Постанова № 72945407, 19.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/2092/16-ц Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.Провадження № 22-ц/780/953/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 26 19.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Голуб С.А., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: виконувач обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Пахачук Галина Данилівна, про визнання незаконними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, визнання недійсним договору, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа: в.о. голови правлінняПАТ КБ «ПриватБанк» Пахачук Г.Д., вимоги якого неодноразово уточнив в ході розгляду справи та просив:

- визнати незаконним надання ПАТ КБ «ПриватБанк» банківської послуги ОСОБА_2 у вигляді платіжної картки «Універсальна» НОМЕР_1 з кредитним лімітом в розмірі 7000 грн.;

- визнати неправомірною бездіяльність ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо невідновлення суми кредитного ліміту в розмірі 7000 грн. на рахунку платіжної картки «Універсальна, GOLD» НОМЕР_1, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 та невжиття заходів, передбачених пунктами 8.14, 16.14, 17.14 статті 14 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні»;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити суму кредитного ліміту в розмірі 7000 грн. на рахунку платіжної картки «Універсальна» НОМЕР_1, шляхом зарахування на вказаний рахунок суми недозволеної ОСОБА_2 банківської операції в розмірі 6 979 грн. 10 коп. та 20 грн. 90 коп. грошової різниці між кредитним лімітом і недозволеною банківською операцією;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» списати відсотки, штрафи та пеню, які нараховані по платіжній картці «Універсальна» № 516874231089 5895, починаючи з 01 січня 2016 року по день прийняття судового рішення;

- визнати незаконними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування боргу за кредитним договором №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року у розмірі 12 840 грн. та стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4 895 грн. 43 коп. в рахунок погашення заборгованості за цим договором;

- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 завданої шкоди у розмірі 53 271 грн. 36 коп., з яких: 51 374 грн. 14 коп. шляхом зарахування на картку «Для виплат» НОМЕР_2 та 1 897 грн. 22 коп. шляхом конвертації цієї суми за курсом банку станом на 15 липня 2016 року у розмірі 71,11 дол. США та зарахувати на картку «Для виплат» №5168 7420 2269 9502;

- визнати не дійсним договір №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року про надання банківських послуг, на підставі якого на ім'я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» було відкрито рахунки НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_4;

- стягнути з відповідача на користь позивача 1 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що влистопаді 2015 року він виявив у себе платіжну картку «Універсальна», яка видана ПАТ КБ «ПриватБанк». Зазначав, що йому зателефонувала невідома особа, яка мала намір придбати у нього товар, який був розміщений ним в оголошенні в соціальних мережах. Також йому зателефонувала особа, яка назвалася працівником ПАТ КБ «ПриватБанк», та повідомила, що у нього (ОСОБА_2В.) є в користуванні платіжна картка «Універсальна» НОМЕР_1 і пояснила за яких умов після її активації він може отримати на неї грошові кошти за продане майно. Вказував, що особа, яка назвалася працівником ПАТ КБ «ПриватБанк», направила йому на номер мобільного телефону CMC - повідомлення, в якому було вказано ПІН-код платіжної картки «Універсальна» НОМЕР_1.

Зазначав, що 07 листопада 2015 року він активував у банкоматі вказану вище платіжну картку, ввів ПІН-код та вилучив її з банкомату, інших дій з карткою не вчиняв. В подальшому, того ж дня він зателефонував на «гарячу лінію» ПАТ КБ «ПриватБанк», де від оператора отримав інформацію, що дана платіжна картка є кредитною з лімітом 7 000 грн., з якої знято кошти в сумі 6 910 грн. за вирахуванням комісійної винагороди. Вказував, що платіжну картку «Універсальна» НОМЕР_1 він іншим особам не передавав, ПІН-код нікому не розголошував, зняття грошових коштів з даної карки відбулося не з його вини та всупереч його волі. Позивач зазначав, що він невідкладно 07 листопада 2015 року по телефону повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» про несанкціоновану платіжну операцію та просив банк заблокувати картку і не вчиняти будь-яких дій з нею. Також, того ж дня, він подав письмову заяву до відділення поліції про вчинене кримінальне правопорушення. 08 листопада 2015 року Сквирським відділенням поліції Володарського ВП ГУНП в Київській області було відкрито кримінальне провадження №12015110260000651 за ч.1 ст. 190 КК України та його визнано потерпілим. На даний час досудове слідство не закінчено.

