Постанова № 72933826, 19.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2018 р. Справа№ 910/16550/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Добрицькій В.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018

про відстрочку виконання рішення суду

у справі № 910/16550/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Виконувача обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ»

про розірвання договору оренди та повернення майна

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/16550/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017, позов задоволено повністю, розірвано договір оренди цілісного майнового комплексу від 01.12.2003, укладений між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ» (надалі - ТОВ «Трансбуд-ХХІ»), зобов'язано ТОВ «Трансбуд-ХХІ» передати Солом'янській районній в м. Києві державній адміністрації по акту прийому-передачі цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, буд. 98 та стягнуто з ТОВ «Трансбуд-ХХІ» на користь прокуратури міста Києва 2 756,00 грн судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2017 касаційну скаргу ТОВ «Трансбуд-ХХІ» залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі № 910/16550/16 - без змін.

11.07.2017 на виконання вищевказаного рішення, яке набрало законної сили 05.04.2017, Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

13.12.2017 до Господарського суду міста Києва звернулось ТОВ «Трансбуд-ХХІ» із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 910/16550/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 у справі №910/16550/16 у задоволенні заяви ТОВ «Трансбуд-ХХІ» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду, суд виходив з того, що заявником не було надано доказів на підтвердження вчинення боржником дій протягом тривалого проміжку часу з метою виконання рішення суду, а також не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Не погоджуючись із ухвалою суду, ТОВ «Трансбуд-ХХІ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким заяву ТОВ «Трансбуд-ХХІ» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду винесена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням принципів всебічного та неупередженого розгляду справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що ТОВ «Трансбуд-ХХІ» має об'єктивні причини для відстрочки виконання рішення суду, оскільки усі матеріали та устаткування, що знаходяться у спірних будівлях цілісного майнового комплексу, є власністю боржника (орендаря), а для звільнення будівель від вказаного майна потрібен значний час, однак, судом при прийнятті оскаржуваної ухвали не було враховано зазначених обставин та того, що негайне виконання рішення суду призведе до порушення права боржника на власність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Трансбуд-ХХІ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 про відстрочку виконання рішення суду у справі № 910/16550/16, виконувачу обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури №9, Київській міській раді, Солом'янській районній в м. Києві державній адміністрації, Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація скористалася правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація наголошувала на тому, що протягом значного проміжку часу боржником не було вчинено жодних дій з метою виконання рішення суду та звільнення будівель цілісного майнового комплексу від стороннього майна, у зв'язку з чим боржник використовує зазначені будівлі без будь-яких правових підстав та штучно затягує процес виконання рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Трансбуд-ХХІ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 про відстрочку виконання рішення суду у справі № 910/16550/16 призначено на 19.03.2018, повторно встановлено виконувачу обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури №9, Київській міській раді, Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У визначений ухвалою суду строк, виконувач обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури №9, Київська міська рада та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» відзивів на апеляційну скаргу не надали.

У судове засідання 19.03.2018 Київська міська рада явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Частиною 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що позивач 1 не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким заяву ТОВ «Трансбуд-ХХІ» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 задовольнити.

Представники прокуратури, позивача 2 та позивача 3 заперечили проти вимог апеляційної скарги, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

19.03.2018 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Також відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

У ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII передбачено, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Колегія суддів зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом ст. 331 ГПК України, відстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, особа, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Обґрунтовуючи подану заяву про відстрочення виконання рішення суду строком на 9 календарних місяців, відповідач зазначав, що на даний час проводить дії, спрямовані на виконання рішення господарського суду, проте такий процес є тривалим, з огляду на те, що для розбору збірно-розбірних павільйонів, які є погодженими поліпшеннями орендованого майна, що можуть бути відділені від нього, потрібен значний час, адже будувались вони протягом року, мають велику площу, значну кількість складових та будівельних матеріалів, для розбору яких без їх пошкодження необхідна спеціальна техніка та спеціальні знання і навички. Також, заявник зазначав, що вивезення обладнання з цеху меблів потребує замовлення важкої автотехніки та підйомного крану.

За твердженням заявника строк виконання вказаних робіт становить не менше 28 тижнів (близько 7 місяців), а у разі негайного виконання рішення суду право власності ТОВ «Трансбуд-ХХІ» на виконані ним поліпшення буде порушеним. При цьому, як зазначає заявник, втрата товариством належного йому майна нанесе останньому значні збитки, що на фоні важкого поточного фінансового стану товариства поставить під загрозу продовження нормальної господарської діяльності та виконання поточних зобов'язань, а в подальшій короткотривалій перспективі - до повного припинення існування товариства шляхом банкрутства.

В підтвердження викладених у заяві обставин відповідачем було надано суду листи-погодження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації на проведення реконструкції цілісного майнового комплексу під виробництво меблів та складських приміщень, рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, якими погоджено ТОВ «Трансбуд-ХХІ» розташування автомайстерні та цеху по зібранню меблів за адресою знаходження цілісного майнового комплексу та копію договору підряду, укладеного між ТОВ «Трансбуд-ХХІ» та ТОВ «ДСП» №08/12-017 від 08.12.2017 на виконання останнім демонтажних робіт складських приміщень.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, наявність майна відповідача у цілісному майновому комплексі, який відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/16550/16 підлягає переданню Солом'янській районній у м. Києві державній адміністрації, є обставиною, що ускладнює виконання рішення суду, однак, звільнення орендованого майна від належного заявникові залежить від волі самого відповідача.

Таким чином, відповідач безпосередньо своєю бездіяльністю, а саме нездійсненням заходів задля звільнення будівель від свого майна призводить до затягування процесу виконання рішення суду, а тому не може посилатися на вказані обставини як на об'єктивні причини для відстрочки виконання рішення суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з моменту прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 05.04.2017, якою рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/16550/16 залишено без змін, минуло достатньо часу, проте, на момент розгляду зазначеної заяви рішення залишається невиконаним, а заявником не надано належних доказів, що свідчать про намагання відповідача його виконати хоча б частково.

Надана позивачем копія договору підряду, укладеного між ТОВ «Трансбуд-ХХІ» та ТОВ «ДСП» №08/12-017 від 08.12.2017 на виконання останнім демонтажних робіт складських приміщень свідчить про існування між вказаними особами договірних відносин, однак, не підтверджує факту виконання ними договору. Так, зокрема, відповідачем не надано суду доказів перерахування коштів підряднику або актів виконаних робіт, враховуючи, що з моменту укладення цього договору пройшло вже більше трьох місяців.

Водночас, матеріали справи містять докази, що свідчать про невиконання боржником рішення суду, зокрема, акт обстеження від 15.02.2018, в якому представниками Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» зафіксовано, що будівлі цілісного майнового комплексу зайняті стороннім рухомим майном інших юридичних або фізичних осіб, яких неможливо ідентифікувати.

У судовому засіданні представники відповідача, посилаючись на те, що останній залишається балансоутримувачем будівель цілісного майнового комплексу, підтверджували факт здійснення ТОВ «Трансбуд-ХХІ» своєї господарської діяльності у зазначених приміщеннях та знаходження там майна товариства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні та заявником не надані докази важкого поточного фінансового стану товариства та загрози його банкрутства, на яке також посилається відповідач в обґрунтування своєї заяви про відстрочку виконання рішення.

У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР).

Колегія суддів зважає на п. 1 статті 6 §1 Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження стягнення грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

На противагу наведеному, у поданій заві про відстрочення виконання рішення суду заявник не навів переконливих доводів щодо наявності виняткових обставин у розумінні статті 331 ГПК України, які б слугували підставою для відстрочки виконання судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

З огляду на те, що необхідність звільнення майна Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, підтверджене обов'язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що це надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що майно буде йому повернуто у найкоротші строки.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Підсумовуючи наведене, судова колегія вважає, що відповідачем не доведено наявності виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення боржником дій протягом тривалого проміжку часу з метою виконання рішення суду, а також того, що рішення суду буде виконаним за умови надання заявнику відстрочки.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарським судом міста Києва від 29.01.2018 у справі № 910/16550/16 про відмову у відстрочці виконання рішення суду прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін, а апеляційна скарга ТОВ «Трансбуд-ХХІ» - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 у справі № 910/16550/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 у справі № 910/16550/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16550/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.03.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук