Рішення № 72929932, 19.03.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 19.03.2018 Справа № 554/9870/17

Провадження №2/554/4229/2017

2/554/65/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2018 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави, в складі суду :

головуючої судді - Блажко І.О.

при секретарі - Кучеренко В.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на гараж в порядку спадкування , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на гараж в порядку спадкування. В якому прохала : прийняти дану позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в справі; визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж, що знаходиться за адресою м. Полтава, вул. Пушкіна, 1, загальною площею 17,5 кв.м в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер 26 січня 1995 року. В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер 25 січня 1995 року. Після смерті ОСОБА_4 відкрилося спадкове майно – гараж, що розміщений за адресою м. Полтава, вул. Пушкіна, 1. З метою отримання спадщини після смерті батька ОСОБА_1 звернулася до ПН ПМНО ОСОБА_5 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно – гараж. Інших спадкоємців, крім неї у батька не має. Приватним нотаріусом ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено з тих підстав, що «не надано документів, що посвідчують право власності спадкодавця на заявлене спадкове майно». Гараж був збудований ОСОБА_4 ще в кінці 50-х років. З цього часу і по даний час даним гаражем користувалася їх сім’я. В 1963 році згідно рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради № 422 від 22.05.1963 було дозволено розміщення гаража, що належав ОСОБА_4 в кварталі по вул. Пушкіна, 1-3 хоча і тимчасово але «до перенесення з житлових дворів у спеціальні місця, визначені міськвиконкомом для гаражів». На час відкриття спадщини (26 січня 1995 року) ОСОБА_1 постійно проживала з спадкодавцем ОСОБА_4, тому фактично прийняла спадщину, через що звертається до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала у повному обсязі, прохала його задовольнити.

В судове засідання з’явилася представник відповідача ОСОБА_3 міської ради за дорученням ОСОБА_2 котра проти позову заперечувала та прохала відмовити позивачу у задоволені позовних вимог та прийняти до уваги міркування викладені у відзиві при винесенні рішення у цивільний справі. Пояснила, що в матеріалах судової справи відсутні акт про надання (відведення) земельної ділянки для будівництва гаража та паспорт будівництва гаража по вул. Пушкіна, 1 у м. Полтаві, що свідчить про самочинне будівництво вказаного гаража. Згідно з рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради №422 від 22.05.1963 в додаток до рішення міськвиконкому від 21.03.1963 за № 170 “Про виділення земельної ділянки облміжколгогспбуду по вул. Пушкіна, №1-3” ОСОБА_4 зобов`язано перенести самовільно побудований гараж за свій рахунок. Згідно із вказаним рішенням розміщення спірного гаража по вул. Пушкіна, 1-3 є тимчасовим. В матеріалах справи відсутні докази: відповідності самочинно зведеної будівлі архітектурним, будівельним, санітарним, протипожежним правилам та нормам; відсутності порушень цим будівництвом прав та законних інтересів інших осіб; передачі у власність або користування позивачу або його спадкодавцеві у встановленому законом порядку земельної ділянки під розміщення гаража. На засіданні комісії з питань самочинного будівництва у м. Полтава при розгляді питання стосовно визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на самочинно побудований гараж розміщений у дворовому просторі житлового будинку по вул. Пушкіна, 1 у м. Полтава з огляду на надані документи та враховуючи те, що у відповідності до генерального плану міста, затвердженого двадцятою сесією ОСОБА_3 міської ради шостого скликання від 16.03.2012 року зазначена земельна ділянка відноситься до існуючих територій багатоквартирної забудови вирішено заперечувати проти задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради депутатів трудящих №422 від 22.05.1963 зобов’язано облміжколгоспбуд на місце, визначене проектною організацією, перенести гараж ОСОБА_6, побудований ним за дозволом міськкомунгоспу №2-47 від 06.06.1960, а самовільно побудований гараж ОСОБА_4 зобов’язати його перенести за свій рахунок. Розташування гаражів громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_4 в кварталі по вул. Пушкіна, №1-3 вважати тимчасовим, до перенесення з житлових дворів у спеціальні місця, визначені міськвиконкомом для гаражів. Гаражі громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_4 дозволити зробити тимчасовими. (а.с.8).