Позивач вказував, що з 11 листопада 2015 року він неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовими заявами, в яких просив надати в копіях документи, які б підтверджували факт укладення між сторонами договору про надання банківських послуг, надати відомості коли і де позивач отримав дану кредитну картку та припинити нарахування процентів і штрафних санкцій. 08 серпня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало йому відповідь про те, що 27 лютого 2014 року між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг №SAMDNWC00002026188. Зазначав, що він 27 лютого 2014 року з банком кредитного договору не укладав, анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не підписував, згоди на отримання картки «Універсальна» НОМЕР_1 не давав, вказану кредитну картку йому видано банком під час отримання ним іншої банківської картки «Для виплат», а тому просив визнати недійсним договір про надання банківських послуг №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року, як такий, що укладений внаслідок обману.

Також зазначав, що відповідач необґрунтовано в рахунок виплати процентів по кредиту та нарахованих штрафних санкцій стягнув з його інших банківських рахунків по депозитних вкладах грошові кошти у розмірі 4 905 грн. 48 коп. Крім того, у зв'язку з неправомірним діями відповідача позивач поніс витрати на придбання паперу, фарби для принтеру, друк і копіювання документів, витрати по оплаті послуг за користування мережею інтернет для отримання необхідної інформації та електронного листування, витрати на поштовий зв'язок для пересилання документів, транспортні витрати у зв'язку з участю у судових засіданнях та ознайомлення з матеріалами справи, витрати для придбання медичних препаратів та не одержав доходи протягом 2016 - 2017 років (упущена вигода), чим завдано йому майнову шкоду на загальну суму 53 271 грн. 36 коп.

Крім того, позивач вказував, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у його душевних стражданнях, наслідками чого є тривалий депресивний стан, постійне відчуття страху, тривоги та невпевненості, втрата душевної рівноваги, дратівливість , втрата нормального спілкування з оточуючими, необхідність докладати більше зусиль для організації свого життя і реалізації своїх планів.

Рішенням Сквирського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачем не надано належних доказів того, що 27 лютого 2014 року між сторонами було укладено кредитний договір №SAMDNWC00002026188, що він підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, надав згоду на їх виконання, а також був ознайомлений з Правилами користування платіжною карткою «Універсальна» НОМЕР_1. Вказує, що суд не взяв до уваги, що відповідачем не надано належних доказів того, що 22 листопада 2010 року між ним та банком було укладено кредитний договір, а тому вважає, що висновки суду про те, що між сторонами 22 листопада 2010 року було укладено кредитний договір шляхом приєднання та 27 лютого 2014 року ОСОБА_2 подав заяву на зміну анкетних даних, є помилковими. Зазначає, що суд не дав належної оцінки доводам позивача, що ПАТ КБ «ПриватБанк» видало йому картки «Для виплат» у валюті та гривні, а картку «Універсальна» НОМЕР_1 із буклетом «Приват24» він знайшов у конверті банку 07 листопада 2015 року. Також вказує, що суд не взяв до уваги, що кредитний договір від 27 лютого 2004 року укладений банком з позивачем шляхом обману, суд не вирішив його позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним, стягнення майнової та моральної шкоди, на підтвердження чого він надав суду докази.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» адвокат ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду та відсутність підстав для його скасування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що 07 листопада 2015 року біля 11 год. 56 хв. ОСОБА_2 з використання банкомату, ввівши ПІН-код платіжної картки «Універсальна» НОМЕР_1, виконав операцію по її авторизації шляхом поповнення рахунку мобільного оператора «Київстар» на суму 6 905 грн. Однак доказів того, що вказана операція була проведена без відома позивача, ОСОБА_2 не надав.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України, у редакції, які були чинними на момент розгляду справи, неповно з'ясував обставини, які мають значення для привального вирішення справи, в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Згідно положень ст.215 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи,яка визначає зміст судового рішення, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Однак суд першої інстанції не встановив чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_2 зазначав, що він 27 лютого 2014 року кредитний договір з банком не укладав, анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не підписував, з Умовами та правилами надання банківських послуг ознайомлений не був, згоду на їх виконання та згоду на отримання картки «Універсальна» НОМЕР_1 не давав, вказану кредитну картку йому видано банком під час отримання іншої банківської картки «Для виплат», а тому просив визнати недійсним договір про надання банківських послуг №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року, як такий, що укладений внаслідок обману. Також вказував, що відповідач необґрунтовано стягнув з його інших банківських рахунків по депозитних вкладах грошові кошти у розмірі 4 905 грн. 48 коп. в рахунок виплати процентів по кредиту та нарахованих штрафних санкцій

Всі ці обставини, які є предметом спору, судом не з'ясовані і не знайшли свого відображення у рішенні, що є порушенням норм цивільного процесуального права та свідчить про його незаконність і необґрунтованість.

Також, відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов хибного висновку про укладення 22 листопада 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредитного договору б/н шляхом приєднання, за умовами якого банк надав позивачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та 27 лютого 2014 року ОСОБА_2 подав заяву на заміну анкетних даних, оскільки такі висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Так, як вбачається з письмових заперечень представника відповідача, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (який складається із заяви , Умов і правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифів банку) саме 21 серпня 2009 року, на виконання умов якого ОСОБА_2 видано платіжну картку «Універсальна» НОМЕР_4 з встановленим кредитним лімітом у розмірі 7000 грн. Також представник ПАТ КБ «ПриватБанк» вказував, що в подальшому цю платіжну картку позивачу було перевипущено на картку «Універсальна» НОМЕР_1.

Однак суд першої інстанції при вирішенні спору наведеного не врахував.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (який складається із заяви, Умов і правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифів банку) (а.с.58-59, т.2).

На виконання умов договору банком відповідачу була надана картка «Універсальна» НОМЕР_4, що підтверджується заявою позивача від 21 серпня 2009 року.

З довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» вбачається, що 21 серпня 2009 року ОСОБА_2 ознайомився з умовами надання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів (а.с.60, т.2).

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що оскільки строк дії кредитної картки «Універсальна» НОМЕР_4 закінчився у червні 2012 року, то 27 лютого 2014 року ОСОБА_2 було перевипущено дану картку та йому видано нову картку «Універсальна» НОМЕР_1 відповідно до заяви ОСОБА_2 на зміну персональних даних клієнта ПАТ КБ «ПриватБанк від 27 лютого 2014 року.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Належною формою кредитного договору на підставі ч.1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч.1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 і 2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей ніж ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

У пункті 4 (абз.2) постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Згідно з пунктом 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст. ст. 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), ст. ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених ч.1 ст.215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї з його істотних умов або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст.ст.536, 638, 1056-1 ЦК).

Обґрунтовуючи вимоги позову про визнання недійсним кредитного договору ОСОБА_2 зазначав, що він 27 лютого 2014 року кредитний договір з банком не укладав, анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не підписував, з Умовами та правилами надання банківських послуг ознайомлений не був, згоду на їх виконання та згоду на отримання картки «Універсальна» НОМЕР_1 не давав, вказану кредитну картку йому видано банком під час отримання іншої банківської картки «Для виплат», а тому просив визнати недійсним договір про надання банківських послуг від 27 лютого 2014 року, як такий, що укладений внаслідок обману.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення ПАТ КБ «ПриватБанк», що оскільки строк дії кредитної картки «Універсальна» НОМЕР_4 закінчився у червні 2012 року, то 27 лютого 2014 року ОСОБА_2 було перевипущено дану картку та видано нову картку «Універсальна» НОМЕР_1, оскільки строк дії картки відповідає строку дії договору, а відтак кредитний договір від 21 серпня 2009 року припинив свою дію у червні 2012 року.

Колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_2 на зміну персональних даних клієнта ПАТ КБ «ПриватБанк від 27 лютого 2014 року не є доказом згоди позивача на продовження строку дії кредитного договору від 21 вересня 2009 року, укладеного між сторонами та його умов.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що 27 лютого 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір приєднання, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 7 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, та на виконання умов саме цього договору позивачу було видано нову кредитну картку «Універсальна» НОМЕР_1.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір від 27 лютого 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 є неукладеним, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Отже, враховуючи, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору від 27 лютого 2004 року задоволенню не підлягають.

Оскільки за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків, тому підлягають застосуванню загальні положення про повернення майна у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Главою 83 ЦК України урегульовано правовідносини з приводу набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, відповідно до положень ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_2 просив визнати незаконними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування боргу за кредитним договором №SAMDNWFC00002026188 від 27 лютого 2014 року у розмірі 12 840 грн. та стягнення з нього банком грошових коштів у розмірі у розмірі 4 895 грн. 43 коп. в рахунок погашення заборгованості за цим договором, посилаючись на безпідставність нарахування відповідачем боргу за кредитним договором та стягнення коштів з його рахунків на погашення боргу. Також з наведених підстав позивач просив зобов`язати відповідача списати проценти, штрафи та пеню, нараховані по платіжній картці «Універсальна» НОМЕР_5, починаючи з 01 січня 2016 року.

По справі встановлено та не заперечується представником відповідача, що позивачу з 01 січня 2016 року за кредитним договором від 27 лютого 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» нараховує проценти за користування кредитом, штраф та пеню за прострочення сплати кредиту.

З довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 01 грудня 2017 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №SAMDNWC00002026188 від 27 лютого 2014 року (рахунок НОМЕР_1) станом на 01 грудня 2017 року становить 23 117 грн. 73 коп. (а.с.108, т.3).

Колегія суддів вважає, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно нарахувало борг позивачу за вказаним кредитним договором від 27 лютого 2014 року у розмірі 23 117 грн. 73 коп. та, враховуючи, що суд відповідно до положень ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, то підлягають визнанню незаконними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування боргу за кредитним договором від 27 лютого 2014 року у розмірі 12 840 грн. та підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача списати проценти, штрафи та пеню, нараховані по платіжній картці «Універсальна» НОМЕР_5, починаючи з 01 січня 2016 року.

З виписок по рахунку за період з 27 лютого 2014 року по 23 березня 2017 року (а.с.161-162, т.1) та за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2017 року (а.с.146-147, т.2), вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2014 року з карти НОМЕР_2 та з карти НОМЕР_6, виданих ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я позивача, на загальну суму 4 752 грн. 23 коп., а саме:

- з карти НОМЕР_2 в загальній сумі 2 855 грн. 01 коп. (9 січня 2016 року - 217, 23 грн., 12 січня 2016 року - 131, 72 грн., 13 лютого 2016 року - 12, 86 грн., 14 лютого 2016 року - 6, 43 грн., 29 березня 2016 року - 505,06 грн., 13 квітня 2016 року - 196, 25 грн., 13 травня 2016 року - 305,50 грн., 29 червня 2016 року - 504,02 грн., 29 вересня 2016 року - 472,52 грн., 29 грудня 2016 року - 436,23 грн., 10 лютого 2017 року - 17,14 грн., 13 березня 2017 року - 9,95 грн., 31 березня 2017 року - 40,10 грн.)

- з карти №№5168742022699502 в загальній сумі 1897 грн. 22 коп. (08 березня 2016 року - 146,49 грн., 15 липня 2016 року - 1750, 73 грн.).

Враховуючи, що грошові кошти у розмірі 4 752 грн. 23 коп. з карткових рахунків позивача списані безпідставно, то колегія суддів приходить до висновку, що з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 4 752 грн. 23 коп., з яких: 2 855 грн. 01 коп. шляхом зарахування відповідачем на картку НОМЕР_2 та 1 897 грн. 22 коп. шляхом зарахування на картку НОМЕР_6.

Обгрунтовуючи вимоги позову про відшкодування майнової шкоди, позивач зазначав, що окрім безпідставно стягнутих з нього коштів у розмірі 4 905 грн. 48 коп., у зв'язку з неправомірним діями відповідача він поніс витрати на придбання паперу, фарби для принтеру, друк і копіювання документів, витрати по оплаті послуг за користування мережею інтернет для отримання необхідної інформації та електронного листування, витрати на поштовий зв'язок для пересилання документів, транспортні витрати у зв'язку з участю у судових засіданнях та ознайомлення з матеріалами справи, витрати для придбання медичних препаратів та не одержав доходи протягом 2016 - 2017 років (упущена вигода) та складають у загальному розмірі 53 271 грн. 36 коп. (а.с.106, т.3).

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Отже, позивачу потрібно довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Колегія суддів вважає, що витрати на придбання паперу, фарби для принтеру, друк і копіювання документів, витрати по оплаті послуг за користування мережею інтернет для отримання необхідної інформації та електронного листування, витрати на поштовий зв'язок для пересилання документів, транспортні витрати у зв'язку з участю у судових засіданнях та ознайомлення з матеріалами справи, витрати для придбання медичних препаратів не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Однак позивач, звертаючись з вимогою про стягнення збитків, не надав жодних доказів отримання доходу від видів його діяльності.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди та упущеної вигоди.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Частиною 3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування також враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач у зв'язку з неправомірним діями відповідача, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку про необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Що стосується вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконним надання йому відповідачем банківської послуги у вигляді платіжної картки «Універсальна» НОМЕР_1 з кредитним лімітом в розмірі 7 000 грн., то вона не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст.16 ЦК України, а тому підстав для її задоволення немає.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, щодо законності й обґрунтованості, оскільки при його ухваленні судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що в силу ст.ст.374, 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сквирського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: виконувач обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Пахачук Галина Данилівна, про визнання недійсним договору, визнання незаконними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» списати відсотки, штрафи та пеню, нараховані по платіжній картці «Універсальна» НОМЕР_5, починаючи з 01 січня 2016 року.

Визнати незаконними дії публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» щодо нарахування боргу за кредитним договором №SAMDNWFC00002026188 від 27 лютого 2014 року у розмірі 12 840 грн. та стягнення публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4 752 грн. 23 коп. на погашення боргу за цим кредитним договором №SAMDNWFC00002026188 від 27 лютого 2014 року.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 4 752 грн. 23 коп., з яких: 2 855 грн. 01 коп. шляхом зарахування публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на картку «Для виплат» НОМЕР_2, виданої на ім`я ОСОБА_2 та 1 897 грн. 22 коп. шляхом зарахування публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на картку НОМЕР_6, виданої на ім`я ОСОБА_2.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді