Рішення № 72930851, 15.03.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/1322/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018 м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Куцоконя Ю.П.,

з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

представника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування України у Рівненській області ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному

справу № 569/1322/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, уточнила позовні вимоги та просить суд скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 22 грудня 2017 року № 326-к «Про звільнення ОСОБА_1І.», поновити її на роботі на посаді заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 грудня 2017 року по 14 березня 2018 року за 49 робочих днів у сумі 20374,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач, в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, попередив її не за два місяці про наступне скорочення, що вважає підставою для визнання звільнення незаконним. На інші підстави незаконності звільнення, що зазначалися у позовній заяві, позивач у судовому засіданні не посилається.

Представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала і у задоволенні позову просить суд відмовити.

На заперечення позовних вимог посилається на те, що звільнення позивача з роботи було проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі. Про можливе майбутнє звільнення позивач була попереджена 27 жовтня 2017 року, тобто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, що свідчить про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є недоведеними, а тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що наказом від 22 грудня 2017 року № 326-к «Про звільнення ОСОБА_1І.» позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області 29 грудня 2017 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням чисельності та штату.

Як зазначено у наказі від 22 грудня 2017 року № 326-к, підставою його видання були попередження про зменшення граничної чисельності працівників, зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та майбутнє звільнення від 26 жовтня 2017 року № 02-01/1038-2 та погодження профкому від 22 грудня 2017 року № 102.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно вимог частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Оцінюючи досліджені по справі докази в їх сукупності та враховуючи встановлені на їх підставі обставини, суд прийшов до висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в повному обсязі були дотримані вимоги чинного трудового законодавства, а саме, статей 40,43,49-2 КЗпП України, що свідчить про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

При цьому, твердження позивача на порушення відповідачем строків попередження про наступне вивільнення, суд визнає безпідставним і до уваги при вирішенні спору не приймає.

Як слідує з попередження від 26 жовтня 2017 року № 02-01/1038-2, яке особисто отримано ОСОБА_1 під розписку 27 жовтня 2017 року, відповідач, пославшись на ряд постанов Фонду соціального страхування України, які стосуються змін в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності та штату працівників, попередив позивача як про такі зміни, так і про можливе майбутнє звільнення.

Оскільки позивач була звільнена 29 грудня 2017 року, суд визнає, що про наступне вивільнення вона була персонально попереджена не пізніше ніж за два місяці (27 жовтня 2017 року).

Що стосується посилань позивача на те, що у згаданому попередженні відповідач не повідомив її саме про скорочення, суд звертає увагу на ту обставину, що стаття 49-2 КЗпП України встановлює для власника або уповноваженого ним органу обов’язок попередити працівника про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, що відповідачем і було зроблено.

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,273,352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1, місце проживання: 33016, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, місцезнаходження: 33028, місто Рівне, вулиця Кавказька,2, код ЄДРПОУ 41313357.

Повне рішення складено 23 березня 2018 року.

Суддя: Ю.П.Куцоконь