Земельна ділянка, яка розташована за адресою м. Полтава, вул. Пушкіна, 1 належить територіальній громаді ОСОБА_3 міської ради.

Відповідно до технічного паспорту виготовленого станом на 08.09.2017 ФОП ОСОБА_7 на гараж №1, який знаходиться у м.Полтаві, по вулиці Пушкіна : гараж літ. Г-1 площею 17,5 кв.м побудований у 1963 році (а.с.9-11).

Таким чином, в матеріалах справи відсутні : акт про надання (відведення) земельної ділянки для будівництва гаража та паспорт будівництва гаража по вул.Пушкіна, 1 у м.Полтаві, що свідчить про самочинне будівництво спірного гаража.

ОСОБА_4 помер 26.01.1995, про що в Книзі реєстрації актів про смерть 27.01.1995 зроблено відповідний актовий запис №309, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-КЕ №285342, зареєстроване та видане міським відділом ЗАГС м. Полтава 27 січня 1995 року (а.с.6).

Оскільки на день смерті свого батька, ОСОБА_4, позивач проживала з ним, то відповідно до ст.549 ЦК УРСР вважається такою, що прийняла спадщину, що підтверджується копією : посвідки про народження серії І-КЕ №616000, зареєстрованої та виданої Решетилівським районним ЗАГС 05 лютого 1946 року; довідки №7543 від 11 вересня 2017 року (а.с.7, 13).

07 грудня 2016 року з метою отримання спадщини після смерті батька ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно – гараж (а.с.12).

30 жовтня 2017 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії ПН ОСОБА_5 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на гараж, що знаходиться за адресою м. Полтава, вул. Пушкіна,1, в зв’язку з тим, що не подано документ, що підтверджує право власності спадкодавця на спадкове майно (а.с.12).

Таким чином, за життя ОСОБА_4 реєстрація права власності на гараж за адресою м. Полтава, вулиця Пушкіна, 1 не проводилась.

За ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину, є обов'язковим, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місце його знаходження, нотаріусу слід подати документ, що підтверджує право власності спадкоємця на майно з відміткою органу, що проводить реєстрацію, або реєстраційного посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України "Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках" від 20.09.2002 за № 84/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.09.2002 за № 773/7061 зазначено, що свідоцтво про право власності видається на спеціальних бланках з електронного реєстру прав. Відповідно до п. 216 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (яка діяла на момент відкриття спадщини), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 за №20/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі гараж, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Згідно з ч.3 ст.3 ЗУ від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.

Судом встановлено, що на земельній ділянці за адресою - м.Полтаві, вул.Пушкіна №1 у 1963 році самочинно побудовано : гараж літ. Г-1 площею 17,5 кв.м.

Відповідно до ст. ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21.02.2005, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.182 ЦК України, державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобовязаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1 ст.1299 ЦК України, якщо в складі спадщини яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Відповідно до ст. 392 ЦК України в разі відсутності документів на право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.

Згідно із ч.1 ст.376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких обєкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) обєкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) обєкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що обєкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз норм ч.3 ст.376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований обєкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення ч.1 ст.376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому обєкті нерухомості.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає позовні вимоги позивача до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 за життя не набув право власності у встановленому законом порядку на об»єкт самочинного будівництва. Таким чином, у даному випадку до спадкоємця ОСОБА_1 могло би перейти право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі самочинного будівництва гаража за адресою: м.Полтава, вул.Пушкіна №1, а не право власності на нерухоме майно, однак, такі вимоги не були заявлені позивачем, а суд не може виходити за межі позовних вимог.

Судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви до суду становлять 640 грн. (а.с.1).

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 81,130,131, 141, 229, 263, 354 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на гараж в порядку спадкування – відмовити.

Судові витрати віднести на користь держави.

Складання поновного тексту відкладено на 5 (п»ять) робочих днів 23 березня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана.

Суддя І.О.Блажко