Рішення № 72959192, 15.03.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року Справа № 915/1332/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Югсинтез”

(49057, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 156; ідентифікаційний код 32990002)

до відповідача: Державного підприємства “Науково-виробничого комплексу

газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект”

(54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42а; ідентифікаційний код 31821381)

про: стягнення 141718,92 грн.,

Суддя Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: представник не з’явився;

Від відповідача: представник не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

11 грудня 2017 року позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. №05/12 від 05.12.2017 про стягнення з Державного підприємства «Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» заборгованості за договором поставки товару № 18 від 30.07.2012 в розмірі 141718,92 грн., з яких: 113795,35 грн. – основний борг, 1937,89 грн. – 3% річних, 8949,69 грн. – збитки від інфляції, 17035,99 грн. – пеня.

Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2125,78 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 3.2, 9.1 договору №18 від 30.07.2012р., специфікацій: №39 від 24.04.2017р., №40 від 16.05.2017р., №42 від 30.05.2017р., видаткових накладних №80 від 22.06.2017р., №166 від 24.05.2017р., №152 від 22.06.2017р., рахунків: №341143 від 03.04.2017р., №341554 від 15.05.2017р., №341620 від 22.05.2017р., товарно-транспортних накладних: №Р936 від 22.06.2017р., №Р936 від 22.06.2017р., експрес накладної №20400050954514 від 26.05.2017р., довіреності від 15.06.2017р., претензії №27/09-17 від 27.09.2017р., листувань між сторонами від 06.12.2017р. та від 08.12.2017р., норм ст. ст. 173, 174, ч. 7 ст. 179, ст. 193, ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230, ст. 264 Господарського кодексу України та ст. ст. 509, 626, 629, 712, 525, 526, 655, 692, 693, 625, 549 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що відповідачем прострочено як попередню так і кінцеву оплату за поставлений товар по договору.

19.01.2018р. від позивача до суду надійшла заява за №15-01/18 від 15.01.2018р. про збільшення позовних вимог (з доказами доплати судового збору), в якій він донарахував втрати від інфляції, 3% річних та пеню і просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки товару №18 від 30.07.2012р. в розмірі 155754,54 грн., з яких: 113795,35 грн. основного боргу, 2464,04 грн. – 3% річних, 11225,61 грн. втрат від інфляції та 28269,54 грн. пені, також позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2336,32 грн.

Господарський суд прийняв дану заяву та в подальшому здійснював розгляд з урахуванням такого збільшення.

29.01.2018р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву за №17/1-612 від 26.01.2018р., в якому фактично не заперечуючи проти заявлених позивачем вимог, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10% від заявленої суми з огляду на те, що порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (в тому числі позивачу) та зважаючи на складне фінансове становище відповідача.

12.02.2018р. від позивача до суду надійшли: заява за №08-02/18 від 08.02.2018р. про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 113795,35 грн. та закриття провадження в цій частині та заява за №08-02/18-1 від 08.02.2018р. про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду по суті справи в частині стягнення з відповідача заявлених втрат від інфляції, 3% річних, пені та судового збору.

14.03.2018р. позивач надав суду відповідь на відзив за вих. №12-03/18 від 12.03.2018р., в якій: а) зазначає, що на момент останнього судового засідання по даній справі, що відбулось 13.02.2018р. позивач не отримував відзиву відповідача, тому був позбавлений можливості своєчасно надати відзив на позов (фактично відзив він отримав лише 15.02.2018р.); б) заперечує проти заявленого у відзиві клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, зазначаючи, що, по-перше, належність відповідача до складу учасників Державного концерну «Укроборонпром» та об’єкту державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, не надає йому будь-якої процесуальної переваги у даному спорі, по-друге, відповідач, на думку позивача, має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов’язання та в) просить суд відхилити наданий відзив як такий, що подано з порушенням без поважних причин строків, встановлених судом та вирішити справу на підставі наявних документів.

Господарський суд вважає хибним посилання позивача у відповіді на відзив на пропуск строку на подання відзиву, оскільки в судовому засіданні 16 січня 2018 року суд зобов’язував відповідача протягом 10 днів скласти відзив та надіслати його на адресу позивача та суду. Відзив відповідача від 26.01.2018р. за №17/1-612 був надісланий засобами поштового зв’язку на адресу позивача 26.01.2018р., про що свідчить фіскальний чек №215600426655 (номер поштового відправлення 5401805069913). Згідно з даними «Пошук поштових відправлень» ДППЗ «Укрпошта» відзив був наданий органу поштового зв’язку вчасно - саме 26.01.2018р., позивачем отримано 16.02.2018р.

При цьому, слід зазначити, що позивач відповідь на відзив оформив лише 12.03.2018р., тобто майже через місяць після отримання відзиву.

15.03.2018р. сторони своїх представників в судове засідання не направили. Про причини неявки суд не повідомили. Водночас, відповідно до змісту ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи за умови їх належного повідомлення про час і місце засідання, суд не вбачає перешкод для розгляду даної справи по суті.

За наслідками проведеного судового засідання 15.03.2018р., у відповідності до приписів ст.240 Господарського процесуального кодексу України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши у попередніх судових засіданнях представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

30 липня 2012 року за №18 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Югсинтез», як постачальником, та Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», як покупцем, був укладений договір поставки, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікаціях, які додаються до договору та є його невід’ємною частиною.

