Постанова № 72971834, 19.03.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2018 справа № 908/2223/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді -доповідача): суддів: ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4 ОСОБА_5 – за довіреністю; не з’явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро на рішення Господарського суду Запорізької області від14.12.2018 (повний текст рішення підписано 28.12.2017) у справі№ 908/2223/17 (суддя Колодій Н.А.) за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро доПриватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя простягнення 5 989,32 грн.В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро (Позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя (Відповідач) про стягнення з Відповідача суми 5 989,32 грн. збору за повідомлення вантажоодержувача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на той факт, що в період з травня по вересень 2017 року станція Запоріжжя-Ліве надавала Відповідачу повідомлення про прибуття вантажу, у зв’язку з чим, на підставі п. 10 р. 3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги Відповідачу був нарахований збір за надання повідомлення про прибуття вантажу, які були внесені до накопичувальних карток.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.12.2017 у справі №908/2223/17 у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро до Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя про стягнення з Відповідача суми 5 989,32 грн. збору за повідомлення вантажоодержувача відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з мотивів відсутності доказів узгодження сторонами, в тому числі у Договорах про експлуатацію залізничної під’їзної колії ПАТ “Запоріжкокс”, яка примикає до станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320 від 22.01.2013 та про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № ПР/ДН-3-071265/НЮп/114/1806 від 16.07.2007, – умов щодо можливості надання послуги з повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, порядку та способу такого повідомлення, вартості цієї послуги та порядку її оплати.

Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро подана апеляційна скарга, відповідно до якої останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, скаржник посилається на те, що рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок про відсутність між сторонами узгодженості щодо можливості надання послуги з повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, оскільки така послуга встановлена Правилами перевезень вантажів та Статутом залізниць України, не є такою, що повинна узгоджуватись в окремих договорах та є невід’ємною частиною послуг під час перевезення вантажу. Тобто надання цієї послуги є обов’язком залізниці, а Відповідач в свою чергу не може відмовитись від надання Позивачем спірної послуги.

Також Позивач зауважує, що порядок повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на його адресу та порядок оплати за цей вид послуги сторонами було узгоджено в Єдиному технологічному процесі.

Від Відповідача надійшов відзив, яким він проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважав рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення, аналогійні викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідач в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, у зв’язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника Відповідача.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вищезазначеним судовим рішенням в межах даної справи, встановлені наступні обставини, що також не оспорюється сторонами:

- укладення 16.07.2007 між сторонами договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № ПР/ДН-3-071265/НЮп/114/1806, згідно п. 1.1 якого його предметом є надання Позивачем Відповідачу послуг пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

- укладення 22.01.2013 між сторонами договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії ПАТ "Запоріжкокс", яка примикає до станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320;

- складання та надання Позивачем в період з травня по вересень 2017 року на підпис Відповідачу накопичувальних карток за послуги повідомлення про прибуття вантажу на загальну суму 5 989,32 грн.;

- підписання Відповідачем накопичувальних карток з заперечуванням щодо нарахування спірної оплати через відсутність узгодження зазначеної послуги.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок про відсутність між сторонами узгодженості щодо надання послуги з повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, оскільки така послуга встановлена Правилами перевезень вантажів та Статутом залізниць України, не є такою, що повинна узгоджуватись окремими договорами та є невід’ємною частиною послуг під час перевезення вантажу.

Крім того, зауважує, що порядок повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на його адресу та порядок оплати за цей вид послуги сторонами було узгоджено в Єдиному технологічному процесі.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, сторонами не досягнуто згоди щодо порядку, способу повідомлення про прибуття вантажу, не узгоджені прізвища працівників, відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень про прибуття вантажу, як то передбачено Правилами видачі вантажів. Договір, в свою чергу, є правовою формою узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. В свою чергу, укладені між сторонами договори про експлуатацію залізничної під’їзної колії № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320 від 20.01.2013 та про організацію перевезень вантажів № ПР/ДН-3-07/265/НЮ/114/1806 від 16.07.2007 не містять таких зобов’язань. Отже нарахування позивачем в односторонньому порядку збору за повідомлення вантажу є незаконним.

Крім того, зауважує на тому, що у нього не має потреби в такій послузі, як повідомлення про прибуття вантажу, оскільки з введенням в дію електронного перевізного документа (ЄПД) під час перевезення вантажів залізничним транспортом, затвердженого наказом Мінтранспорту № 800 від 01.11.2010, повідомлення про прибуття вантажу відображається у графі 49 електронної накладної із засвідченням електронного цифрового підпису працівника залізниці. Працівники Відповідача дізнаються про прибуття вантажів без додаткових повідомлень, шляхом отримання електронного варіанту залізничної накладної, за допомогою комп’ютерної програми "Клієнт УЗ".

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини сторін у даній справі регулюються нормами ст. 6, ч. 1 ст. 626, ст.ст. 627, 628, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст. 174, ч. 4 ст. 179, ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, Статуту залізниць України, Правил видачі вантажів, затверджених наказом №644 від 21.11.2000 Міністерства транспорту України (далі – Правила видачі вантажів).

Колегія суддів вважає безпідставними доводи Позивача щодо невірного висновку суду першої інстанції про відсутність між сторонами узгодження надання послуги з повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, а також твердження Позивача, що надання спірної послуги є обов’язком останнього у відповідності до ст. 42 Статуту залізниць України, за наступних підстав.

Відповідно до ст. 42 Статуту залізниць, залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення. За угодою між одержувачем і станцією вагони (контейнери) можуть подаватися без попереднього повідомлення.

Згідно п. 1 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі – Правила видачі вантажів), про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу, але не пізніше 12-ї години наступного дня, із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також роду й кількості вагонів (контейнерів).

Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції спільно з одержувачем. Одержувач письмово повідомляє начальнику станції прізвища працівників, відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень, і номери телефонів (факсів) та адреси електронної пошти, за якими надаються повідомлення. В окремих випадках повідомлення може здійснюватися шляхом вивішування оголошень у товарній конторі або через посильних тощо. Інформація одержувачів про вантажі, які мають надійти на станцію призначення, надається за договорами, укладеними одержувачами з залізницею.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний пункт Правил не містить вичерпний перелік способів повідомлення одержувача про прибуття вантажу, а конкретизація такої послуги визначається договором, укладеним між одержувачем та залізницею.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу статей 901, 903 ЦК України, істотними умовами договору про надання послуг є предмет та ціна.

Частиною 4 ст. 179 ГК України також закріплено принцип свободи договору, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Принцип свободи договору характеризується трьома основними аспектами і передбачає: свободу вибору контрагента за договором, свобо ду згоди на укладення договору та свободу визначення змісту останнього. Отже, визначення договірної свободи в кін цевому результаті зводиться до того, що суб'єктам права надається можливість вирішувати питання укладення договору та змісту останнього.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що сторонами було узгоджено надання послуги з повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, а також її вартість та порядок оплати. Укладені між сторонами договори умов щодо порядку і способу повідомлення Відповідача про прибуття вантажу, визначення кола відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень осіб, номерів телефонів (факсів) та адрес електронної пошти, за якими надавалися б такі повідомлення – не містять.

Навпаки, Відповідач послідовно, шляхом відповідних відміток в накопичувальних картках заперечував проти споживання відповідної послуги.

Щодо посилання Позивача на Єдиний технологічний процес (далі – ЄТП), яким узгоджено повідомлення про прибуття вантажів на адресу Відповідача, то судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори між залізницею та вантажоодержувачем розробляються, зокрема, з урахуванням Єдиних технологічних процесів.

Єдиний технологічний процес роботи під’їзної колії і станції примикання не є договором, а розробляється з метою забезпечення раціонального використання технічних засобів власника під'їзної колії і залізниці (розділ 6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій).

Втім, наявність узгодженого сторонами ЄТП не є обов’язковою умовою укладання договору між залізницею та суб’єктом господарювання, який користується її послугами (п. 2.7 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 23.12.2008 № 04-5/278). Отже, Єдиний технологічний процес роботи під’їзної колії Відповідача не покладає на останнього обов’язку оплачувати послуги, які не передбачені умовами договору.

Зазначений висновок суду першої інстанції також визнається судовою колегією обґрунтованим.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем належним чином не доведено узгодженість сторонами та факти надання послуги з повідомлення Відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, порядку та способу такого повідомлення, вартості та порядку її оплати, розмір заборгованості Відповідача зі сплати збору за повідомлення про прибуття вантажу, з огляду на що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судова колегія не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2017 у справі № 908/2223/17 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2017 у справі № 908/2223/17 – залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції – покласти на Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 26.03.2018.

Головуючий (суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: І.В. Зубченко

ОСОБА_3