Постанова № 72963737, 21.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6096/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Кравченко К.В. , Вербицька Н. В.

при секретарі - Філімович І.М.

за участю:

представника апелянта ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2 (довіреність 10.01.18)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2018р. у справі за позовом ОСОБА_1 до директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О.А. про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправними дії директора ДОН ООДА щодо видання наказу від 20.11.2017 року №71/к;

- скасувати виданий наказ №71/к від 20.11.2017 року, як такий що не відповідає Конституції України;

- зобов'язати відповідача постановити новий наказ про поновлення на роботі.

Ухвалою суду Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 року позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви до 12.12.2017 року шляхом надання до суду документів, зазначених в ухвалі суду та шляхом належного оформлення адміністративного позову із наданням адміністративного позову у необхідній кількості примірників для відповідача, які мають бути ідентичними між собою.

На виконання вимог ухвали суду від 27.11.2017 року від позивача через канцелярію суду першої інстанції 12.12.2017 року за вх. №34427/17 надійшла заява про виправлення недоліків разом із адміністративним позовом ОСОБА_1 (від 11.12.2017 року) до директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О.А., в якому позивач просить суд: - визнати протиправними дії директора ДОН ООДА щодо видання наказу від №71/к 20.11.2017 року з помилками і неузгодженими, бездіяльність щодо їхнього не усунення, а також щодо видання наказів №88, №89. - зобов'язати директора - відповідача вжити заходів щодо усунення недоліків, які гарантуватимуть дотримання конституційних прав позивача (на вільно обрану працю, на виконання судових рішень).

Також на виконання ухвали суду першої інстанції від 27.11.2017 року позивачем надано до суду першої інстанції копії наказів Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №88/к, №89/к, №71/к.

Водночас, в якості усунення недоліків позовної заяви в частині сплати судового збору, позивач в адміністративному позові від 11.12.2017 року та в заяві про виправлення недоліків просила суд звільнити її від сплати судового збору через отримання недорахованої пенсії у зв'язку із несплатою внесків до ПФУ та зважаючи на трудовий спір, що виник та продовжується через дії/бездіяльність відповідача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору; відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 1280,00 грн. до прийняття остаточного рішення у справі №815/6096/17; прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О.А. визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії і вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України (справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби); призначено перше судове засідання на 11.01.2018 року о 15:00 год.

Вказаною ухвалою суду також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, а саме: відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

11.01.2018 року через канцелярію суду першої інстанції з боку відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами направлення його копії позивачу. Разом з цим, у судовому засіданні 11.01.2018 року представником відповідача до суду надано письмове клопотання про закриття провадження у справі, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки позивачу у судовому засіданні 11.01.2018 року судом першої інстанції надано копію відзиву на позовну заяву (додатково до надісланої відповідачем копії), і позивач вважала за необхідне скористатись своїм правом надання відповіді на відзив на позовну заяву, а також, зважаючи на необхідність отримання доказів з боку відповідача в обґрунтування клопотання про закриття провадження у справі, судом на підставі ч.4 ст.262 КАС України відкладено розгляд справи на 16.01.2018 року об 11:00 год. для вирішення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

15.01.2018 року позивачем через канцелярію суду першої інстанції надано відповідь на відзив на позовну заяву, а також письмові додаткові пояснення із додатками до них.

Крім того, 16.01.2018 року позивачем через канцелярію суду надано пояснення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі у вигляді клопотання про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 16.01.2018 року судом залучено до матеріалів справи надані позивачем відповідь на відзив на позовну заяву, а також письмові додаткові пояснення із додатками до них, пояснення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі, а також докази, надані з боку відповідача в обґрунтування наданого клопотання про закриття провадження у справі.

Представники відповідача у судовому засіданні 16.01.2018 року підтримали клопотання про закриття провадження у справі та просили суд його задовольнити.

Позивач у судовому засіданні 11.01.2018 року та 16.01.2018 року заперечувала проти задоволення клопотання представників відповідача про закриття провадження у справі, зазначивши, що вона ніколи не була державним службовцем, а є педагогічним працівником та працювала у підрозділі відділу освіти Одеської обласної державної адміністрації. Позивач зазначила, що в даній адміністративній справі вона оскаржує дії державного службовця -посадової особи щодо дискримінації її трудових прав. Також, на запитання суду щодо позовних вимог позивача, які викладені у позовній заяві від 23.11.2017 року, позивач зазначила, що вона 11.12.2017 року подала до суду уточнений адміністративний позов з вимогами про визнання протиправними дій директора ДОН ООДА щодо видання наказу від №71/к 20.11.2017 року з помилками і неузгодженими, бездіяльність щодо їхнього не усунення, а також щодо видання наказів №88, №89 та зобов'язання директора - відповідача вжити заходів щодо усунення недоліків, які гарантуватимуть дотримання конституційних прав позивача (на вільно обрану працю, на виконання судових рішень), і підтвердила, що в межах даної адміністративної справи вона просила суд розглядати позовні вимоги саме в редакції позовної заяви від 11.12.2017 року. Також, позивач зазначила, що вимога про зобов'язання відповідача вчинити певні дії пов'язана з виданням наказу №71/к 20.11.2017 року, а також інших наказів, які були видані пізніше, а саме: №88, №89.

У клопотанні про відому у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі позивач вказує, зокрема те, що вона по даній справі подала адміністративний позов як громадянка України, чиї права порушено (трудові права, право на виконання судових рішень, зобов'язання органів державної влади, їх посадових осіб, що гарантовано Конституцією України). Діями відповідача, на думку ОСОБА_1, порушено законодавчі норми, виконання яких гарантовано Конституцією України. Позивач зазначає, що вона не повідомляла, що коли-небудь була державним службовцем, приймала присягу, тощо. Натомість, як вказує позивач, саме діями відповідача було вчинено наказ №66к від 30.05.2016 року з метою в примусовий спосіб зобов'язати позивача стати до лав «обслуговуючого» персоналу за Законом України «Про державну службу», який відповідачем визнано нечинним 20.11.2017 року. У клопотанні також вказується, що за будь-якою справою, що розглядалась з 2013 року та інших, пов'язаних з необхідністю поновлення прав ОСОБА_1 за судовими рішеннями, не було застосовано заходи відмови, закриття провадження у справі, що викладені у клопотанні. Натомість, як зазначає позивач, новою редакцією КАС України не звужено права громадян щодо оскарження дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії, які закладено в підвалини адміністративного позову. Зважаючи на вищевикладене, позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року клопотання представників відповідача про закриття провадження у справі - задоволено. Закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О.А. про визнання протиправними дії директора ДОН ООДА щодо видання наказу від №71/к 20.11.2017 року з помилками і неузгодженостями, бездіяльність щодо їхнього не усунення, а також щодо видання наказів №88, №89 та про зобов'язання директора - відповідача вжити заходів щодо усунення недоліків, які гарантуватимуть дотримання конституційних прав позивача (на вільно обрану працю, на виконання судових рішень). Стягнуто з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65062, ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1280 грн.00 коп. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень) на рахунок: отримувач коштів - УК у м. Одесі/Київський район; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУ ДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206784005; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - судовий збір, за позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, код ЄДРПОУ 35118626. Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Судом роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу суду. Апелянт просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення на захист конституційних прав позивача, звільнити від сплати судового збору. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що при прийнятті ухвали судом не з'ясовані всі обставини по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

В своєму клопотанні про закриття провадження у справі, представник відповідача зазначив, що, як вбачається з ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2017 по даній справі, судом цю справу віднесено до справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, однак, як стверджує представник відповідача, зазначений спір не є публічно-правовим і не стосується питань призначення на публічну службу, її проходження чи звільнення з такої служби.

У клопотанні зазначено, що відповідно до наказу директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 20 листопада 2017 року № 71/к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1», який є предметом позову, ОСОБА_1 на виконання рішень судів була поновлена на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, яка не є «діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою служба, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою» в розумінні положень п.17 ст.4, ст.19 КАС України.

Також, як вказано у клопотанні, системний аналіз ст.ст.1, 2, 21, 39, 50, 51 Закону України «Про державну службу» свідчить про те, що посада позивача не відноситься до посад державної служби, зокрема, позивач не складала Присягу державного службовця, ранг державного службовця ОСОБА_1 не присвоювався.

Крім того, представник відповідача зазначає, що заробітна плата завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації розраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а не відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби, яка кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, як стверджує відповідач, спірні правовідносини між позивачем та директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації не пов'язані з проходженням публічної служби, а тому є звичайним трудовим спором (ст.19 ЦПК України), саме з метою вирішення якого позивач і звернулась до суду, зазначаючи про це у своїй позовній заяві. З таким твердженням погодився суд першої інстанції та закрив провадження в адміністративній справі, що в свою чергу не влаштувало позивача, та потягло подання апеляції.

