Постанова № 72963569, 22.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/803/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Плахтій Н.Б., судді Ксензюка А.Я., судді Костюкевича С.Ф. у м. Луцьку Волинської області о 11:54, повний текст якої складений 23 жовтня 2017 року, у справі №803/1182/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Волинського обласного військового комісаріату про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Волинського обласного військового комісаріату, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.74) просив зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати суду документи щодо правонаступництва Державної прикордонної служби України та пояснення з приводу виконання нею вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори або для проходження служби у військовому резерві»; визнати право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975; зобов'язати Міністерство оборони України згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 прийняти рішення про виплату як інваліду війни II групи одноразової грошової допомоги в зв'язку з пораненням, контузією, отриманими під час виконання обов'язків військової служби в розмірі 300-кратних прожиткових мінімумів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Міністерством оборони України у встановленому порядку не розглянуто заяву та не прийнято відповідного рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, допустивши порушення права позивача на належний розгляд поданої ним заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду документів ОСОБА_1 на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності згідно з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, відповідач - Міністерство оборони України оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що відповідно до п.17 Порядку призначення і виплати грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, визначено, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок з військової служби. Таким чином, на думку скаржника, для осіб, які звільнялись з прикордонних військ, виплату одноразової грошової допомоги має здійснювати Державна прикордонна служба України.

Право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, передбачене ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідна норма внесена в Закон №2011-ХІІ Законрм України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 №328-V, який набув чинності з 01.01.2007. Як на момент введення в дію вищезначеної норми так і в своїй початковій редакції від 20.12.1991 Закон №2011-ХІІ чітко визначив коло суб'єктів, на які поширюються його норми. На думку скаржника, обов'язковим критерієм, за наявності якого на особу поширюється дія норм Закону №2011-ХІІ, є приналежність особи до військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Водночас відповідач, покликаючись на звільнення позивача з військової служби в 1983 році (до проголошення незалежності України), зазначає, що позивач військову службу в Збройних Силах України не проходив, військовослужбовцем Збройних Сил України чи інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України не був і військову службу закінчив як військовослужбовець Збройних сил СРСР, а тому в силу ст. 3 Закону №2011-ХІІ норми відповідного Закону на позивача не поширюються.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що травма позивача, яка в подальшому зумовила встановлення йому інвалідності (22.01.2002), була ним отримана під час проходження строкової військової служби з 25.04.1981 по 22.06.1983. Статтею 16 Закону №2011-ХІІ у редакції, що діяла на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, передбачалось, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому співвідношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України №488 від 19.08.1992). Тобто, Законом, який діяв на момент встановлення позивачу інвалідності, військовослужбовець міг претендувати на Державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, признаних на збори. Разом з тим, п.7 Умов державного обов'язкового особистого страхування визначено, що вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» протягом трьох років з дня настання страхової події.

Враховуючи дату первинно встановленої інвалідності позивачу - 22.01.2002, та дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом - 2016 рік, законного права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час звернення до суду з адміністративним позовом, позивач не має.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 08.01.1982 по 31.05.1983 проходив військову службу в лавах Радянської Армії, знаходився у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Республіки Афганістан та отримав поранення, що підтверджується відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_1 (а.с.31-33), архівною довідкою №Д-6751 від 14.11.2001, виданою Центральним архівом Федеральної пограничної служби Російської Федерації (а.с.36), свідоцтвом про хворобу №798 від 28.12.2001 (а.с. 37-38).

Зокрема із архівної довідки від 14.11.201 №Д-6751, виданої центральним архівом Федеральної пограничної служби Російської Федерації, слідує, що ОСОБА_1 з 10.07.1882 по 15.07.1982 знаходився в Окружному госпіталі пограничних військ м.Душанбе з діагнозом: сліпе вогнепальне поранення м»яких тканин верхньої третини правого бедра.

Відповідно довідки МСЕ №242852 від 22.01.2002 позивачу встановлено третю групу інвалідності із зазначенням причини - поранення, контузія, отримані при виконанні інтернаціонального обов'язку в республіці Афганістан (а.с.35).

Причинний зв'язок між пораненням, захворюванням позивача та виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії, оформленим Довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 415922 від 22.04.2017 (а.с.34).

На звернення позивача до Міністерства оборони України та Адміністрації ДПС України із відповідними заявами про виплату одноразової грошової допомоги внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, отримав відповіді про відсутність компетенції щодо розгляду вказаного питання, що мало наслідком звернення позивача до суду з адміністративним позовом з метою захисту порушеного права.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2017, яка набрала законної сили, у справі №158/1228/16-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Волинського обласного військового комісаріату про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії було відмовлено. Постанова мотивована тим, що позивачем не дотримано законодавчо визначеної процедури подання документів на виплату йому одноразової грошової допомоги. При цьому суд зазначив, що законодавством чітко визначено, що органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги або відмову в призначенні такої допомоги в межах спірних правовідносин є Міністерство оборони України. Обласний військовий комісаріат виконує лише сервісну функцію щодо прийняття зазначених документів, їх оформлення та направлення для прийняття рішення до Міністерства оборони України.

Оскільки позивач із письмовою заявою та відповідними документами до Волинського обласного військового комісаріату не звертався, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Волинського ОВК відповідно до діючого порядку оформити та направити в Міністерство оборони України пакет документів на призначення і виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією, отриманими під час виконання обов'язків військової служби, та позовних вимог про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України щодо нерозгляду і відмови в розгляді питання нарахування та виплати одноразової грошової допомоги внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання військової служби, та зобов'язання Міністерства оборони України розглянути у встановленому порядку заяву щодо прийняття рішення про виплату вказаної одноразової грошової допомоги.

Відповідно до довідки до акта огляду серії 12 ААА №744895 від 03.05.2017 медико-соціальною експертною комісією проведено повторний огляд інваліда і встановлено ОСОБА_1 ІІ-гу групу інвалідності довічно, переогляду не підлягає (а.с.13).

03.05.2017 позивачу було видано безтермінове посвідчення інваліда ІІ-ї групи серії НОМЕР_2 (а.с.11).

04 липня 2017 позивач звернувся до Ківерцівського районного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» як інваліду внаслідок виконання обов'язків військової служби (а.с.50).

Листом від 28 серпня 2017 року № 826 військовим комісаром Волинського обласного військового комісаріату Р.А.Кулик заяву ОСОБА_1 повернуто військовому комісару Ківерцівського районного військового комісаріату без реалізації згідно повідомлення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01.08.2017 №248/3/6/2647. Повідомлено, що Департамент фінансів відповідно до наказів Міністра оборони України від 14.08.2014 №530 та від 12.04.2007 №168 здійснює прийом документів та готує пропозиції на розгляд Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги. Після опрацювання документів ОСОБА_1 встановлено, що підстав для подання на комісію немає і вони повертаються як такі, що надіслані не за належністю. Покликаючись на п.17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, роз'яснено, що ОСОБА_1 виплата одноразової грошової допомоги здійснюється не Міністерством оброни України, а органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Надіслані документи підтверджують проходження ОСОБА_1 військової служби та звільнення з Прикордонних військ Комітету державної безпечеи СРСР, відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись згідно з Наказом Адміністрації ДПС України від 20.05.2014 №51 «Про організацію в Державній прикордонній службі України роботи з призначення і виплати одноразової грошової допомоги».

Оскільки із доданих до заяви про призначення одноразової грошової допомоги документів вбачається причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, позивач, вважаючи дії відповідачів протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Позивач у період з 08.01.1982 по 31.05.1983 проходив службу в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Республіки Афганістан.

Під час проходження служби ОСОБА_1 отримав сліпе вогнепальне поранення м»яких тканин верхньої третини правого бедра, яке було визнано таким що пов'язане із виконанням обов'язків військової служби, та стало підставою для встановлення позивачу 22.01.2002 - III групи інвалідності, та 26.04.2017 - ІІ групи інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії при виконанні обов'язків військової служби.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

В розумінні ст.1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, в тому числі, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому.

