Постанова № 72961301, 21.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Справа№ 910/19362/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Курінський О.Г., адвокат, ордер №023907 від 26.02.2018;

від відповідача - Андрієнко Ю.А., адвокат, довіреність №78/18 від 22.02.2018,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська військово-страхова компанія" (до зміни найменування - приватне акціонерне товариство "Військово-страхова компанія") на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19362/17 (суддя Ковтун С.А., м. Київ, повний текст складено - 28.12.2017) за позовом приватного акціонерного товариства "Військово-страхова компанія" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про стягнення 226 194, 49 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Приватне акціонерне товариство "Військово-страхова компанія" (після зміни найменування - приватне акціонерне товариство "Українська військово-страхова компанія") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" 226 194, 49 грн., з яких: 224 912,80 грн. - борг за Ковер - нотом, 1 152, 29 грн. - пеня та 129,40 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем зобов'язань за договором перестрахування (Ковер-нот № 086/166/06/16 від 30.08.2016), укладеного на підставі генерального договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01-06/2013 від 01.06.2013, щодо компенсації витрат, понесених позивачем в результаті настання страхового випадку по перестрахованому ризику (дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_4).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19362/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При прийнятті вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, як перестраховик, не може нести відповідальність за майновими інтересами позивача пов'язаними з виплатою страхового відшкодування, оскільки у позивача не настав обов'язок по виплаті такого відшкодування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19362/17 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що умовами договору страхування не передбачена відмова у страховому відшкодуванні страхувальнику, який спричинив дорожньо - транспортну пригоду.

Також, скаржник зазначає, що згідно положень п. 17.2 Договору добровільного страхування транспортного засобу № 166/06/16 до страхових випадків не відносяться порушення Правил дорожнього руху, пов'язані з непокорою владі (втеча з місця події, переслідування працівниками Національної поліції України), чого, в свою чергу, ОСОБА_4 не вчиняв.

Крім цього, апелянт вказує про те, що оскільки на момент виплати страхового відшкодування - 07.08.2017 не було постанови суду, в якій встановлено обставини порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху, у позивача відповідно відсутні підстави для застосування положень п. 17.2 договору та відмови у виплаті страхового відшкодування.

В ході здійснення апеляційного провадження апелянтом заявлено до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №757/39750/17-п за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №757/39750/17-п.

В обґрунтування зазначеного клопотання заявник посилається на те, що оскаржуване у даній господарській справі рішення мотивовано, встановленими у постанові Печерського районного суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №757/39750/17-п, обставинами порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху.

Так, за доводами апелянта оскільки наразі вказана постанова, на якій ґрунтується рішення у даній справі, оскаржується в апеляційному порядку, існує об'єктивна неможливість розгляду апеляційної скарги у даній господарській справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі №757/39750/17-п.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Слід зазначити, що станом на час прийняття оскаржуваного у даній справі рішення, постанова Печерського районного суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №757/39750/17-п не була оскаржена та набрала законної сили, про що свідчить відмітка суду місцевого загального суду (а.с.69, зворотній бік).

Відтак, обставини про порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху, які наразі намагається спростувати апелянт, станом на час прийняття рішення у даній справі були встановлені та належним чином підтверджені.

Апеляційну скаргу на вказану постанову було подано вже після прийняття оскаржуваного у даній господарській справі рішення та навіть відкриття апеляційного провадження. В свою чергу, апеляційний перегляд рішення Господарського суду міста Києва з урахуванням обставин, які можуть бути встановлені під час апеляційного провадження у справі №757/39750/17-п, фактично може призвести до перегляду справи по суті на основі зовсім інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог ГПК України.

При апеляційному перегляді суд має виходити з тих обставин, які існували на день прийняття судом першої інстанції рішення.

Наведені обставини виключають необхідність зупинення провадження у даній справі, а тому відповідно вказане клопотання позивача підлягає залишенню без задоволення.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Представник апелянта - позивача у справі у судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між приватним акціонерним товариством "Військово-страхова компанія" (після зміни найменування - приватне акціонерне товариство "Українська військово-страхова компанія") (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) 30.08.2016 було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 166/06/16 (далі - Договір), за яким був застрахований автомобіль PORSСНЕ PANAMERA, рік випуску 2012 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль), за ризиками передбаченими договором, в тому числі ДТП.

При цьому, між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" та приватним акціонерним товариством "Військово-страхова компанія" (після зміни найменування - приватне акціонерне товариство "Українська військово-страхова компанія") 01.06.2013 було укладено Генеральний договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01-06/2013, згідно п. 3.1 якого сторони на підставі цього договору укладають договори факультативного перестрахування (ретроцесії) (ковер-ноти, сліпи, конкретні договори перестрахування, сертифікати перестрахування і т.і.).

Позивачем було застраховано ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником ОСОБА_4 шляхом укладення договорів перестрахування (Ковер-нот) зі страховими компаніями (перестраховиками), а саме з:

1. Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт". Розмір відповідальності 32,05% від страхової суми.

2. Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС". Розмір відповідальності 32,05% від страхової суми.

3. Приватним акціонерним товариство "Страхова компанія "Рідна". Розмір відповідальності 15% від страхової суми.

У м. Києві по вул. Звіринецька, 15/1, 30.06.2017 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля PORSСНЕ PANAMERA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4

Позивач 07.08.2017 здійснив страхове відшкодування ОСОБА_4 у сумі 699 956,00 грн., згідно з заявою та страховим актом.

Відповідно до укладених договорів перестрахування позивач 08.08.2017 надіслав перестраховикам листи про страхове відшкодування.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС" 06.09.2017 перерахувало позивачу свою частку відповідальності в сумі 224 912,80 грн., в свою чергу 13.09.2017 приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Рідна" також було перераховано позивачу частку відповідальності в сумі 105 263,40 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач не виконав своїх зобов'язань по договору перестрахування Ковер-ноту №086/166/06/16 від 30.08.2016, укладеного на підставі генерального договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01-06/2013 від 01.06.2013 (далі - Генеральний договір).

