Рішення № 72946159, 22.03.2018, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/1893/17

Провадження № 2/390/78/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Терещенко Д.В.,

при секретарі - Головацькій А.Б., Магомедовій А.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2 та його представника - адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Просила поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на ? частину житлового будинку з господарсько - побутовими будівлями за АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 1985 року по 2013 рік. В період шлюбу побудували вказаний будинок та оформили на відповідача. Просила поділити спільне майно подружжя.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та надала пояснення по обставинах справи.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позов не визнали. Не заперечували, що спірний будинок був побудований у шлюбі, однак просили відмовити в задоволенні позову, у зв"язку з пропуском строків позовної давності, т.я. позивач дізналася про порушення її прав у 2013 році.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлені та сторонами не заперечувались обставини відносно того, що сторони перебуваючи в зареєстрованому шлюбі побудували житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.46). За спільною домовленістю між сторонами зазначений будинок був оформлений на відповідача.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Частинами першою та другою статті 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно з частиною першою статі 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про те, що спірний будинок був побудований сторонами у період шлюбу та для потреб сім'ї, джерелом набуття останнього були спільні сумісні кошти.

Водночас, відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вказана норма також закріплена у статті 257 ЦК України, де загальна позовна давність встановлена у три роки.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно частиною пятою статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Із досліджених судом доказів встановлено, що у позивача виникло право на позов про поділ майна подружжя з моменту розірвання шлюбу тобто з 2013 року, коли позивач дізналась про порушення її прав, т.я. сама позивач була ініціатором розірвання шлюбу.

Клопотання про поновлення строку від позивача не надходило та жодних належних та допустимих доказів того, що позивач дізнався про порушення свого права у вересні 2017 році суду не надано. Як пояснив представник позивача, позивачка не пропустила строку звернення до суду, оскільки відповідач після розірвання шлюбу не заперечував її права на будинок, однак право на поділ вказаного будинку у позивачки виникло саме з моменту розірвання шлюбу. Позивач тривалий час не проживає в спірному будинку, що також не заперечувалося сторонами.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів дають об"єктивні підстави вважати, що позов задоволенню не підлягає, у звязку із пропуском позовної давності.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, та враховуючи, що позовні вимоги залишено без задоволення, суд вважає за необхідне судові витрати у вигляді судового збору залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, 77-80, 81, 95, 235, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ - відмовити в зв"язку зі спливом строку позовної давності.

Раніше накладений арешт на будинок АДРЕСА_1, згідно ухвали Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26.10.2017 року- скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів через Кіровоградський районний суд Кіровоградської області. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Дата складення повного судового рішення 26 березня 2018 року.

Суддя