Постанова № 72971994, 21.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Справа № 926/2401/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Офсет Друк” б/н від 15.12.2017 (вх. ЛАГС № 01-05/6106/17 від 26.12.2017)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.12.2017, (суддя О.В. Гончарук), повний текс складено 07.12.2017р.

у справі № 926/2401/17

за позовом: Керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Офсет Друк” (надалі ТзОВ “Офсет Друк”), м. Чернівці

про стягнення заборгованості в розмірі 65 059,38 грн.

за участю учасників справи:

від прокуратури: ОСОБА_2 – прокурор

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017р. справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради звернувся до ТзОВ “Офсет Друк” з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 75 492,46 грн., з яких 72 490,46 грн. боргу зі сплати одноразового внеску (коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) та 3 002,10 грн. пені, що виникла у зв’язку з невиконанням відповідачем укладеного між сторонами договору оренди землі №10031 від 07.04.2016.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.12.2017 у справі № 926/2401/17 позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ “Офсет Друк” на користь Чернівецької міської ради 65 059,38 грн. заборгованості. Стягнуто з ТзОВ “Офсет Друк” на користь прокуратури Чернівецької області 1 600,00 грн. судового збору.

Дане рішення судом було винесено з врахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума основного боргу та пені, заявлені позивачем, є документально обґрунтовані та підлягають до задоволення, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ “Офсет Друк” подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині встановленої основної суми заборгованості, пені та ухвалити нове рішення про надання відстрочки виплати основного боргу в сумі 47 490,36 грн. на 24 місяці зі сплатою щомісячно рівними частинами по 1 978,77 грн., починаючи з дня винесення рішення. Зокрема, скаржник зазначає, що судом безпідставно не було задоволено клопотання про розстрочку виконання рішення суду.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/744/18 від 30.01.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В письмових пояснення проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/1955/18 від 21.03.2018).

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 21.03.2018 явку уповноважено представника не забезпечив. 12.03.2018 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю прибути в судове засідання, яке призначено на 21.03.2018, через зайнятість в іншому судовому засіданні (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/1717/18).

Частиною 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Згідно з п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга була прийнята ще 29.01.2018, на протязі цього часу розгляд справи відкладався з метою надання сторонам конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також з метою повного та всестороннього дослідження обставин справи. Окрім того, судом не визнавалася явка уповноважених представників обов’язковою, а причини неявки, наведені в заяві, не є поважними.

З огляду на викладене, а також на обмеженість процесуальних строків для розгляду спору, суд відхиляє заяву про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, без участі повноважного представника відповідача, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

В попередньому судовому засіданні, представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

07.04.2016 між Чернівецькою міською радою (орендодавець) та ТзОВ «Офсет-Друк» (орендар) на підставі рішення 4 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 25.02.2016 № 107 було укладено договір оренди землі №10031, згідно із умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування нежитлових будівель, загальною площею 0,0821 га, яка знаходиться в м. Чернівці на вул. Заводській, 12. Термін дії цього договору обумовлено на 5 років – по 07.04.2021 (а.с. 13-14).

Даний договір містить особливі умови які визначені в 11 розділі.

Так пунктом 11.1 договору сторони погодили, що орендар сплачує одноразовий внесок (кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати), розрахований згідно з додатком № 2 до цього договору, в сумі 77 490,36 грн. до 31.05.2017 (а.с. 16).

На підставі акту прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 07.04.2016 вищезазначену земельну ділянку передано в оренду відповідачу (а.с. 17).

Проте, відповідач одноразовий внесок (кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) в сумі 77 490,36 грн. до 31.05.2017р. не сплатив.

Пунктом 12.4 договору передбачено, що у разі несвоєчасної сплати одноразового внеску (плати за користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) нараховується пеня в розмірі 0,1% від нарахованої суми внеску за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначає прокурор, у період з 31.05.2017 по 13.07.2017 ТзОВ «Офсет Друк» не сплатило одноразовий внесок, а Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради не вжито заходів щодо стягнення в судовому порядку заборгованості, у зв’язку з чим наявні підстави для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури. Оскільки несплата відповідачем вказаного одноразового внеску завдає збитки місцевому та державному бюджету, що створює економічні перешкоди у реалізації завдань та функцій, які покладені на державу та органи місцевого самоврядування.

Відтак, на підставі наведеного, прокурором подано позов про стягнення з ТзОВ «Офсет Друк» 75 492,46 грн., з яких: 72 490,36 грн. сума боргу зі сплати одноразового внеску (плата за користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати), 3 002,10 грн. пені нарахованої за період з 01.06.2017 по 13.07.2017 відповідно до умов договору оренди землі №10031 від 07.04.2016.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1 Закону України «Про оренду землі»).

Приписами ст.13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 2 ст. 15 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно п. 4.9 Положення “Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях”, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради 33 сесії міської ради V скликання 23.10.2008 №715, орендар сплачує одноразовий внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельної ділянки з дати прийняття рішення сесії про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди землі.

Пунктом 4.11 вказаного Положення визначено, що нарахування суми одноразового внеску здійснюється відповідно до порядку розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки. Розрахунок одноразового внеску на розвиток інженерно транспортної та соціальної інфраструктури міста оформляється додатком 2 до Договору оренди землі, затвердженого рішенням 33 сесії міської ради V скликання від 23.10.2008 р. № 715.

Як зазначалося вище, сторони у договір оренди землі № 10031 від 07.04.2016 погодили «Особливі умови» у п.11.1 якого зазначено, що орендар сплачує одноразовий внесок (кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати), розрахований згідно з додатком № 2 до цього договору, в сумі 77 490,36 грн. до 31.05.2017.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання нечинним рішення Чернівецької міської ради 33 сесії міської ради V скликання 23.10.2008 №71 «Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях», також відсутні докази визнання недійсним положень «особливих умов» договору які стосуються сплати одноразового внеску.

За змістом статей 626, 627, 628 ЦК України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак, підписавши договір оренди землі № 10031 від 07.04.2016, сторони погодили та прийняли його умови до виконання.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до розрахунку суми одноразового внеску (плати за користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) за період з 27.06.2014 по 06.04.2016 (додаток №2 до договору), загальна сума одноразового внеску становить 77 490,36 грн.

Дана сума мала бути оплачена відповідачем згідно п.11.1 договору до 31.05.2017.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, доказів сплати одноразового внеску в строк, передбачений умовами договору в матеріалах справи відсутні.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем долучено платіжні доручення № 2364 від 06.06.2017 на суму 5 000,00 грн., № 2442 від 12.07.2017 на суму 5 000,00 грн., № 2485 від 31.07.2017 на суму 5 000,00 грн. та № 2522 від 28.08.2017 на суму 5 000,00 грн. з призначенням платежу «одноразовий внесок згідно договору оренди № 10031 від 07.04.2016» (а.с. 31-33, 73).

В процесі розгляду справи 21.11.2017 Чернівецькою міською радою було подано заяву № 01-02/18/2990 (зареєстрована в канцелярії суду за вх№3787) в порядку ст.22 ГПК України (в редакції чинної до 15.12.2017) (а.с. 88).

В даній заяві заявник здійснив перерахунок розміру пені, збільшивши період та суму її нарахування, яка в результаті за період з 01.06.2017 по 22.11.2017 становить 7 569,02 грн. Зазначив про часткову сплату відповідачем боргу на суму 20 000,00 грн. Відтак, за підрахунками позивача, сума заборгованості за договором оренди землі № 10031 від 07.04.2016 становить 60 059,38 грн., з яких 52 490,36 грн. сума основного боргу та 7 569,02 грн. пені. Окрім того, заявник просить суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн. заборгованості зі сплати одноразового внеску за договором оренди землі №10030 від 07.04.2016.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22.11.2017 вказана заява позивача була визнана такою, що узгоджується з вимогами ст.22 ГПК України (в редакції чинної до 15.12.2017) про зменшення позовних вимог та була прийнята до розгляду (а.с. 98).

Статтею 22 ГПК України (в редакції чинної до 15.12.2017) надано позивачу право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» № 7 від 23.03.2012 роз’яснено, що якщо позивач за поданим прокурором позовом звертається до господарського суду із заявою про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, то суд має з'ясувати думку прокурора з відповідного питання, і в разі якщо останній не підтримує зазначених дій позивача, - відмовити в задоволенні такої заяви.