Відповідно до п.3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з ч.1 п.6 Порядку одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Таким чином, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає у тому разі, коли інвалідність настала після його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Крім того, п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №975 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", яка набрала законної сили з 24 січня 2014 року, встановлено, що допомога, яка не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Визначаючи сферу дії Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ч.1 ст.3 цього Закону містить положення позитивного регулювання, вказуючи на статус військовослужбовця (зокрема, у п.п. 2, 3 - без вказівки на військове формування), а ч.ч. 2 та 3 цієї ж статті - негативного (щодо деліктних діянь самого військовослужбовця або ж відсутності у нього громадянства).

Ст.16 цього Закону, визначаючи право на отримання одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності також вказує на необхідність статусу військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві.

Судом встановлено, що документи позивача повернуто Міністерством оборони України без реалізації з підстав відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги, мотивуючи тим, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.

Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі МО, звідки його і звільнено, суд вважає, що обов'язком МО в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року (справа №825/551/16), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

З 1991 року з набуттям незалежності України та прийняттям відповідного українського законодавства, відповідні правові інститути були реформовані в елементи забезпечення суверенітету незалежної України - Збройні Сили України та загальний військовий обов'язок громадян України (згідно зі змінами до Конституції України Законом № 2480-12 від 19.06.1992 та у подальшому - ст.ст. 17, 65 Конституції України від 28.06.1996).

Таким чином, проходження військової служби у лавах Збройних Сил СРСР є тотожним за своєю природою видом суспільної діяльності (державною службою особливого характеру на користь держави, правонаступництво за якою проголосила Україна) та тягне аналогічні правові наслідки в частині отримання соціального захисту, оскільки причиною такого ст.1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає особливий вид службової діяльності осіб, які проходять військову службу.

Слід зазначити, що хоча Угодою між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, проте, зазначеним актом гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає, зокрема, відповідно у ст.1 Протоколу до Угоди (ратифікованого Законом України від 07.06.2001 № 2495), зроблено висновок про те, що незалежно від того, в якому військовому формуванні країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав проходив службу громадянин, він має право на пільги, які встановлені законодавством України для військовослужбовців України.

У відповідності до п. 12 Порядку призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 11 Порядку № 975 встановлено перелік документів, які необхідно подати для виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності.

Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Розгляд документів щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби здійснюється постійно діючою комісією з розгляду питань, пов'язаних, із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, утвореною у відповідності до наказу Міністра оборони України від 12.04.2007 № 168 «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби».

Із системного аналізу наведених правових норм колегія суддів приходить до висновку, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності має наслідком прийняття відповідного рішення.

Судом встановлено, що позивачу одноразова грошова допомога не призначалася та не виплачувалася, цей факт сторонами не заперечується.

За наслідками розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги, документи позивача було розглянуто та прийнято рішення не про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а про повернення документів без реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач, повернувши документи позивачу, діяв всупереч нормам, встановленим Порядком у № 975, оскільки такі передбачають, що розгляд питання про призначення одноразової грошової допомоги має наслідком прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги або відмову в задоволенні заяви про призначення одноразової грошової допомоги. Повернення документів заявнику Порядком № 975 не передбачено.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб»єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення ст.ст.5, 21, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати таке рішення, дії чи бездіяльність протиправними.

Водночас, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Відтак, до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати конкретне рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги як інваліду ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції відповідних органів.

Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати протиправною бездіяльність, дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, однак не може приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин вірним способом відновлення порушеного права позивача є визнання бездіяльності Міністерства оборони України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової допомоги як інваліду ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби, протиправною та зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, отриманого під час бойових дій в республіці Авганістан, та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі №803/1182/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. О. Большакова В. Я. Макарик Постанова складена повному обсязі 26.03.2018.