (вх.№903), в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Вказаний відзив долучено до матеріалів справи. Разом з тим, прокурор просить справу розглянути за участю представника прокуратури Харківської області.

Сумська місцева прокуратура зазначає, що Головне управління Національної поліції в Сумській області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки першим відповідачем безпосередньо не порушено права позивача, ним не приймалось незаконних рішень, не вчинялося незаконних дій чи бездіяльності, якими позивачу завдана шкода, а належне позивачу майно було вилучено СВ Приморського ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області та не передано першому відповідачу разом з матеріалами кримінального провадження.

На думку прокуратури, оскільки першим відповідачем не приймалися незаконні рішення, не вчинялися незаконні дії чи бездіяльність, якими позивачу завдана шкода, то безпідставними та необґрунтованими є також посилання позивача на статті 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, що передбачають відшкодування шкоди завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади незалежно від вини цих органів та цих осіб. Позивачем до суду не надано докази наявності у діях (бездіяльності) відповідачів усіх вищезгаданих елементів цивільного правопорушення, які б свідчили про те, що саме відповідачами у даній справі позивачеві завдана шкода у сумі 14704230,36 грн.

16.02.2018 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі (вх.№1638), які долучені до матеріалів справи.

Перший відповідач 21.02.2018 року електронною поштою за вх.№275 також надав додаткові пояснення, в яких наполягає на тому, що відсутні належні докази підтвердження неправомірності дій (бездіяльності) посадових осіб, що виключає можливість притягнення сторони до відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Вказані письмові пояснення долучені до матеріалів справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.03.2018 року, у зв'язку із знаходженням на лікарняному судді Терещенко О.І., проведено повторний розподіл справи №922/3734/16 та сформовано нову колегію суддів для розгляду справи, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою суду від 05.03.2018 року змінено правовий статус Державної казначейської служби України у даній справі з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на третього відповідача та відкладено розгляд справи.

19.03.2018 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх.№2319), в якому просить повернути склад учасників справи у первісний стан, зокрема Державну казначейську службу України залишити у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, порадившись, з огляду на приписи ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку щодо задоволення клопотання позивача та повернення учасників справи по даній справі у первісний процесуальний стан.

У судовому засіданні 20.03.2018 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з урахуванням письмових пояснень до неї у повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представники відповідачів, прокуратури та третьої особи проти позиції скаржника заперечували з підстав викладених у їх відзивах та письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників учасників справи, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно умов контракту Н16-00117 від 10.03.2016 року, укладеного між HAYROCKSALESL.P. (продавець) і ТОВ «Пандеон» (покупець, позивач у справі), продавець продає, а покупець купляє товари – тканину готову і тканину із синтетичних штапельних волокон без кінцевої обробки.

На виконання умов контракту HAYROCKSALESL.P. поставило позивачу п’ять контейнерів товару:

- контейнер АССU5001466, який містив тканину загальною вагою 18003 кг. та застібки-блискавки вагою 6269,8 кг, загальна вартість товару склала 45410,70 доларів США, що підтверджується інвойсом №94-16-7 від 09.04.2016 року;

- контейнер MSKU147347, який містив тканину загальною вагою 26692 кг., загальною вартістю 53384,00 долари США, що підтверджується інвойсом №825-12-16-7 від 25.08.2016 року;

- контейнер PONU7793473, який містив тканину загальною вагою 19560,4 кг., загальною вартістю 59264,19 долари США, що підтверджується інвойсом №830-19-16-7-2 від 12.09.2016 року;

- контейнер ECMU7793473, який містив тканину загальною вагою 8857,9 кг., загальною вартістю 17715,80 доларів США, що підтверджується інвойсом №830-21-16-7-2 від 30.08.2016 року;

- контейнер TGHU9526825, який містив тканину загальною вагою 23705 кг., загальною вартістю 47410,00 долари США, що підтверджується інвойсом №904-16-7 від 04.09.2016 року.

Вказаний товар був поставлений в Україну.

Умови поставки згаданих контейнерів – СРТ – Суми, Україна. Згідно Інкотермс – 2010, в разі застосування умов поставки СРТ ризики від продавця до покупця переходять в момент передачі товару перевізнику; імпортні митні формальності покладаються на покупця. Таким чином, ТОВ «Пандеон» є власником майна.

У провадженні СВ Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області перебувало кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №12016160500006876 від 04.10.2016 року згідно ч.1 ст. 364 Кримінального кодексу України по факту зловживання службовим становищем службовими особами позивача.

Відповідно до ухвал слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 06.10.2016 року, 07.10.2016 року, 17.10.2016 року в ході досудового розслідування згаданого кримінального провадження слідчим СВ Приморського ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області проведені обшуки контейнерів АССU5001466, MSKU147347, PONU7793473, ECMU7793473, TGHU9526825, належних позивачу. За результатом проведеного обшуку майно, яке містилося у контейнерах вилучено, а ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 21.10.2016 року та від 31.10.2016 року товар, який містився у контейнерах арештовано.

Надалі майно, на яке накладено судом арешт, передано слідчим СВ Приморського ВП ГУНП в Одеській області на відповідальне зберігання ТОВ «Юридична компанія «Парус» згідно актів приймання-передачі №1/19/10 від 19.10.2016 року, №28/10/16/1 від 28.10.2016 року, №28/10/16/2 від 28.10.2016 року, №2210/16 від 22.10.2016 року в м.Одеса.

28.11.2016 року матеріали кримінального провадження №12016160500006876 від 01.09.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366 та ч.1 ст. 364 Кримінального кодексу України, для організації подальшого досудового розслідування направлені до Прокуратури Сумської області.

У подальшому матеріали кримінального провадження були передані для продовження досудового розслідування слідчому відділу Сумського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса Іванова В.В. від 31.10.2016 року, якою було арештовано товар в контейнері АССU5001466, скасовано апеляційним судом Одеської області 17.11.2016 року.

Ухвалу від 21.10.2016 року слідчого судці Приморського районного суду м.Одеси Іванова В.В., якою було арештовано товар в контейнері PONU7793473, скасовано ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми Трухановою Л.М. 10.02.2017 року.

Ухвалу від 21.10.2016 року слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси Іванова В.В., якою було арештовано товар в контейнері MSKU147347, скасовано ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми Трухановою Л.М. 10.02.2017 року.

Ухвалу від 21.10.2016 року слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси Іванова В.В., якою було арештовано товар в контейнері ECMU7793473, скасовано ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми Трухановою Л.М. 10.02.2017 року.

Ухвалу від 31.10.2016 року слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси Іванова В.В., якою було арештовано товар в контейнері TGHU9526825, скасовано ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми Трухановою Л.М. 10.02.2017 року.

Після скасування арешту товару позивач неодноразово звертався з вимогами до слідчого Сумського ВП ГУНП в Сумській області начальника СВ підполковника поліції ОСОБА_5 повернути товар. Фактично товар з контейнерів АССU5001466, MSKU147347 був повернутий позивачу 21.02.2017 року, а товар з контейнеру PONU7793473 було повернуто 20.02.2017 року.

Позивач зазначає, що, незважаючи на скасування арешту і неодноразові вимоги повернути товар, станом на момент звернення з позовом до суду у даній справі, товар з контейнерів ECMU7793473 та TGHU952682 не повернуто. Вартість товару, що не повернутий позивачу складає згідно інвойсів 65125,80 доларів США.

10.10.2016 року між ТОВ «Суми-Руно» (покупець за договором) та позивачем (постачальник за договором) було укладено договір поставки №15, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник (позивач) зобов’язався передавати у власність покупця (ТОВ «Суми-Руно») тканини та фурнітуру (товар), а покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар.

Згідно пункту 2.2 договору, поставка товару здійснюється на умовах самовивозу в строки, узгоджені сторонами у відповідних додаткових угодах на поставку кожної конкретної партії товару.

Конкретний перелік товару, його кількість, ціна, та строки поставки відповідно до пунктів 1.2, 2.2 було узгоджено сторонами у додаткових угодах до договору.

Фактично, позивач (ТОВ «Пандеон») мав поставити на користь ТОВ «Суми-Руно» товар, який містився у арештованих контейнерах.

У зв’язку з арештом товару позивач неодноразово звертався до ТОВ «Суми-Руно» з проханням продовжити строки поставки товару. На прохання позивача сторонами неодноразово продовжувалися строки поставки товару, про що було підписано відповідні угоди до договору.

Проте обов’язок позивача з поставки ТОВ «Суми-Руно» товару так і не був виконаний належним чином, незважаючи на формальне усунення перешкоди в поставці товару у вигляді скасування арешту на товар, що мав бути поставлений. Позивач не зміг виконати зобов’язання за договором у зв’язку з неповерненням або невчасним поверненням слідчим належного йому товару після скасування арешту.

Товар за додатковою угодою №1 від 10.10.2016 року. (контейнер АССU5001466) позивач повинен був поставити в строк до 22.11.2016 року, фактично поставив 21.02.2017 року за видатковою накладною №35 - термін прострочення склав 90 днів.

Товар за додатковою угодою №2 від 12.10.2016 року (контейнер MSKU147347) позивач повинен був поставити в строк до 14.02.2017 року, фактично поставив 21.02.2017 року за видатковою накладною №47 - термін прострочення склав 5 днів.

Товар за додатковою угодою №3 від 12.10.2016 року (контейнер PONU7793473) позивач повинен був поставити в строк до 14.02.2017 року, фактично поставив 20.02.2017 року за видатковою накладною №36 - термін прострочення склав 4 дні.

Товар за додатковими угодами №4, №5 від 12.10.2016 року (контейнери ECMU7793473, TGHU9526825) позивач повинен був поставити в строк до 14.02.2017 року, однак товар не поставлено.

Пунктом 6.1 договору поставки №15 від 10.10.2016 року передбачено, що у випадку порушення постачальником строків поставки за цим договором він виплачує покупцю пеню в розмірі 2% вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення. Відповідно до пункту 6.3 договору нарахування штрафних санкцій за цим договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У зв’язку з порушенням ТОВ «Пандеон» умов договору ТОВ «Суми-Руно» звернулось з позовом до господарського суду Харківської області про стягнення 10198749,12 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.04.2017 року у справі №922/1013/17 позовні вимоги ТОВ «Суми-Руно» задоволено; стягнуто з ТОВ «Пандеон» 10198749,12 грн. пені за несвоєчасне виконання обов’язку з поставки товару та 152981,23 грн. сплаченого судового збору.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Пандеон» рішення суду у справі №922/1013/17 виконано та сплачено на користь ТОВ «Суми-Руно» кошти у розмірі 10351730,35 грн. (т.1, а.с. 97-102).

Згідно ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв’язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

Як встановлено ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Отже, відповідальність органів державної влади, яким є Головне управління Національної поліції в Сумській області, за шкоду, яка завдана позивачу може наставати за одночасної наявності таких умов: факту незаконного рішення, дії чи бездіяльності Головного управління Національної поліції в Сумській області, наявності шкоди, завданої позивачу; причинно-наслідкового зв'язку між рішенням, дією чи бездіяльністю та завданою шкодою.

Так, позивач неодноразово наполягав на тому, що протиправність поведінки першого відповідача полягає у невиконанні прямого припису закону і неповерненні всупереч вимог ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України тимчасово вилученого у позивача майна.

Згідно п. 4 ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі скасування арешту.

Матеріали справи свідчать, що арешт на майно було скасовано, проте майно частково не повернуто незважаючи на звернення власника майна про його повернення.

Відповідачі заперечуючи проти позовних вимог зазначали, що ними будь-які протиправні дії не вчинялись. Однак слід відмітити, що протиправною може бути не тільки дія, а й бездіяльність. Наразі має місце протиправна бездіяльність першого відповідача, що виявилася у невиконанні приписів ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України, а саме у неповерненні майна його законному власнику.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що має місце протиправна бездіяльність першого відповідача, що складає перший елемент складу цивільного правопорушення.

Заперечуючи проти позовних вимог та вимог апеляційної скарги, прокуратура та відповідачі зазначають, що перший відповідач є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки належне позивачу майно було вилучено СВ Приморського ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області та не передано першому відповідачу разом з матеріалами кримінального провадження.

Втім, зі змісту ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України в контексті і взаємозв’язку з іншими нормами цього Кодексу вбачається, що обов’язок повернути майно покладається на той орган досудового розслідування, який здійснює відповідне досудове розслідування, в даному випадку це перший відповідач - Головне управління Національної поліції в Сумській області. Після того, як матеріали досудового розслідування були передані до першого відповідача , ГУНП в Одеській області не має жодних обов’язків стосовно ТОВ «Пандеон», в тому числі щодо повернення тимчасово вилученого майна.

У своїх запереченнях відповідачі фактично право позивача на відшкодування шкоди ставлять в залежність від необхідності його передання ГУНП в Одеській області разом з матеріалами кримінального провадження ГУНП в Сумській області, встановленням ГУНП в Сумській області місцезнаходження майна, встановленням судовим рішенням протиправності неповернення майна. Однак, вказане не передбачено нормами Кримінального процесуального кодексу України чи іншими нормативно-правовими актами, оскільки обов'язок повернути тимчасово вилучене майно, встановлений в ст. 169 вказаного Кодексу, законодавець пов'язує з єдиною умовою – скасуванням арешту. Отже, пов'язуючи повернення майна з додатковими умовами, перший відповідач діє всупереч ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Позивачу завдано шкоду не з факту не передання майна від одного правоохоронного органу до іншого, а з факту неповернення майна органом, на який покладено такий обов'язок законом – першим відповідачем. При цьому, з яких причин перший відповідач не може виконати приписи ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України не має жодного значення для вирішення даної справи, оскільки такі причини можуть тільки свідчити про наявність або відсутність вини завдавача шкоди, встановлення якої для даної справи не вимагається.

Посилання першого відповідача на те, що протиправність його поведінки має бути встановлена окремим судовим рішенням, не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З цих норм слідує, що в силу диспозитивності господарського судочинства сторони вільні самостійно обирати докази і засоби доказування, якими доводити певні обставини, окрім тих обставин, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування.

Так, законодавством не встановлено обов'язок підтверджувати протиправність дій окремим судовим рішенням, ці обставини можуть бути встановлені в даному судовому процесі.

Стаття 303 Кримінального процесуального кодексу України, на яку посилається перший відповідач, встановлює способи захисту сторін і інших учасників кримінального провадження від незаконних дій чи бездіяльності органів досудового розслідування під час досудового розслідування, тобто стосується захисту прав осіб тільки в кримінальному процесі. Проте, правовідносини в даній справі виникли з факту завдання шкоди, тобто з цивільних правовідносин, отже ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Другим елементом, який підлягає доказуванню у даній справі є наявність шкоди, завданої позивачу.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Колегія суддів вважає вірним порядок визначення розміру шкоди як вартості втраченого (неповерненого) майна з контейнерів ECMU7793473 та TGHU9526825 за інвойсами, в яких відповідна вартість визначена. Вартість втраченого майна за інвойсами складає 65125,80 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на момент подання позовної заяви до суду складає 1687773,47 грн.

Також колегія суддів погоджується із включенням до розміру збитків коштів, які були стягнуті за рішенням суду по справі №922/1013/17 та сплачені позивачем.

Кошти по справі №922/1013/17 були стягнуті у зв’язку з неналежним виконанням та частковим невиконанням ТОВ «Пандеон» перед ТОВ «Суми-Руно» умов договору по поставці товару. Як вже зазначалося, ТОВ «Пандеон» повинен був на користь ТОВ «Суми-Руно» поставити товар на який було накладено арешт. Несвоєчасне повернення майна позивачу (з моменту скасування арешту та повернення майна минув значний проміжок часу) зумовило постачання товару з простроченням строків, а у зв’язку з неповерненням товару після скасування арешту зумовило часткове невиконання умов договору.

Приймаючи рішення по справі №922/1013/17, суд не досліджував обставини невиконання або прострочення невиконання умов договору поставки, а лише встановив факт, що має місце прострочення постачальника – ТОВ «Пандеон».

Натомість в межах даної справи, предметом дослідження та доказування є обставини, які зумовили невиконання зобов’язання за договором поставки.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Як вже зазначалося, між ТОВ «Суми-Руно» та позивачем – ТОВ «Пандеон» було укладено договір поставки №15.

Згідно додаткової угоди №4 до договору від 12.10.2016 року зі змінами, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: тканина для пошиття верхнього одягу вагою 8857,9 кг., контейнер ЕСMU7793473, вартість 1382000,00 грн., в тому числі ПДВ - 230333,33 грн.

Згідно додаткової угоди №5 до договору від 12.10.2016 року зі змінами, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: тканина плащова із синтетичних комплексних ниток вагою 23705 кг., контейнер ТGHU9526825, вартість 3841000 грн., в тому числі ПДВ - 640166,66 грн.

Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW згідно Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2000 (п. 2.1 договору). Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу в строки, узгоджені сторонами у відповідних додаткових угодах на поставку кожної конкретної партії товару (п. 2.2 договору).

При поверненні тимчасово вилученого майна після скасування арешту, як того вимагає п. 4 ч. 1 ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України, позивач поставив би його відповідно до умов вже укладеного договору поставки. Реальне отримання доходу за звичайних обставин підтверджується тим, що: 1) договір було укладено до тимчасового вилучення товару; позивач не міг передбачити такий розвиток подій; 2) інші три контейнери, арештовані в рамках того ж самого кримінального провадження, але повернуті після скасування арешту, поставлені в рамках того ж самого договору (згідно додаткових угод №1-3), за них отримано оплату, що підтверджується випискою руху коштів по банківському рахунку по контрагенту ТОВ «Суми-Руно» за період 06.03.2017 року - 18.05.2017 року.

Отже, позивач правомірно розраховував на отримання доходу за звичайних обставин.

Розмір доходу обраховується як різниця між вартістю товару за договором поставки і вартістю товару згідно інвойсам №904-16-7 від 04.09.2016 року та №830-21-16-7. Таким чином, розмір неотриманого доходу (упущеної вигоди) складає 2664726,54 грн.

Третім елементом доказування є наявність причинно-наслідкового зв'язку між рішенням, дією чи бездіяльністю та завданою шкодою. Наразі позивачем доведено, а матеріалами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю першого відповідача, яке полягає у неповерненні майна зі шкодою, яка складається з вартості неповерненого майна та коштів, які були стягнуті за рішенням суду у справі №922/1013/17 у зв’язку простроченням постачальника, яке зумовлено фактом несвоєчасного повернення майна та часткового неповернене майно взагалі.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що завданням поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.

Згідно ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Приписами ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Статтею 8 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до ч. 17 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Статтею 16 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Наразі майно власнику не повернуто, а правові підстави для не повернення спірного майна або зволікання у його поверненні – відсутні.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі №1-36/2001, за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2000 рік та статті 25 Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Як встановлено статтею 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що ТОВ «Пандеон» належним чином доведено факт порушення його прав у вигляді заподіяння майнової шкоди, а тому позовні вимоги позивача про стягнення шкоди в сумі 14704230,36 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення на вищевказані обставини уваги не звернув та прийшов до невірного висновку про відмову в задоволені позову.

Окрім того, колегія суддів вбачає самостійну підставу для задоволення позову, яка полягає в необхідності захисту права мирного володіння майном, передбаченого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.11.2016 року скасовану ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 31.10.2016 року, якою було накладено на майно, яке вилучене у ході проведення обшуку контейнера ACCU5001466 та постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Приморського ВП в м.Суми ГУНП в Одеській області про накладення арешту на майно, яке вилучено у ході проведення обшуку контейнера ACCU5001466 повернуто прокурору для усунення недоліків та встановлено строк у 72 години з моменту отримання прокурором повного текст ухвали для усунення недоліків.

Згідно ч.3 ст. 172 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків - після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.

Натомість прокуратурою та відповідачами не доведено, що відповідні недоліки були усунуті.

10.02.2017 року ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми у справі №592/13/54/17 частково задоволено клопотання позивача про скасування арешту майна, а саме: майна, вилученого у ТОВ «Пандеон» в ході проведення обшуку контейнера PONU7793473, ECMU2091671, MSKU1147347, TGHU9506825.

Колегія суддів зазначає, що незважаючи на часткове задоволення клопотання позивача та відсутність в ухвалі суду припису про повернення майна, цей обов’язок у першого відповідача виникає в силу скасування арешту майна та відповідних приписів закону.

Так, згідно обов’язкових до виконання приписів ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, зокрема, у разі скасування арешту.

Колегія суддів не вважає за доцільне надавати оцінку логічній узгодженості ухвали районного суду від 10.02.2017 року, якою одночасно скасований арешт майна та відмовлено у поверненні даного майна, однак зазначає, що відповідно до цитованої вище норми обов’язковим правовим наслідком скасування накладеного на майно арешту є виникнення у органу досудового слідства обов’язку повернення майна, оскільки диспозиція норми п.4 ч.1 ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України закону не містить інших альтернатив.

У ході вирішення спору колегією суддів встановлено, що майно вилучене у ході проведення обшуку контейнерів ECMU2091671 та TGHU9506825 не було повернуто власнику (позивачу у справі).

Враховуючи, що державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, колегія суддів констатує, що встановлений рішенням суду і законом обов’язок повернення майна відповідачем не виконаний.

В силу ч.3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За вимогами ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 року №01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року №1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

Європейський суд з прав людини неодноразово в низці своїх рішень за заявами громадян проти України зазначав, що в Україні заявники на протязі значного терміну часу не можуть домогтися виконання судових рішень, винесених на їх користь.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року по справі «Войтенко проти України» (заява №18966/02) зазначено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року по справі «ОСОБА_6, Чечеткін та Оліус проти України» зазначено, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, окрім обов’язку повернення спірного майна, який виникає внаслідок обов’язковості рішення суду, колегія суддів констатує також наявність порушення права на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Так, отримання присудженого за судовим рішенням є законними очікуваннями (legitimate expectations), під якими ЄСПЛ розуміє є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування – це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. За таких умов законні очікування підлягають судовому захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Вперше ця концепція була викладена у справі ОСОБА_7 Девелопментс та інші проти Ірландії.

В цьому аспекті колегія суддів також зазначає, що законний інтерес, зокрема інтерес щодо отримання присудженого майна, підлягає захисту і за національним законодавстві України.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено в § 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З урахуванням викладеного, забезпечення виконання судового рішення упродовж розумного строку є обов'язком України, взятим нею на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням, на яке Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу в своїх численних рішеннях, в тому числі у справах проти України.

В цьому аспекті необхідність захисту права мирного володіння майном (законних очікувань), синтетично поєднується із необхідністю захисту права на справедливий суд, про що зазначено вище. Зокрема, у справі Рukiжv Bosnia and Herzegovina ЄСПЛ зазначив, що «невиконання кінцевого судового рішення [національного суду] створило втручання у право заявника мирно володіти своїм майном», а також, що кінцеве рішення на користь заявника «безсумнівно створило в нього законі очікування, охоронювані ст. 1 Протоколу №1, що воно буде виконане».

За таких умов колегія суддів приходить до висновку, що правовому захисту на підставі норм Конвенції підлягають як право позивача вимагати виконання судового рішення про повернення майна, так і право мирного володіння майном, яке полягає у отриманні (поверненні у власність) майна і отриманні прибутків від нього.

У зв’язку з чим позов підлягає задоволенню із самостійних, зазначених вище підстав, які ґрунтуються на приписах Конвенції.

Оцінюючи заперечення відповідачів, які опираються на твердження про те, що майно позивача на даний час розшукується і , можливо, буде знайдено і повернене позивачу, колегія суддів зазначає, що строк виконання обов’язку повернути майно вже наступив, а заява відповідача про виконання цього обов’язку у невизначений термін юридично еквівалентна невиконанню цього обов’язку. Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що майно вибуло з володіння власника внаслідок адміністративної процедури, тобто поза його волею, і з порушенням закону, що встановлено рішеннями судів, а за таких обставин покладення ризику зникнення майна на самого позивача суперечить принципу справедливості. Тому колегія суддів відкидає заперечення відповідачів як такі, що не ґрунтуються на законі і суперечать основоположному припису права – принципу справедливості.

Колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом при прийнятті рішення порушено норми права і у зв’язку з чим, не в повній мірі з’ясовані та оцінені обставини у справі, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового про задоволення позову, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме відшкодувати позивачу витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1, 4 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.12.2017 року по справі №920/715/17.

Прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області (40000, м.Суми, вул. Воскресенська, 7, код ЄДРПОУ 37970404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» (40031, м.Суми, просп. Курський, 147, код ЄДРПОУ 32024572) – 14704230,36 грн. в рахунок відшкодування шкоди, яка завдана Головним управлінням Національної поліції в Сумській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40030, м.Суми, вул. Г.Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» (40031, м.Суми, просп. Курський, 147, код ЄДРПОУ 32024572) 220563,45 грн. судового збору за подання позовної заяви та 330845,18 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 березня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.