Постанова № 72926422, 22.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 757/23241/17-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Васильєва Н.П.

22 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Семенюк Т.А., Прокопчук Н.О.

секретаря судового засідання: Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації та визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, Київської міської ради та з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.04.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом КМНО СтрельченкоО.В. за реєстровим №3328 недійсним; скасувати рішення приватного нотаріуса Стрельченко О.В. № 35005187 (номер запису про право власності 20211200) від 28.04.2017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на зазначену квартиру та зобов'язати реєстраційну службу Головного управління у м. Києві внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування даного рішення.

У серпні 2017 року представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, право власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №188 від 23.06.2018 посвідченого приватним нотаріусом КМНО Литвиновою Н.М., заборонивши будь-які дії, пов'язані з його відчуженням.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2150/2018Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.08.2017 заяву задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, право власності, зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 188 від 23.06.2017 посвідченого приватним нотаріусом КМНО Литвиновою Н.М., заборонивши будь-які дії, пов'язані з його відчуженням.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, не дослідження та не надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що оскаржувана ухвала порушує права та інтереси ОСОБА_1, як добросовісного власника квартири. Зазначила на відсутність можливості захищати свої права, оскільки не залучена до участі у справі.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_10 заперечував проти апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з підстав заявлених у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, заявив, що особа яка подала апеляційну скаргу залучена судом першої інстанції в якості співвідповідача по справі.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, заяви про причини неявки суду не надали.

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що арешт на квартиру необхідний для забезпечення позовних вимог та заява подана у відповідності до вимог ст. 151 ЦПК України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали), забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, у спосіб накладення арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.

На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що накладення арешту на майно, як спосіб забезпечення позовних вимог, може бути застосовано судом не тільки у випадку існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а й за наявності реальної ймовірності такого відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Звертаючись до суду, заявник належним чином вказав причини, у зв'язку із якими необхідно вжити заходи забезпечення позову та обґрунтував існуванням реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є майновий спір, зокрема визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.04.2017 недійсним.

Також матеріали справи свідчать, що 23.06.2017 зазначена квартирабулла відчужена на користь громадянки ОСОБА_1

Враховуючи те, що майно, яке знаходиться у ОСОБА_1, може бути відчужене на момент виконання рішення, тому наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, колегія суддів визнає законними й належно мотивованими висновки районного суду про наявність підстав до вжиття заходів забезпечення позову.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність правових підстав щодо забезпечення позову не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки виходячи з характеру заявлених вимог, колегія суддів вважає, що існує реальна ймовірність відчуження ОСОБА_1 вказаної квартири.

Посилання ОСОБА_1 на порушення прав, як власника, не спростовують висновків суду, оскільки наявне у неї право для володіння й користування своїм майном.

Доводи апеляційної скарги про відсутність можливості у ОСОБА_1 захищати свої права, оскільки не залучена до участі у справі не можуть бути підставою для зміни або скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки таке право було надано в суді апеляційної інстанції та встановлено, що апелянта залучено у якості співдоповідача судом першої інстанції. Разом з тим, остання в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з'явилася, скористалася своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Посилання на порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшло свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, ухвала суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 23.03.2018.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк