Рішення № 72933088, 20.03.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.03.2018 Справа № 920/108/18м. Суми

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ;

до відповідача ОСОБА_1 районний міжгосподарський комбінат по наданню комунальних послуг сільському населенню «Райсількомунгосп» смт.Липова Долина, Липоводолинський район, Сумська область;

про стягнення 650 280 грн. 25 коп.

Суддя Котельницька В.Л.

Представники сторін:

від позивача – ОСОБА_2 (довіреність № 14-74 від 14.04.2017)

від відповідача – не прибув

За участю секретаря судового засідання – Пономаренко Т.М.

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 650 280 грн. 25 коп., у тому числі: заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 1655/14-БО-29 від 22.11.2013 у сумі 281 617 грн. 16 коп., пеня – 28 044 грн. 27 коп., 3% річних – 29 902 грн. 72 коп., інфляційні втрати – 310 715 грн. 90 коп., а також стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, суму основної заборгованості визнає та просить суд задовольнити позов в цій частині; щодо решти позовних вимог – просить суд зменшити їх до 1,00 грн. Крім того, відповідач у поданому відзиві просить суд розстрочити виконання рішення на 10 місяців, посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства.

Згідно з положеннями статей 247-252 Господарського процесуального кодексу України справи розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Подане клопотання представник обґрунтовує зайнятістю представника та необхідністю подання доказів на підтвердження тяжкого фінансового становища підприємства.

Суд зауважує, що відповідач не був позбавлений можливості подати докази на підтвердження майнового стану та докази наявності простроченої заборгованості разом із поданням відзиву до суду. До того ж, до поданого клопотання представником не надано належних доказів його зайнятості чи інших підстав неможливості його участі у судовому засіданні, а з копії довіреності, виданої відповідачем, вбачається, що його інтереси в суді можуть представляти дві особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що не позбавляло відповідача у разі зайнятості одного представника направити у судове засідання іншого.

Враховуючи той факт, що положення статті 248 ГПК України не передбачають можливості продовження строку розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а у суду відсутня можливість призначення справи на іншу дату, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права звернутись до суду з заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення у порядку статті 331 ГПК України, додавши при цьому всі необхідні докази.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

22.11.2013 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивачем у справі) та ОСОБА_1 районний міжгосподарський комбінат по наданню комунальних послуг сільському населенню «Райсількомунгосп» (відповідачем у справі) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 1655/14-БО-29, за умовами якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача протягом 2014 року природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до умов пункту 1.2 розділу 1 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем (відповідачем у справі) виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 2.1 укладеного договору встановлено, що позивач передає відповідачеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 243,0 тис. куб.м, у тому числі по місяцях кварталів за графіком, наведеним у цьому пункті.

Відповідно до пункту 3.3 цього договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до пункту 6.1 договору купівлі-продажу природного газу № 1655/14-БО-29 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (пункт 7.1 договору купівлі-продажу).

За змістом пункту 7.2 договору купівлі-продажу природного газу у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (пункт 9.3 договору).

Строк дії договору купівлі-продажу природного газу відповідно до пункту 11.1 визначається з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін; і діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Протягом 2014 року між сторонами у справі були укладені додаткові угоди до договору № 1655/14-БО-29, у яких до даного договору сторонами вносились зміни в частині визначення вартості природного газу, переданого відповідачеві за умовами договору купівлі-продажу (Додаткова угода № 1 від 31.01.2014, Додаткова угода № 2 від 29.04.2014, Додаткова угода № 3 від 23.05.2014, Додаткова угода № 4 від 13.06.2014, Додаткова угода № 5 від 27.09.2014, Додаткова угода № 6 від 28.11.2014).

Судом було встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу позивач протягом січня-квітня 2014 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 281617,16 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за зазначений період (копії відповідних актів приймання-передачі додані до матеріалів справи).

Однак відповідач свої зобов’язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу належним чином не виконав.

Факт порушення договірних зобов’язань та наявність заборгованості відповідач визнав у поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За умовами ст. 655 вищевказаного Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідачем договірні зобов’язання не виконані, оплата за отриманий природний газ не проведена, сам відповідач визнав факт заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог в частині примусового стягнення з відповідача на користь позивача 281617,16 грн. основного боргу та про задоволення позову в цій частині.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за несвоєчасні розрахунки у розмірі 28044,27 грн., 3% річних у сумі 29902,72 грн., інфляційні втрати у розмірі 310715,90 грн.

Відповідач проти стягнення з нього вищезазначених нарахувань заперечує та просить суд зменшити вказані вимоги до 1,00 грн.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Право позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних збитків та суми 3% річних передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована відповідно до положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», судом здійснений перерахунок нарахованих сум допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2018.

Стосовно поданого відповідачем клопотання про зменшення нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що така міра відповідальності як інфляційні нарахування та 3% річних застосовується до особи, яка порушила зобов’язання, в силу закону та не передбачає можливості її зменшення судом за будь-яких обставин. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 29902,72 грн. та 310715,90 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Правовий аналіз вказаний статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи той факт, що відповідач є єдиним надавачем послуг з теплопостачання у ОСОБА_1 районі Сумської області, здійснює діяльність з теплопостачання бюджетних установ та організацій, які обслуговують населення, що має соціальне значення для держави, крім того, майже 50 відсотків суми позову складають інфляційні нарахування, а стягнення присуджених сум може призвести до ускладнень у здійсненні теплопостачання у наступному опалювальному сезоні, що матиме негативні наслідки, суд дійшов висновку про зменшення суми нарахованої пені на 30 відсотків та стягує з відповідача на користь позивача 19630,99 грн. пені. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 10 місяців, викладене у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Свою вимогу про розстрочення виконання рішення відповідач обґрунтовує тяжким фінансовим становищем. При цьому, доказів на підтвердження вказаних обставин відповідач не надає.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для розстрочки виконання рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а згідно з частиною 4 цієї статті при вирішенні питання про розстрочення виконання судового рішення суд повинен врахувати, крім іншого, ступінь вини відповідача у виникненні спору, інші надзвичайні події тощо.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що поступово погашає заборгованість перед позивачем за рахунок коштів, отриманих від господарської діяльності.

Таким чином, суд зазначає, що у разі виникнення обставин, які істотно ускладнять чи зроблять неможливим виконання прийнятого судом рішення, відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідною заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення у порядку статті 331 ГПК України з наданням всіх необхідних доказів.

За відсутності у справі доказів на підтвердження факту неможливості виконання судового рішення, у суду відсутні правові підстави для розстрочення його виконання.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 9754,20 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 185, 231-233, 236, 237, 238, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 районного міжгосподарського комбінату по наданню комунальних послуг сільському населенню «Райсількомунгосп» (42500, Сумська область, смт. Липова Долина, вул. Русанівська, 3; код ЄДРПОУ 05400170) на користь Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 281617 грн. 16 коп. заборгованості за договором № 1655/14-БО-29 від 22.11.2013, 19630 грн. 99 коп. пені, 29902 грн. 72 коп. – суму 3% річних, 310715 грн. 90 коп. інфляційних втрат; 9754 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову – відмовити.

4. В задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення – відмовити.

5. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне судове рішення складено 23.03.2018.

Суддя В.Л.Котельницька