Так, позивач зазначає про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати позивачеві 224 912,80 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування позивачу 224 912,80 грн., враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 987 ЦК України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Згідно ст. 12 Закону України "Про страхування" перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика).

Відповідно до підпункту г пункту 9.4.4 Генерального договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01-06/2013 від 01.06.2013, перестраховик має право відмовити у виплаті своєї частки страхового відшкодування чи зменшити її розмір, якщо перестрахувальник не використав законні права по зменшенню розміру витати чи відмови у виплаті.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, відповідач, як перестраховик за договором, може нести часткову відповідальність за майновими інтересами позивача, як перестрахувальника, виключно за наявності таких умов:

- у позивача настав обов'язок по виплаті страхового відшкодування перед страхувальником;

- цей обов'язок не суперечить закону.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Таким чином, необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором є настання страхового випадку.

Відповідно до пункту 17.2 Договору добровільного страхування транспортного засобу № 166/06/16 до страхових випадків не відносяться і виплати страхового відшкодування не здійснюються при непокорі владі (втеча з місця події, переслідування працівниками Національної поліції України), вчиненні дій, крім дій, які кримінально караються, пов'язаних із порушенням Правил дорожнього руху.

З огляду на вказаний пункт доводи апелянта про те, що умовами договору страхування не передбачена відмова у страховому відшкодуванні страхувальнику, який спричинив дорожньо - транспортну пригоду, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

При цьому, вказаний п. 17.2 договору апелянт тлумачить таким чином, що згідно положень зазначеного пункту до страхових випадків не відносяться порушення Правил дорожнього руху, пов'язані з непокорою владі (втеча з місця події, переслідування працівниками Національної поліції України).

Так, скаржник зазначає, що страхувальник не порушував Правил дорожнього руху, пов'язаних з непокорою владі (втеча з місця події, переслідування працівниками Національної поліції України) і не притягувався до відповідальності за ці правопорушення за статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Колегія суддів вважає наведене тлумачення п. 17.2 договору невірним, з огляду на наступне.

Так, п. 17.2 договору передбачено, зокрема, наступні випадки, які не відносяться до страхових та за якими не здійснюються виплати страхового відшкодування:

- непокора владі (втеча з місця події, переслідування працівниками Національної поліції України);

- вчинення дій (крім дій, які кримінально караються), пов'язаних із порушенням Правил дорожнього руху.

Апелянт, в свою чергу, не вірно об'єднує ці вказані випадки в один та вважає, що до страхових випадків згідно п. 17.2 договору не належить порушення Правил дорожнього руху, пов'язані з непокорою владі (втеча з місця події, переслідування працівниками Національної поліції України).

Так, зазначеним пунктом передбачено, що до страхових випадків не відносяться і виплати страхового відшкодування не здійснюються при вчиненні дій, пов'язаних із порушенням Правил дорожнього руху.

З огляду на викладене, вказані вище доводи апелянта є необґрунтованими та підлягають відхиленню у зв'язку з цим.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №757/39750/17-п було встановлено, що 30.06.2017 водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем PORSСНЕ PANAMERA, реєст. номер НОМЕР_2, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду - бетонні клумби та металеву огорожу, транспортний засіб отримав механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 12.1, 2.3 Б Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Таким чином, ОСОБА_4 було вчинено дії пов'язані із порушенням Правил дорожнього руху, а саме: пунктів 12.1 та 2.3 Б., що відповідно до умов Договору страхування автомобіля, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_4

В свою чергу, відповідач згідно умов Генерального договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01-06/2013 від 01.06.2013, має право відмовити у виплаті своєї частки страхового відшкодування, якщо позивач не використав законне право, зокрема, відмови у виплаті.

Так, відповідач несе часткову відповідальність за зобов'язаннями позивача, які виникають у нього у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, і підставою виплати перестрахового відшкодування є настання саме страхового випадку.

Отже, відповідно відповідач, як перестраховик, не може нести відповідальність за майновими інтересами позивача пов'язаними з виплатою страхового відшкодування, якщо у позивача не настав обов'язок по виплаті такого відшкодування, що у даному випадку і відбулось.

Стосовно доводів апелянта про те, що оскільки на момент виплати страхового відшкодування - 07.08.2017 не було постанови суду, в якій встановлено обставини порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху, у позивача відповідно відсутні підстави для застосування положень п. 17.2 договору та відмови у виплаті страхового відшкодування, слід зазначити наступне.

Так, вказані обставини не можуть бути підставою для покладення на відповідача, як перестраховика, відповідальності у вигляді сплати страхового відшкодування, оскільки перестрахувальник не використав свої законні права по відмові у виплаті і причини такого невикористання не повинні впливати на відповідача.

При цьому, слід зазначити, що станом як на час подання позову, так і прийняття рішення у даній справі Печерським районним судом міста Києва було прийнято постанову, яка набрала законної сили, що в свою чергу унеможливлювало задоволення позовних вимог за наявних обставин.

Таким чином, вказані вище доводи апелянта підлягають відхиленню за необґрунтованістю.

За наведених вище обставин, відповідач, як перестраховик, не може нести відповідальність за майновими інтересами позивача пов'язаними з виплатою страхового відшкодування, оскільки у позивача не настав обов'язок по виплаті такого відшкодування.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 224 912, 80 грн. основного боргу, вимоги про стягнення пені та 3% річних також підлягають залишенню без задоволення, як похідні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська військово-страхова компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19362/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 26.03.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко