Ухвала суду № 72959594, 12.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/4522/17 Головуючий у 1 інстанції: Лєсний С.Є.

Провадження № 11-кп/783/1238/17 Доповідач: Стельмах І. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Стельмаха І.О.

суддів Калиняк О.М., Ревера В.В.,

розглянувши кримінальне провадження № 464/4522/17 про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

за ч.3 ст. 185 КК України,

з участю секретаря Азенко М.В.,

прокурора Горин У.І.,

обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника – адвоката ОСОБА_3,

за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначено їм, кожному окремо, покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 приєднано невідбуте покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2015 року та остаточно призначено покарання – три роки десять днів позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначено рахувати з 03 серпня 2017 року, тобто моменту їх фактичного затримання. Запобіжний захід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 31 травня 2017 року о 02 год., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, діючи за попередньою змовою із невстановленою слідством особою (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), повторно, шляхом пошкодження навісного замка проник в гараж, що в будинку № 23 на вул. Кавалерідзе в м. Львові та належить потерпілому ОСОБА_4, звідки таємно викрав майно потерпілого, а саме: дитячий велосипед «Ардіс», вартістю 2 600 грн та дитячий квадроцикл з мотором потужністю 1 000 Вт, вартістю 14 850 грн, а всього майна потерпілого на загальну суму 17 450 грн. З викраденим майном обвинувачений втік та розпорядився ним на власний розсуд.

Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними в тому, що 03 серпня 2017 року о 04 год. 30 хв., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, повторно, за попередньою змовою групою осіб, шляхом підбору ключа, проникли у загальний коридор на другому поверсі у під’їзді № 2 будинку № 9 на вул. Липова Алея в м. Львові, звідки з побутової кімнати, таємно викрали чоловічі шкіряні кросівки «Next» вартістю 50 грн, які належали потерпілій ОСОБА_5, а з двох тумб, що знаходились в коридорі таємно викрали майно потерпілої ОСОБА_6, а саме: джинсові штани в кількості 5 шт.; джинси чоловічі марки «Levi Strauss» вартістю 310 грн; джинси чоловічі марки «MASTINO» вартістю 116,67 грн; джинси чоловічі марки «Bruce» вартістю 116,67 грн; джинси підліткові марки «Demi Curve» вартістю 76,67 грн; джинси чоловічі марки «Levi Strauss» вартістю 310 грн; бутси футбольні марки «Adidas» вартістю 186,33 грн; резинові шльопанці вартістю 31,67 грн, а всього майна потерпілої на загальну суму 1148,01 грн.

На вирок суду обвинувачений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить пом’якшити призначене йому покарання.

В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_2 покликається на те, що на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, які є інвалідами І групи з народження, у вчиненому щиро розкаюється, а тому просить пом’якшити покарання.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 підтримавши вимоги апеляційної скарги, надав такі пояснення. Вночі 03 серпня 2017 року, він разом із ОСОБА_1, проходили повз будинок № 9 на вул. Липова Алея у м. Львові, де ОСОБА_1 стало погано і вони вдвох зайшли у під’їзд, у якому світилось світло. Згодом він вийшов на вулицю, а ОСОБА_1 залишився у під’їзді. Коли ОСОБА_1 вийшов із цього під’їзду, він навіть не зауважив, що у нього була якась сумка. Він повернувся у під’їзд цього будинку, оскільки з’ясував, що коли перебував у під’їзді, загубив у сто гривень. Зайшовши безперешкодно на другий поверх, на загальному коридорі побачив спортивні бутси, які вирішив викрасти. Коли вийшов із викраденими бутсами на вулицю, то побачив, що ОСОБА_1 був затриманий працівниками поліції, які покликали і його, а потім затримали. Бутси викрав сам, шляхом вільного доступу. Ніяких ключів у нього не було, і ніким не вилучалось. Разом із ОСОБА_1 нічого не викрадав. Такі ж показання він давав у суді першої інстанції, однак суд призначив йому занадто суворе покарання за викрадені ним вживані бутси. Фактично він нерозумів, що таке «спрощений порядок» розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вироку без змін, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Вирок суду слід скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, виходячи з наступного.

При прийнятті рішення суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до вимог ч.1, ч.3 ст. 349 КПК України після виконання дій, передбачених ст. 348 цього Кодексу, головуючий з’ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Згідно із звукозаписом судового засідання від 25 жовтня 2017 року суд першої інстанції, з’ясувавши обсяг доказів та порядок їх дослідження, ухвалив розглядати справу у так званому «спрощеному порядку». Однак під час допиту обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свою вину в інкримінованих їм злочинах повністю не визнали, зокрема ОСОБА_2 заперечував той факт, що 03 серпня 2017 року, перебуваючи біля під’їзду № 2 будинку № 9 на вул. Липова Алея у м. Львові, він проникав у загальний коридор на другому поверсі шляхом підбору ключа. Стверджував, що замка не була, а двері були відкритті навстіж, з них виходила жінка. А тому ніякого проникнення шляхом підбору ключа не було, і разом з ОСОБА_1 він нічого не викрадав.

У порушення вимога ч.3 ст. 349 КПК України суд не з’ясував чи правильно розуміють обвинувачені зміст обставин та чи немає сумнівів у добровільності позиції обвинувачених, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не розуміли зазначених обставин та по суті частково визнали свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

Тому суд першої інстанції не повинен був розглядати справу на підставі ч.3 ст. 349 КПК України, а проводити судовий розгляд у повному обсязі, дослідивши всі докази, як сторони обвинувачення так і сторони захисту.

Відповідно до ст. 84, ч.4 ст. 349 КПК України показання обвинуваченого є одним з процесуальних джерел доказів і в ході судового розгляду допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань.

Відповідно до ст. 95 КПК України показання це відомості, які надаються в усній чи письмовій формі під час допиту, зокрема, обвинуваченим щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд показання обвинувачених не навів і, лише зазначив, що допитані в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свою вину визнали повністю та надали суду пояснення, аналогічні фабулі обвинувачення. Зокрема, стосовно крадіжки майна потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, то ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду пояснили, що 03 серпня 2017 року о 04:30 год. вони проходили біля під’їзду № 2 будинку № 9 по вул. Липова Алея в м. Львові. Вони зайшли в даний під’їзд, де викрали майно потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а саме: взуття та одяг, яке перераховане в обвинуваченні. Таке покликання суду на показання обвинувачених без розкриття повного змісту цих показань, є неприпустимим.

Зміст вироку повинен відповідати вимогам ст. 374 КПК України, зокрема, в мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Не навівши у вироку показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які вони давали в судовому засіданні, як єдиних доказів їхньої вини за епізодом викрадання майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд першої інстанції тим самим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Суд ухвалив обвинувальний вирок без дотримання зазначених вимог закону, чим допустив порушення вимог ст. 370 КПК України щодо законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.

Відповідно до вимог ч.6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст. 7 КПК України.

Приймаючи до уваги той факт, що чинним КПК України, з одного боку, чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції, до яких не входить дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, та доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, без клопотання учасників судового провадження, а жодна зі сторін в суді апеляційної інстанції клопотання про дослідження обставин та доказів не заявила, не ставили питання про це сторони і в своїх апеляційних скаргах, і з другого боку в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, передбачені статтями 370, 374 КПК України, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п.13, п.15, п.16 ст. 7, статей 20, 22, 23 КПК України, вирок підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції в іншому складі, оскільки колегія суддів в даному випадку позбавлена можливості винесення кінцевого рішення по справі.

Оскільки допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, вирок відповідно до ст.ст. 412, 415 КПК України підлягає скасуванню, а матеріали кримінального провадження призначенню до нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи суд першої інстанції повинен повно й всебічно дослідити обставини справи та ухвалити в справі законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення, в тому числі щодо призначення покарання.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасувати.

Призначити в Сихівському районному суді м. Львова новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч.3 ст. 185 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Запобіжний захід ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою залишити без зміни до дня проведення підготовчого судового засідання, але не більше, ніж 60 днів, тобто до 10 травня 2018 року.

С у д д і :

І.О. ОСОБА_7 ОСОБА_8 Ревер