Щодо визначення судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

Так, предметом розгляду у даній адміністративній справі є протиправність дій директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації О.А. Лончак щодо прийняття (видання):

- наказу №71/к від 20.11.2017 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1», яким ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24.11.2017 року та встановлено ОСОБА_1 посадовий оклад у розмірі 4128,00 грн., що відповідає 15 тарифному розряду за Єдиною тарифною сіткою;

- наказу №88/к від 06.12.2017 року «Про встановлення надбавки за престижність праці ОСОБА_1», яким ОСОБА_1, завідуючій Одеської обласної психолого-медико- педагогічної консультації, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 року «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» встановлено надбавку за престижність праці у розмірі 5 відсотків посадового окладу з 24.11.2017 року;

- наказу №89/к «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1», яким відповідно до п.4 ст.61 Закону України «Про освіту» встановлено ОСОБА_1, завідуючій Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу з 24.11.2017 року.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне. Згідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до вимог ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, колегія суддів зазначає, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Згідно до вимог ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Пунктом 17 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Отже, з вищенаведеного вбачається, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».

Відповідно до Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України «Про державну службу» та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов'язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та ін.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачку ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24.11.2017 року. Як зазначив відповідач в обґрунтування клопотання про закриття провадження у справі, ОСОБА_1 - не є державним службовцем, посада, з якої її було звільнено, також на той час не відносилась до державної служби, позивач не складала Присягу державного службовця, ранг державного службовця їй не присвоювався. Вказані обставини також були підтверджені позивачем у судовому засіданні суду першої інстанції 16.01.2018 року.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сторонами у справі не заперечується той факт, що позивач не була на момент звільнення її з посади та не є на даний момент державним службовцем.

Підпунктом 1.1 пункту 1 Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, яка затверджена 20.11.2017 року Директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації визначено, що завідуюча Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації (далі - завідуюча) керує діяльністю з виявлення та діагностики дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, відбору їх до спеціальних навчально-виховних, лікувальних закладів відповідного типу.

Згідно до вимог п.2 цієї Посадової інструкції, завданнями та обов'язками завідуючої є:

2.1. здійснення психолого-медико-педагогічного обстеження підлітків з метою виявлення особливостей їх розвитку; встановлення діагнозу і визначення адекватних умов навчання, виховання, працевлаштування;

2.2. підтвердження, уточнення і зміна раніше встановленого діагнозу для визначення відповідного типу навчально-виховного і лікувального закладу та доцільності перебування у ньому дитини;

2.3. своєчасне виявлення й облік дітей з вадами у розвитку різних категорій (як тих, які знаходяться на обліку в дитячих медичних закладах, так і з числа стійко невстигаючих учнів загальноосвітньої школи), які підлягають влаштуванню до спеціальних навчально-виховних або лікувальних закладів для дітей і підлітків;

2.4. консультативна допомога батькам (особам, які їх замінюють), педагогам, лікарям, працівникам правоохоронних органів з питань виховання, навчання і лікування дітей з легкими відхиленнями у розвитку, з порушеннями поведінки, в тому числі тих, які не підлягають направленню до спеціальних навчально-виховних закладів;

2.5. проведення роз'яснювальної роботи серед населення, працівників закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту про необхідність своєчасного виявлення дітей і підлітків з відхиленнями у розвитку з метою надання їм кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги;

2.6. участь у розробці пропозицій щодо розвитку мережі спеціальних навчально-виховних закладів та заходів щодо підвищення ефективності навчання, виховання, корекційно-відновлювальної і лікувальної роботи з дітьми, які мають відхилення у розвитку;

2.7. створення банку даних про кількість дітей і підлітків з відхиленнями у розвитку і подання органам державного управління, відповідним міністерствам і відомствам пропозицій щодо раціонального розвитку мережі спеціальних навчально-виховних і лікувальних закладів у системі освіти, соціального захисту, охорони здоров'я;

2.8 направлення дітей і підлітків до науково-дослідних центрів та лікувально-профілактичних закладів для поглибленого і динамічного вивчення їх захворювання та відхилень у розвитку.

З урахуванням викладеного, а також, враховуючи положення Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, на якій позивача поновлено спірним наказом №71/к від 20.11.2017 року та під час перебування на якій прийнято щодо ОСОБА_1 накази №88, №89 від 06.12.2017 року, вбачається, що така посада також не є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, іншою державною службою, патронатною службою в державних органах, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посада завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, на якій поновлено позивача наказом №71/к від 20.11.2017 року, не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Колегія суддів наголошує, що робота позивача в комунальній установі, не зважаючи на спеціальну процедуру призначення та звільнення, не є проходженням публічної служби в розумінні КАС України.

Одночасно колегія суддів зазначає, що наказ №88/к від 06.12.2017 року «Про встановлення надбавки за престижність праці ОСОБА_1», яким ОСОБА_1, завідуючій Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 року «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» встановлено надбавку за престижність праці у розмірі 5 відсотків посадового окладу з 24.11.2017 року; наказ №89/к «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1», яким відповідно до п.4 ст.61 Закону України «Про освіту» встановлено ОСОБА_1, завідуючій Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу з 24.11.2017 року,- прийняті на виконання наказу №71/к від 20.11.2017 року і, отже, пов'язані з трудовими правами позивача.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що вимога про зобов'язання директора - відповідача вжити заходів щодо усунення недоліків, які гарантуватимуть дотримання конституційних прав позивача (на вільно обрану працю, на виконання судових рішень), пов'язана саме з прийняттям відповідачем наказів №71/к від 20.11.2017 року, №88/к та №89/к від 06.12.2017 року і, відповідно, ця вимога також є вимогою, що пов'язана з відновленням трудових прав ОСОБА_1

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, оскільки робота позивача на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації не є публічною службою, у даній справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження. Зазначений спір є виключно трудовим спором і повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Наявність у спірних правовідносинах сторони - посадової особи суб'єкта владних повноважень - директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О.А., не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим, оскільки позивач не проходила публічну службу, а в спірних правовідносинах Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації в особі його директора Лончак О.А. відносно позивача не виконує функцій суб'єкта владних повноважень, а фактично є роботодавцем у трудових відносинах.

Підсудність спору окружному адміністративному суду обґрунтована позивачем у судовому засіданні тим, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень (його посадова особа), дії якого вона оскаржує як громадянка України.

Підпунктами 1.2 та 1.3 пункту 1 Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, яка затверджена 20.11.2017 року Директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації визначено, що завідуюча Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації безпосередньо підпорядковується директору Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та призначається на посаду і звільняється з посади директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, відповідач, в правовідносинах призначення та звільнення завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.

Лише участь у справі сторони, яка є суб'єктом владних повноважень (посадовою особою суб'єкта владних повноважень), не може свідчити про наявність між сторонами публічно-правового спору, оскільки в даному випадку спір виник не з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Отже, посилання позивача на підсудність даного спору Одеському окружному адміністративному суду є помилковим, з огляду на те, що в даному випадку відповідач як посадова особа суб'єкта владних повноважень виконує відносно позивача не владні управлінські функції, а функції роботодавця у трудових відносинах.

Колегія суддів зазначає, що трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (частина перша статті 1 Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України)).

Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами під час та з приводу перебування позивача на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК.

З вищенаведеного слідує, що спір між сторонами виник із трудових відносин, за своєю правовою природою не пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто, не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, тому клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Стосовно питання щодо судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2017 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 1280,00 грн. до прийняття остаточного рішення у справі №815/6096/17.

Отже, суд першої інстанції, закриваючи провадження по даній справі - прийняв остаточне рішення у цьому провадженні, яким завершується розгляд справи, тому, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, є необхідність стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) у розмірі 1280 грн.00 коп. за подання позовної заяви.

При цьому, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, сума сплаченого судового збору може бути повернута заявнику за умови подання відповідного клопотання. Вказана обставина є обов'язковою умовою, лише з дотриманням якої можливе повернення сплаченої суми судового збору.

Таким чином, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір за подання до суду першої інстанції позовної заяви, зважаючи на відстрочення позивачу сплати судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 1280,00 грн. до прийняття остаточного рішення у справі, і відповідно, враховуючи, що умовою повернення судового збору у разі закриття провадження у справі є подання відповідного клопотання позивачем, колегія суддів наголошує, що позивачка ОСОБА_1 має право після надання до суду першої інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 1280,00 грн., звернутись до суду з клопотанням відповідно до положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» про повернення сплаченої суми судового збору.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що ухвала підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 26.03.2018 року.

Головуючий суддя Джабурія О.В.Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.