07.04.2014р. за №1 учасниками договору була підписана додаткова угода, якою були внесені зміни в умови договору в частині загальної вартості договору, порядку оплати та випадків і умов відповідальності сторін за неналежне виконання зобов’язання.

Відповідно до умов п.3.2 договору (в редакції додаткової угоди), оплата за партію товару здійснюється згідно з виставленим рахунком на умовах 50% передоплати протягом 5 банківських днів після отримання рахунка-фактури, наступні 50% - протягом 5 календарних днів з моменту надходження товару на склад покупця.

Згідно з умовами п.9.1 (в редакції додаткової угоди), договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2017р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства України про поставку.

Так, згідно з приписами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму

Норми ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать, що позивач впродовж травня-червня 2017 року на виконання умов вищенаведеного договору поставив відповідачу товар (хімічну продукцію, колби в асортименті) на загальну суму 220565,35 грн., що підтверджується специфікацією №39 від 24.04.2017р., №40 від 16.05.2017р., №42 від 30.05.2017р. (а.с.13, 22, 28), видатковими накладними №80 від 22.06.2017р., №166 від 24.05.2017р., №152 від 22.06.2017р. (а.с.14, 23, 29), рахунками №341143 від 03.04.2017р., №341554 від 15.05.2017р., №341620 від 22.05.2017р. (а.с.15, 24, 30), товарно-транспортними накладними №Р936 від 22.06.2017р. №Р936 від 22.06.2017р. експрес накладною №20400050954514 від 26.05.2017р. (а.с.16, 25, 31).

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов’язань отриманий товар оплатив частково, сплативши 106770,0 грн., про що позивач зазначає в позові.

За перевіркою суду, залишок основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом, дійсно становить в розмірі 113795,35 грн.

Судом прийнято до уваги те, що всі первинні належним чином оформлені, підписані відповідачем без жодних зауважень та заперечень.

Разом із тим, станом на дату даного судового засідання, відповідач сплатив всю суму основного боргу, що підтверджується відповідною заявою позивача та доданими до неї виписками з рахунків (а.с.150-152), а також наданими відповідачем платіжними дорученнями №841 від 05.02.2018р., №842 від 05.02.2018р., та №9 від 06.02.2018р. (а.с.159-161).

Право позивача відмовитись від позову (всіх або частини позовних вимог) передбачено нормами ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи фактичне погашення суми основного боргу після відкриття провадження у справі, предмет спору в цій частині відсутній, тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім основного боргу, відповідно до умов пунктів 6.2, 6.8 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов’язання з оплати поставленого товару пеню у загальній сумі 28269,54 грн. за періоди та в розмірах, зазначених у розрахунках (а.с.133-135).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Нормами статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом із тим, відповідно до норм ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Перевіривши вказані розрахунки нарахованої до стягнення пені, суд вважає позовні вимоги в цій частині позову обґрунтованими.

Однак, враховуючи відсутність даних щодо негативних наслідків, викликаних прострочкою виконання зобов’язання у вигляді заподіяної шкоди, та з урахуванням ненадання позивачем відповідних належних і допустимих доказів, які б підтверджувати наявність заподіяння такої шкоди, беручи до уваги низьку платоспроможність відповідача, нестабільний фінансовий стан відповідача пов'язаний із втратою ринку збуту товарів військового призначення та зниження об’ємів виробництва, зважаючи на специфіку ліквідності продукції відповідача, довготривалий цикл її виробництва, довгостроковість обігу коштів відповідача, приймаючи до уваги не лише майнові а й інші інтереси сторін, з метою недопущення призведення відповідача, який належить до сфери оборонної промисловості нашої держави, у критичний фінансовий стан (неплатоспроможність), а також зважаючи на фактичне погашення останнім основної суми боргу та на те, що він не уникає від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, господарський суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір стягуваної пені, але на 50% - до 14134,77 грн.

Окрім цього, на підставі приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача збитки від інфляції за невиконання умов договору за період з травня по грудень 2017 року у загальній сумі 11225,61 грн., а також 3% річних у загальному розмірі 2464,04 грн. за періоди та у сумах зазначених в розрахунках (а.с.129-132).

За перевіркою наданих позивачем розрахунків суд вважає, що позовні вимоги в цій частині позову ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та здійснені арифметично вірно.

Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, підсумовуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є законними, доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 123, 129, 130, 220, 233, п.2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (54018, м.Миколаїв, пр. Богоявленський, 42а, ідентифікаційний код 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Югсинтез» (49057, м.Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 156, ідентифікаційний 32990002) заборгованість за договором поставки товару №18 від 30.07.2012 в розмірі 27824,42 грн., з яких: 2464,04 грн. – 3% річних, 11225,61 грн. збитки від інфляції, 14134,77 грн. – пеня; та 2336,32 грн. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Югсинтез» в частині стягнення з Державного підприємства «Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» іншої частини пені (в розмірі 50% від заявленого розміру) в сумі 14134,77 грн. – відмовити.

4. Провадження у справі №915/1335/17 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Югсинтез» щодо стягнення з Державного підприємства «Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» суми основного боргу в розмірі 113795,35 грн. – закрити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею « 26» березня 2018 року.

Суддя О.Г.Смородінова