Постанова № 72962575, 20.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/1793/17 Суддя першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом виконувача обов'язки керівника Смілянської місцевої прокуратури до Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року виконувач обов'язків керівника Смілянської місцевої прокуратури (далі - Позивач, в.о. керівника Смілянської прокуратури) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області (далі - Відповідач, Балаклеївська сільрада) про:

- визнання протиправною бездіяльності Балаклеївської сільради щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Сквер ім. Т.Г. Шевченка» та закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов'язання Відповідача відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з винесення меж парку-пам'ятки судово-паркового мистецтва «Сквер ім. Т.Г. Шевченка» та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, рішенням Черкаської обласної ради було запропоновано, а не зобов'язано землевласників/землекористувачів розробити технічну документацію, зокрема, на пам'ятку садово-паркового мистецтва, по-друге, землі парку належить до земель державної, а не комунальної власності, що виключає можливість Балаклеївської сільради на розробку проекту землеустрою щодо згаданих земель, по-третє, підписане Відповідачем у 2009 році охоронне зобов'язання не було чинним після 2013 року із набранням чинності новим нормативним актом, який регулює відповідні правовідносини, по-четверте, покладення охоронного зобов'язання не зумовлює виникнення права на земельну ділянку, по-п'яте, кошти територіальної громади на розробку технічної документації щодо даної земельної ділянки не виділялися.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, заступник прокурора Черкаської області (далі - Апелянт, заступник прокурора області) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та винести у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на безпідставності висновків суду про те, що земельна ділянка, на якій розміщений парк, перебуває у державній власності, адже остання розташована у межах населеного пункту, а відтак, згідно п. «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, перебуває у комунальній власності. У зв'язку з цим підкреслює, що саме до компетенції Балаклеївської сільради належить питання забезпечення організації землеустрою та встановлення меж. Крім того, звертає увагу на те, що запровадження у 2013 році нового правового регулювання оформлення охоронних зобов'язань не скасовує дію попередніх, що не було враховано судом першої інстанції.

Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву.

У запереченні на апеляційну скаргу Балаклеївська сільрада просить у її задоволенні відмовити у повному обсязі. При цьому зазначає, що вказаний парк-пам'ятка є державним, належить до природно-заповідного фонду області, а відтак є об'єктом державної власності. Крім того, вказує, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, Черкаською обласною радою було лише запропоновано землевласникам/землекористувачам розробити технічну документацію, а не зобов'язано останніх вчинити відповідні дії. Поряд з іншим, наголошує на відсутності будь-яких прав на земельну ділянку та вчинення дій щодо неї до державної реєстрації прав, у зв'язку з чим посилання Апелянта на викладені у довідці про склад земель відомості є безпідставними. Звертає увагу, що позовна вимога про забезпечення проведення робіт з винесення меж парку-пам'ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості) не відповідає приписам ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій». Стверджує, що підписання охоронного зобов'язання не породжує виникнення у Балаклеївської сільради прав землевласника/землекористувача та обов'язку бути замовником проекту землеустрою. Крім того, на думку Відповідача, він, як орган місцевого самоврядування, не наділений повноваженнями приймати рішення відносно розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2018 року розгляд справи було призначено у відкритому судовому засіданні на 20.03.2018 року.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що рішенням Черкаської обласної ради від 26.12.2008 року №23-13/V затверджено пропозицію обласної державної адміністрації про оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду області, що мають природоохоронне та естетичне значення і підлягають особливій охороні, а також запропоновано землекористувачам та землевласникам, спільно з місцевими радами, у віданні яких знаходяться території та об'єкти природно-заповідного фонду протягом року розробити документацію по встановлення меж відповідних територій в натурі (а.с. 13).

У додатку до вказаного рішення визначено перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду області, що мають природоохоронне та естетичне значення і підлягають особливій охороні, зокрема, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Сквер ім. Т.Г. Шевченка», площею 1,4 га, розташований в адмінмежах Балаклеївської сільради та який перебуває у віданні останньої (далі - Парк; а.с. 14).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 16.02.2009 року Балаклеївською сільрадою в особі її голови підписано охоронне зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження Парку (а.с. 15).

На запит Смілянської місцевої прокуратури від 07.09.2017 року №7261 міськрайонним управлінням у Смілянському районі та місті Смілі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області направлено на адресу Позивача лист від 18.09.2017 року №203/149-17, яким повідомлено, що у Державному фонді документації землеустрою відсутня документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж об'єктів природно-заповідного фонду на території Смілянського району Черкаської області, зокрема, щодо Парку (а.с. 16).

Вважаючи, що Балаклеївською сільрадою не виконано обов'язку щодо забезпечення проведення робіт з винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Сквер ім. Т.Г. Шевченка» та закріплення їх в натурі (на місцевості), в.о. керівника Смілянської прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 43, 45 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 53, 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. ст. 19, 25, 26, 47 Закону України «Про землеустрій», Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1997 року №1153, Інструкції щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 року №65, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки з матеріалів справи не вбачається наявність у Відповідача обов'язку з розробки технічної документації, належності сільській раді на праві користування чи розпорядження земельної ділянки, на якій розташований Парк, а також виділення Балаклеївській сільраді територіальною громадою коштів, призначених для розробки технічної документації для Парку.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

При цьому, за правилами ст. 45 Земельного кодексу землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон про ПЗФ).

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 7 вказаного Закону землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно ст. 37 Закону про ПЗФ парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Приписи ч. 5 ст. 38 Закону про ПЗФ визначають, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Частинами 3, 5 статті 53 вказаного Закону передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання. При цьому, межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону про ПЗФ органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорони органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.

Статтею 181 ЗК України визначено землеустрій як сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Згідно ч. 2 ст. 185 ЗК України землеустрій здійснюється відповідно до закону.

Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування (далі - Закон про землеустрій).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 вказаного Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Приписи п. «в» ч. 2 ст. 25 Закону про землеустрій визначають такий вид документації із землеустрою як проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

За правилами ст. 47 Закону про землеустрій проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду розробляються для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків на землях та земельних ділянках, що включаються до складу цих територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів включають:

а) завдання на складання проекту землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;

г) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування;

д) у межах населеного пункту - копію графічної частини генерального плану населеного пункту (за наявності), а за межами населеного пункту - копію відповідної містобудівної документації (за наявності) і копію рішення про затвердження такої документації;

е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності);

є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні;

ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів;

з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;

и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів у натурі (на місцевості);

і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

ї) матеріали погодження проекту землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України.

Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Зі змісту наведених норм вбачається, що, як вірно зазначає заступник прокурора області, до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, питання щодо замовлення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду. Водночас, Апелянтом не враховано, що жодним з наведених вище або інших нормативних актів не передбачено обов'язку органу місцевого самоврядування протягом певного часу забезпечити розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Крім того, як вірно підкреслив суд першої інстанції, не покладено такого обов'язку на Балаклеївську сільраду й рішенням Черкаської обласної ради від 26.12.2008 року №23-13/V, оскільки, як було встановлено раніше, даним рішенням виключно запропоновано землекористувачам та землевласникам, спільно з місцевими радами, у віданні яких знаходяться території та об'єкти природно-заповідного фонду протягом року розробити документацію по встановлення меж відповідних територій в натурі. Жодного обов'язку згаданим рішенням обласної ради на землевласників та землекористувачів не покладалося.

На переконання судової колегії, Черкаський окружний адміністративний суд вірно підкреслив, що ні зі змісту охоронного зобов'язання, підписаного головою Балаклеївської сільради (а.с. 15), ні з приписів Інструкції щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 року №65, не вбачається обов'язку Відповідача здійснити замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території Парку.

При цьому колегія суддів погоджується з посиланням Апелянта на те, що підписане 16.02.2009 року охоронне зобов'язання є чинним в силу вимог п. 3.4 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 року №65.

Надаючи оцінку твердженню Апелянта про те, що саме до компетенції Балаклеївської сільради належить питання щодо замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території Парку, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Аналогічне за змістом положення міститься у п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Згідно п. п. 5, 9 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, на момент розгляду даної справи матеріалами справи, а також відомостями з Державного земельного кадастру (а.с. 58) не підтверджується право власності Балаклеївської сільради на земельну ділянку, на якій розміщено Парк, а відтак в останньої не виник обов'язок з розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території Парку. Охоронне ж зобов'язання у розумінні положень чинного законодавства не належить до юридичних фактів, із настанням яких в особи виникає право володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про передчасність заявлених позовних вимог, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність у Балаклеївської сільради повноважень на розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території Парку через призму відсутності належних та допустимих доказів віднесення спірної земельної ділянки до об'єкту комунальної власності. Наведене, на переконання судової колегії свідчить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом виконувача обов'язки керівника Смілянської місцевої прокуратури до Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 20» березня 2018 року.