Зі змісту заяви позивача вбачається, що ним було збільшено період нарахування та суму заявленої прокурором пені, а також заявлено додаткову вимогу про стягнення 5 000,00 грн. заборгованості за іншим договором (договір оренди землі № 10030 від 07.04.2016), який не є предметом розгляду у справі № 926/2401/17.

У п.3.10, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не можна розуміти заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

У п. 3.12 згаданої постанови пленуму зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст.54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених ч.1 ст. 63 ГПК.

Окрім того, у п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» № 6 від 23.03.2012 зазначено, що Зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. У зв'язку із збільшенням позивачем розміру позовних вимог відповідач вправі вимагати відкладення розгляду справи (у межах строків вирішення спору, передбачених статтею 69 ГПК) для подання відповідних доказів, але лише в тому випадку, коли таке збільшення обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи.

Проте, судом першої інстанції всупереч вищенаведеному не було з'ясовано думку прокурора з відповідного питання, а також не було надано відповідачу можливості висловити свої міркування та доводи щодо поданої заяви, оскільки така заява була задоволена судом за відсутності в судовому засіданні прокурора та відповідача (а.с. 98).

Беручи до уваги вищенаведене та враховуючи, що така заява не оформлена у відповідності до ст.54, ст. 57 ГПК України, а також те, що така заява містить додаткову вимогу, яка не стосується предмету даного спору, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно було прийнято її до розгляду.

Оскільки місцевим господарським судом вирішено спір з врахуванням вимог позивача зазначених ним у заяві про зменшення позовних вимог, то таке рішення підлягає скасуванню.

Розгляду по суті підлягають раніше заявлені прокурором позовні вимоги (а.с. 5-8).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення 72 490,36 грн. основного боргу зі сплати одноразового внесу, тобто з врахуванням платіжного доручення № 2364 від 06.06.2017 на суму 5 000,00 грн., який оплачений відповідачем.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позовна заява про стягнення заборгованості була подана до суду 24.07.2017, тобто, прокурором не було враховано ще однієї оплати, яка здійснена відповідачем згідно платіжного доручення № 2442 від 12.07.2017 на суму 5 000,00 грн. ще до моменту подання позову.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 000,00 грн. є безпідставно заявлені, відповідно до задоволення не підлягають.

Згідно із п.1-1 ч.1 ст. ГПК України (в редакції чинної на момент прийняття судом рішення) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідачем, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, було здійснено частково оплату основного боргу на суму 10 000,00 грн. згідно платіжних доручень № 2485 від 31.07.2017 та № 2522 від 28.08.2017, то провадження в цій частині підлягало припинені на підставі п.1-1 ч.1 ст. ГПК України (в редакції чинної на момент прийняття судом рішення).

Станом на момент перегляду рішення господарського суду в апеляційній інстанції діє стаття 231 ГПК України (в редакції чинної від 15.12.2017), яка передбачає, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, провадження в частині стягнення основного боргу на суму 10 000,00 грн. слід закрити в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Доказів оплати відповідачем решти боргу зі сплати одноразового внеску в розмірі 57 490,36 грн. суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відтак, враховуючи вищенаведені норми права, умови договору, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора в частині стягнення 57 490,36 грн. боргу зі сплати одноразового внеску (кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема – сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 12.4 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати одноразового внеску (плати за користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) нараховується пеня в розмірі 0,1% від нарахованої суми внеску за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зі змісту ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи факт прострочення сплати одноразового внеску, прокурором нараховано пеню в розмірі 3 002,10 грн. за період з 01.06.2017 по 13.07.2017 (а.с. 19).

Перевіривши правильність нарахування прокурором пені, колегія суддів зазначає, що такий здійснено у більшому розмірі ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, окрім того прокурором не врахована часткова оплата відповідачем суми основного боргу.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок пені за допомогою системи «Ліга Закон», та беручи до увагу часткову оплату основного боргу відповідачем, вважає що до задоволення підлягає 2 152,12 грн. за період з 01.06.2017 по 13.07.2017.

З урахуванням встановлених обставин справи, вищенаведених норм права та умов договору, колегія суддів дійшла висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення суми боргу зі сплати одноразового внеску (плата за користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) в розмірі 57 490,36 грн. та 2 152,12 грн. пені як такі, що підставно та обґрунтовано заявлені. В частині стягнення 10 000,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити, в частині стягнення 5 000,00 грн. основного боргу та 849,98 грн. пені відмовити як такі, що заявлені безпідставно.

Щодо твердження скаржника про безпідставну судом першої інстанції відмову у заявлені клопотання відповідача про розстрочку виплати основного боргу в розмірі 77 092,46 на 24 місяці зі сплатою щомісячно, починаючи з 01.10.2017 року, рівними частинами по 2 587,20 грн. (а.с. 28-30), то колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення залишено без розгляду, в зв’язку з тим, що в процесі розгляду справи розмір позовних вимог зменшився, а рішення у даній справі виноситься в грудні 2017 року та, при цьому, відповідач не звертався з іншою заявою про розстрочення виконання рішення на інших умовах.

У п. 6 ст. 83 ГПК України (в редакції чинної до 15.12.17) зазначено право господарського суду при прийняті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.12).

Враховуючи, що судом першої інстанції не було наведено будь-яких обґрунтувань щодо відмови у задоволені клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, то колегія суддів погоджується з твердження скаржника про безпідставність залишення такого клопотання без розгляду.

В апеляційній скарзі скаржник також просить суд апеляційної інстанції прийняти рішення про надання відстрочки виплати основного боргу в сумі 47 490,36 грн. на 24 місяці зі сплатою щомісячно рівними частинами по 1 978,77 грн., починаючи з дня винесення рішення.

В обґрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення заявник посилається на важкий фінансовий стан, відсутність боргів перед Чернівецької міської ради по орендній оплаті за землю, практичну відсутність прибутків за 2016-2017 роки (а.с. 28-30).

Стаття 331 ГПК України (в редакції чинної від 15.12.2017) передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Проаналізувавши клопотання заявника про розстрочку виконання рішення, апеляційна інстанція дійшла висновку про відмову в його задоволенні знаступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, таке клопотання було подано заявником ще 05.09.2017, при цьому заявник просив розстрочити виконання рішення, починаючи з 01.10.2017, однак жодних доказів вжиття боржником заходів, спрямованих на виконання судового рішення, станом на момент винесення судом апеляційної інстанції постанови (21.03.2018), заявником суду не подано.

Визначальним фактором для розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Проте, наведена відповідачем обставина, а саме - скрутне фінансове становище, не є тією виключною обставиною, яка б давала підставу для розстрочення виконання судового рішення. Результати фінансової діяльності, скорочення обсягів виробництва, наявність кредитної заборгованості та заборгованості перед іншими контрагентами, а також тяжке матеріальне становище, стали наслідком його власної господарської діяльності, яку він здійснює на свій ризик.

Щодо того, що відмова у розстрочці може призвести до несприятливих фінансових наслідків у діяльності відповідача, суд враховує матеріальні інтереси обох сторін. Так, невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси також і позивача та може призвести до негативних наслідків для останнього.

В даному випадку посилання відповідача на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст. 331 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочки виконання рішення суду.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують доводів щодо наявності встановленої судом заборгованості.

В свою чергу прокурором належними та допустимими доказами підтверджено підставність своїх вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 231, 269, 276, 277, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з ТзОВ “Офсет Друк” (м. Чернівці, вул. Заводська, 12, код 31009768) на користь Чернівецької міської ради (м. Чернівці, Центральна площа, 1, на розрахунковий рахунок 31513931700002 ГУДКСУ в Чернівецькій області, МФО 856135, код 37978173) 57 490,36 грн. основного боргу та пені в розмірі 2 152,12 грн.

В частині стягнення 5 000,00 грн. основного боргу та 849,98 грн. пені відмовити.

В частині стягнення 10 000,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити.

3. Стягнути з ТзОВ “Офсет Друк” (м. Чернівці, вул. Заводська, 12, код 31009768) на користь прокуратури Чернівецької області (р/р 35219056004946 ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код 02910120) 1 264,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу повернути до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

ОСОБА_1