Постанова № 72944382, 23.03.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1137/16-ц

Провадження № 22-ц/779/411/2018

Категорія 9

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Турів О.М.

з участю апелянта та її предстаника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання рішення суду, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, постановлену головуючим-суддею Якимівим Р.В. 07 лютого 2018 року в м. Калуші,

в с т а н о в и в:

16.08.2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду, яку мотивувала тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.08.2016 року частково задоволено її позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь майно - січкарню. Рішення суду було звернуто до примусового виконання. 07.06.2017 року державним виконавцем Калуського міськрайонного відділу ДВС складено акт про те, що з виходом за адресою: смт. Войнилів, вул. Франка, 66 виявлена січкарня, однак зі слів стягувача ОСОБА_2 стало відомо, що січкарня не та, яку вона позичала. ОСОБА_2 відмовилася від отримання вказаної січкарні. Заявник стверджує, що січкарня, яку вона зичила ОСОБА_3 була з електричним мотором, що встановлено в ході розгляду справи та підтверджено самою відповідачкою, а січкарня, яку ОСОБА_3 надала на виконання рішення суду без мотора. 30.06.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Вважає, що оскільки повернути січкарню неможливо, то з ОСОБА_3 слід стягнути вартість січкарні, яка згідно довідки ПП «Фінсервіс» становить 3709 грн. У зв'язку з наведеним просила заяву задовольнити.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання рішення суду відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні її заяви з тих підстав, що вона фактично просить змінити спосіб захисту порушеного права, а не змінити спосіб виконання судового рішення, є невірним та таким, що порушує її права та законні інтереси. Судом не враховано, що провадження у даній справі розпочато ще у 2016 році. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 24.05.2016 року в задоволенні її позову було відмовлено, однак рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.08.2016 року вказане рішення Калуського міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким її позов задоволено частково та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь майно - січкарню. Однак, ОСОБА_3 рішення суду не виконує, вимоги державного виконавця ігнорує. Таким чином, уже два роки вона не має можливості повернути своє майно. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував положення ст. 2 ЦПК України, а також рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» та від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України».

У зв'язку з наведеним просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким змінити спосіб виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.08.2016 року та стягнути з ОСОБА_3 в її користь вартість січкарні в розмірі 3709 грн.

У засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3 та представник Калуського міськрайонного відділу ДВС в судове засідання не з'явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

ОСОБА_3 причину неявки суду не повідомила.

Представник Калуського міськрайонного відділу ДВС надіслав суду письмову заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутності.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.05.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_6, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння було відмовлено (а. с. 38-43).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.08.2016 року вищевказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 майно - січкарню. В решті позову відмовлено (а. с. 69-72).

Заявник отримала виконавчий лист та звернулася до Калуського міськрайонного відділу ДВС із заявою про його виконання. Однак, постановою державного виконавця від 30.06.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий лист №345/1137/16-ц, виданий Калуським міськрайонним судом 14.09.2016 року, було повернуто ОСОБА_2, так як у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він повинен передати стягувачу в натурі (а. с. 92).

Також з актів державного виконавця від 07.06.2017 року вбачається, що з виходом за адресою: смт. Войнилів, вул. Євшана, 19 січкарню не виявлено (а. с. 93), а з виходом за адресою: смт. Войнилів, вул. Франка, 66 виявлена січкарня, але зі слів стягувача не та, яку вона позичала боржникові. Від отримання вказаної січкарні ОСОБА_2 відмовилася (а. с. 94).

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив із того, що у своїй заяві ОСОБА_2 фактично просить змінити спосіб захисту порушеного права, а не змінити спосіб виконання судового рішення.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 14 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.08.2016 року, ч. 1 ст. 18 ЦПК України в чинній редакції, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 18 цього закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Така ж норма містилася і в ст. 373 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2 із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду. Відповідно до ч. 2 вказаної статті за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд, який видав виконавчий документ, розглядає питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України в чинній редакції за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлений статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

З наведеним кореспондується і правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 25.11.2015 року у справі №6-1829цс15.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 просить змінити спосіб виконання судового рішення з повернення майна з чужого незаконного володіння (відновлення становища, яке існувало до порушення - п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК) на стягнення його вартості (відшкодування майнової шкоди - п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК) і, таким чином, фактично просить змінити спосіб захисту порушеного права, а не змінити спосіб виконання судового рішення, та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.