Постанова № 72960944, 22.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р. Справа№ 910/6643/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: не з'явився;

відповідача: Єгоров В.С.;

ВДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

на ухвалу Господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.)

від 17.10.2017, винесену за результатами розгляду

скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої

служби м. Києва

у справі №910/6643/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

про стягнення заборгованості у розмірі 254 885,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 скаргу відповідача на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва було задоволено, а саме:

- визнано незаконною бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві стосовно не закінчення виконавчого провадження ВП№52033013 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16;

- зобов'язано державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№52033013 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16;

- визнано незаконними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення 08.02.2017 в межах виконавчого провадження ВП №52033013 постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн.;

- визнано недійсними постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 08.02.2017 в межах виконавчого провадження ВП№52033013 про стягнення виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн.

В своїй ухвалі місцевий господарський суд зазначив наступне:

- постанова від 08.02.2017 про стягнення виконавчого збору ВП №52033013 є незаконною, оскільки у період з 25.08.2016 по 08.02.2017 з боржника фактично не було стягнуто жодної суми грошових коштів. При цьому, постанова від 08.02.2017 була винесена після надходження 21.10.2016 заяви боржника про закінчення виконавчого провадження;

- при винесенні оскаржуваної постанови від 08.02.2017 про стягнення з боржника виконавчого збору, державний виконавець не дотримався вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням;

- оскільки заходи примусового виконання рішення суду в межах виконавчого провадження ВП№52033013 державним виконавцем не вживались, зобов'язання відповідача припинено не шляхом примусового стягнення з нього коштів, правові підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми зазначеній у виконавчому документі, а також витрат виконавчого провадження, у державного виконавця відсутні.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги відповідача на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 27, 28 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до ухвалення невірного рішення по суті поданої відповідачем скарги на дії органу державної виконавчої служби.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2018 для розгляду апеляційної скарги Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Відстрочено скаржнику сплату судового збору за подання вказаної апеляційної скарги до винесення Київським апеляційним господарським судом рішення у даній справі. Окрім того, роз'яснено сторонам право подати відзиви на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

01.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення №3273 від 27.11.2017 на підтвердження сплати 1 600,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

05.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, а також вказував на те, що місцевим господарським судом було вірно встановлено обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим правові підстави для скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.03.2018.

В судовому засіданні 22.03.2018 представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що була ухвалена з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм чинного законодавства.

Представники позивача та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у судове засідання 22.03.2018 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Господарське судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні.

Оскільки явка представників сторін та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання не була визнана обов'язковою, в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення представників сторін та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглядати дану справу у відсутності представників позивача та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 22.03.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) заборгованості у загальному розмірі 254 885,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/6643/16 позов було задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 136 856,86 грн. 3% річних, 218 301,46 грн. інфляційних втрат, 5 327,38 грн. судового збору (том справи - 1, аркуші справи - 178-182).

На виконання вказаного судового рішення було видано накази від 03.08.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 184-185).

У вересні 2017 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва, в якій просив:

- визнати незаконними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва щодо винесення постанов ВП №52033013 від 08.02.2017 про стягнення виконавчого збору в розмірі 36 048,57 грн. та про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 136,10 грн.;

- визнати недійсними постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ВП №52033013 від 08.02.2017 про стягнення виконавчого збору в розмірі 36 048,57 грн. та про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 136,10 грн.

Вимоги скарги відповідача обґрунтовані тим, що рішення суду у даній справі було виконано боржником самостійно, до початку вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на його примусове виконання. Однак, незважаючи на це, державним виконавцем були винесені постанови ВП №52033013 від 08.02.2017 про стягнення виконавчого збору в розмірі 36 048,57 грн. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі 136,10 грн.

В процесі розгляду скарги відповідач подав заяву про збільшення вимог скарги на дії органу державної виконавчої служби (том справи - 1, аркуші справи - 212-214), в якій просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві стосовно не закінчення виконавчого провадження ВП №52033013, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16;

- зобов'язати державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №52033013, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом Господарського суду міста Києва у справі №910/6643/16 від 03.08.2016;

- визнати незаконними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення 08.02.2017 в межах виконавчого провадження ВП №52033013 постанов про стягнення виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн.;

- визнати недійсними постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 08.02.2017 в межах виконавчого провадження ВП №52033013 про стягнення виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 вищевказану скаргу відповідача з урахуванням заяви про збільшення вимог скарги було задоволено у повному обсязі (том справи - 3, аркуші справи - 249-254).

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі від 17.10.2017 у справі №910/6643/16, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на дату винесення оскаржуваної ухвали суду) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на дату винесення оскаржуваної ухвали суду) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

В ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, наслідком невиконання самостійно боржником рішення суду у встановлений ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» строк є його примусове виконання, яке своїм початком має день, наступний за останнім днем строку, відведеного для самостійного виконання рішення, та є підставою для стягнення з боржника виконавчого збору.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ВП №52033013 від 25.08.2016 було відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16 і встановлено боржнику строк для самостійного виконання рішення суду - до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження (том справи - 1, аркуш справи - 200).

Вказана вище постанова була отримана відповідачем лише 15.09.2016, про що свідчить відмітка відділу реєстрації вхідної кореспонденції на першому аркуші постанови.

Згідно з платіжним дорученням №4007961 від 12.10.2016 (том справи - 1, аркуш справи - 201) відповідач сплатив на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/6643/16 на користь позивача (стягувача) грошові кошти в розмірі 360 485,70 грн.

21.10.2016 відповідач направив Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби м. Києва заяву про закінчення виконавчого провадження №52033013 (том справи - 1, аркуші справи - 202-203), в якій він, серед іншого, повідомляв державного виконавця про самостійне виконання рішення суду в повному обсязі.

Однак виконавче провадження закінчено не було. Натомість 08.02.2017 державним виконавцем було винесено постанови ВП №52033013 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 242-243).

Відповідач вважає, що в даному випадку мали місце бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження, а також неправомірне винесення вищевказаних постанов про стягнення з відповідача виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки державний виконавець не вчиняв жодних дій з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/6643/16.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

В п.2 ч.1 ст. 39 названого Закону передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

В апеляційній скарзі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві зазначено про те, що заява відповідача про закінчення виконавчого провадження з доданим до неї платіжним дорученням про сплату відповідачем суми боргу на користь позивача надійшла 07.11.2016.

Однак при цьому жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження державним виконавцем вчинено не було, хоча відповідно до вимог п.1 ч.9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Через 3 місяця після отримання від відповідача повідомлення про самостійне виконання судового рішення у справі №910/6643/16 державним виконавцем було винесено постанови від 08.02.2017 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн.

Як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, названі постанови є незаконними, оскільки у період з 25.08.2016 по 08.02.2017 з боржника фактично не було стягнуто жодної суми грошових коштів, а самі постанови від 08.02.2017 були винесені після надходження заяви боржника про закінчення виконавчого провадження.

Окрім того, передумовою для стягнення виконавчого збору є фактично стягнуті суми. Лише за умови стягнення сум в примусовому порядку, від стягнутих сум стягується 10% виконавчого збору, а відтак у разі виконання судового рішення протягом усього періоду виконавчого провадження, іншим способом ніж примусове стягнення, виконавчий збір не повинен стягуватися. Іншим способом може бути погашення боргу самим боржником, або його засновником, або відповідно до закону.

Фактично погашення боргу згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16 було здійснено відповідачем (боржником) в інший спосіб, аніж шляхом примусового стягнення через органи державної виконавчої служби. Однак, не дивлячись на це, 19.08.2017 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів скаржника на рахунку АБ "Укргазбанк" в межах зведеного виконавчого провадження ЗВП №38095514 в межах суми 7 017 828,98 грн. До названого виконавчого провадження включено ВП №52033013 на загальну суму 396 670,37 грн. (з них: 360 485,70 боргу за рішенням суду, 36 048,57 грн. виконавчого збору, 136,10 грн. витрат виконавчого провадження).

З наведеного випливає, що державним виконавцем до складу зведеного виконавчого провадження №38095514 було включено зобов'язання відповідача за виконавчим провадження №52033013, яке вже фактично припинено (виконано), але надані відповідачем докази самостійного виконання судового рішення у справі №910/6643/16 були проігноровані державним виконавцем.

В ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

В процесі судового розгляду було встановлено, що в межах виконавчого провадження №52033013 державним виконавцем станом на 29.08.2017 були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження та про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження. Жодних заходів по примусовому виконанню рішень суду в межах ВП №52033013 державним виконавцем не вчинялося, у зв'язку з чим підстави для стягнення з відповідача виконавчого збору у сумі 36 048,57 грн. та 136,10 грн. витрат виконавчого провадження відсутні.

В апеляційній скарзі зазначено про те, що поза увагою місцевого господарського суду залишилися вимоги Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених названим Законом.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, в ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Водночас, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Виконавчий збір стягується з боржника виключно у разі невиконання останнім виконавчого документа у строк, встановлений державним виконавцем і лише після початку здійснення примусових дій державним виконавцем та з суми, яка залишилась несплаченою боржником самостійно. Із суми, яка сплачена боржником самостійно до початку здійснення примусових дій державним виконавцем, виконавчий збір не стягується.

Таким чином, в даному випадку сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що в межах виконавчого провадження №52033013 державним виконавцем вчинялися дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/6643/16 від 03.08.2016 в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Натомість, як уже зазначалося вище, станом на 08.02.2017 (дата винесення постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16, не було винесено постанови ані про закінчення виконавчого провадження згідно зі ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», ані постанови про повернення виконавчого документа згідно зі ст. 37 вказаного Закону. Відтак, станом на 08.02.2017 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанов в межах виконавчого провадження ВП №52033013 про стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн. (аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/1587/13).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки в процесі перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 було встановлено, що відповідач, як боржник, самостійно виконав судове рішення у справі №910/6643/16, а державним виконавцем не вчинялось жодних заходів з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/6643/16 від 03.08.2016, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку дії державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві по стягненню виконавчого збору та витрат виконавчого провадження з відповідача (боржника), а також винесення з цього приводу постанов від 08.02.2017 є незаконними та такими, що порушують права відповідача, а постанови ВП №52033013 від 08.02.2017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 36 048,57 грн. та стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 136,10 грн. - недійсними.

Окрім того, в даному випадку має місце бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві стосовно не закінчення виконавчого провадження ВП №52033013 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16. З урахуванням викладеного, вимога відповідача про зобов'язання державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№52033013, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі №910/6643/16, є правомірною.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом неправомірно прийнято до розгляду заяву відповідача про збільшення вимог скарги на дії державного виконавця не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (чинного на час подання відповідачем скарги на дії органу державної виконавчої служби та розгляду цієї скарги місцевим господарським судом) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. В даному випадку мало місце саме збільшення розміру вимог, що є правом заявника (скаржника), яке не суперечить законодавству, а також не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні ухвали від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 місцевим господарським судом було дотримано норми процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 86, 255, 269, 271, 275, 276, 281, 282, 339, 343 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/6643/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6643/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова

Повний текст постанови суду складено 26.03.2018