Постанова № 72935133, 23.03.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2018 р. Справа № 920/1014/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. 157 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 13.12.2017 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Котельницькою В.Л., повний текст якого складено 21.11.2017 року, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міреді-Медікал", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Стара аптека", м. Суми,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міреді-Медікал", звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Стара аптека"", в якій просив суд , з урахуванням уточнень позовних вимог, стягнути з останнього на свою користь 27000,00 грн. основного боргу за договором поставки від 19.02.2015 року та 22772,83 грн штрафних санкцій, інфляційних збитків та трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.12.2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Стара аптека» (40030, м. Суми, вул. Троїцька, 28 А; ід. код 23822986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді - Медікал» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 21, офіс 608; ід. код 35286813) заборгованість за Договором № 64 від 19.02.2015 у розмірі 46309,42 грн., в тому числі: 27000 грн. основного боргу, 5101,38 грн. інфляційних збитків, 1265,10 грн. 3% річних, 12942,94 грн. пені; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі в сумі 1600 грн. У задоволенні позову в іншій частині – відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що копії позовної заяви від позивача не отримував, а про обставини справи дізнався лише після відповідного ознайомлення з її матеріалами. Заявник вважає, що місцевий господарський суд неправомірно відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, що позбавило відповідача пояснити свою правову позицію у справі та заявити про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань понад основної суми боргу. Апеляційну скаргу заявник просить вважати відповідною заявою про застосування строків позовної давності.

Із посиланням на норми Цивільного кодексу України, зокрема - статей 256, 267, 258, відповідач зазначає, що стягненню підлягає тільки пеня у розмірі 305,15 грн. та на цій підставі просить рішення господарського суду у даній справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позов в частині стягнення пені задовольнити частково на суму 305,15 грн.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, при цьому, сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, документів та матеріалів.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що рішення у справі було прийнято місцевим господарським судом за відсутності представника відповідача, а подане останнім клопотання про відкладення розгляду справи було залишено без задоволення.

Вказані обставини на думку апелянта є порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, які позбавили відповідача можливості заявити суду про застосування позовної давності.

З приводи таких доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем дійсно було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого відповідач посилався на неможливість явки представника відповідача в судове засідання через зайнятість директора ОСОБА_1 та представника за довіреністю ОСОБА_2 в іншому судовому засіданні за межами м. Суми. Крім того, відповідач посилається на неотримання ним копії позовної заяви, що позбавило його можливості визначитись зі свою позицією по справі.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи місцевий господарський суд посилався, зокрема, на підпункт 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно з положеннями якого, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК (в редакції на час ухвалення рішення суду), з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд - неможливість заміни директора та представника ОСОБА_2 іншим представником, або ж особою не пов’язаною трудовими відносинами з відповідачем, як і неможливість розгляду справи без участі представника не доведена відповідачем на загальних підставах, а знаходження представника у іншому судовому засіданні (засіданні іншого суду) не може бути належною підставою для відкладення розгляду даної справи, оскільки засідання іншого суду не може мати пріоритетності перед засіданням суду у даній справі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем до заявленого клопотання не подано доказів на підтвердження обставин, вказаних у самому клопотанні, а саме - не подано суду жодного доказу на підтвердження обставин участі директора та представника в інших судових засіданнях, або навіть існування таких судових засідань.

Щодо посилання відповідача на ненадходження на його адресу копії позовної заяви з додатками та зобов’язання позивача виконати вимоги ст. 56 ГПК України (в редакції на час ухвалення рішення суду), то такі доводи відповідача правомірно відхилені місцевим господарським судом, оскільки в матеріалами справи (т.1., а.с. 6, 7) наявні належні докази виконання позивачем обов’язку щодо надсилання відповідачеві копії позовної заяви з додатками.

При цьому, як вірно зазначає господарський суд Сумської області - ухвалу про порушення провадження у справі відповідачем було отримано 31.10.2017, тобто за 16 днів до судового засідання. Таким чином відповідач мав достатньо часу для підготовки відзиву (в тому числі у разі необхідності ознайомленням з матеріалами справи в суді), однак відповідач своїми правами не скористався, з матеріалами справи не ознайомився та не надав суду мотивованого відзиву на позовну заяву.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою керувався місцевий господарський суд, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смирнова проти України»).

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів зазначає про те, що місцевим господарським судом відповідачу були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), а подальше відкладення розгляду справи суперечило би принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Вищевказані обставини свідчать про те, що відповідач в ході розгляду справи в господарському суді першої інстанції із влансних міркувань не скористався своїми правом на подання відзиву, правом на участь в судовому засіданні, та, зокрема, і правом подати заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до положень частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки в апеляційній скарзі відповідач не надає будь-яких доводів або доказів які б свідчили про неможливість подання заяви про застосування позовної давності до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення такої заяви, викладеної відповідачем у апеляційній скарзі, оскільки рішення у справі вже винесено місцевим господарським судом і колегією суддів не встановлено порушень процесуального права щодо обмеження відповідача у поданні відповідної заяви.

За викладених обставин, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а також про те, що з урахуванням поданої відповідачем на стадії апеляційного перегляду заяви про застосування строків позовної давності, суд має відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені - не знайшли свого підтвердження.

Як встановлено місцевим господарським судом, вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, 19.02.2015 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 64 за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцю вироби медичного призначення (товар), а покупець зобов’язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (а.с.10-15).

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 27327,13 грн., що підтверджується копіями відповідних видаткових накладних. Разом з тим, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував та не оплатив за поставлений товар у повному обсязі у строк встановлений п. 6.3 Договору.

Відповідачем за поставлений товар було сплачено лише 327,13 грн.

Відповідачем зазначено про наявність перед позивачем заборгованості за поставлений товар у розмірі 27000 грн.

Відтак, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача перед позивачем за поставлений товар 27000 грн. основного боргу.

За викладеного, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 27000 грн.

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 5192,15 грн. інфляційних збитків та 1265,10 грн. 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача та місцевого господарського суду (розрахунки здійснено за допомогою калькулятора "ОСОБА_3 Підприємництво"), в тому числі: періоди нарахувань, враховуючи строк відтермінування в оплаті, передбачений п.6.3 Договору, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення в межах позовних вимог позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 1265,10 грн. та часткове задоволення позову в частині інфляційних збитків, які за розрахунками місцевого господарського суду та колегії суддів складають 5101,38 грн.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до п. 7.5.1 Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення платежу передбачених рахунками-фактурами на кожну окрему партію товару.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 16315,58 грн. пені.

Перевіривши розрахунки позивача та місцевого господарського суду, в тому числі періоди нарахувань, включаючи строк відтермінування в оплаті передбачений п.6.3 Договору, розміри простроченого платежу, розміри пені за кожен день, а також вимоги статті 254 Цивільного кодексу України щодо закінчення строку наступного робочого дня, коли останній день строку випадає на вихідний день, колегія суддів вважає обгрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5007,35 грн.

Розрахунки пені позивача у розмірі 16315,58 грн. та розрахунки пені місцевого господарського суду у розмірі 12942,94 грн. здійснені останніми без врахування положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до названої норми - частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов’язання.

Укладений між сторонами у справі договір не містить умов щодо збільшення строку нарахування пені, а тому - нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування місцевим господарським судом при розрахунку розміру пені вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обгрунтованими.

За викладеного, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду було ухвалено за умов неправильного застосування норм матеріального права, а саме - незастосування закону, який підлягав застосуванню, що є підставою для зміни рішення у частині стягнення сум пені та часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині постанови колегією суддів зазначається, зокрема, і новий розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 16.11.2017 року змінити в частині розміру пені, що підлягає стягненню та викласти резолютивну частину рішення господарського суду Сумської області від 16.11.2017 року у справі № 920/1014/17 у такій редакцій:

"Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Стара аптека» (40030, м. Суми, вул. Троїцька, 28 А; ід. код 23822986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді - Медікал» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 21, офіс 608; ід. код 35286813) заборгованість за договором № 64 від 19.02.2015 у розмірі 38 373,83 грн., в тому числі: 27000 грн. основного боргу, 5101,38 грн. інфляційних збитків, 1265,10 грн. 3% річних, 5007,35 грн. пені".

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Стара аптека» (40030, м. Суми, вул. Троїцька, 28 А; ід. код 23822986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді - Медікал» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 21, офіс 608; ід. код 35286813) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1233,44 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді - Медікал» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 21, офіс 608; ід. код 35286813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Стара аптека» (40030, м. Суми, вул. Троїцька, 28 А; ід. код 23822986) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 936 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, встановленому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.