Постанова № 72923036, 22.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/1429/17 Головуючий у І інстанції Литвин О. В.Провадження № 22-ц/780/801/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 47 22.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мережко М.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із цим позовом, який обґрунтовувала тим, що вона з 24 квітня 1987 року по 29 грудня 2006 року перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними було збудовано житловий будинок із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 право власності на який було оформлено за ОСОБА_3

Вказує, що після розлучення сторін вона продовжує проживати у спірному будинку, та у позасудовому порядку з відповідачем не може дійти згоди щодо поділу цього домоволодіння, тому вважає необхідним звернутися до суду із цим позовом про визнання за нею права власності на ? частину вказаного будинку.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском позивачкою строку позовної давності.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не було врахованого тих обставин, що після розлучення вона продовжує жити у спірному будинку, а тому її права як співвласника будинку не порушувалися, через що висновок місцевого суду про порушення її права у 2008 році та початку відліку трирічного строку позовної давності саме з цієї дати вважає безпідставним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи , недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими , невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи , порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка дізналася про порушення свого права у 2008 році при спробі поділу спірного майна, однак звернулася до суду із позовом лише у 2017 році, пропустивши встановлений законом строк позовної давності.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 24 січня 1987 року по 07 лютого 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого було збудовано житловий будинок з господарськими будівлями на наданій для цих цілей земельній ділянці по АДРЕСА_1, право власності на який було зареєстровано за відповідачем у 1993 році.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 29 грудня 2006 року шлюб сторін розірвано.

Відповідачка з того часу проживає у спірному будинку, а відповідач проживає окремо у житловому будинку АДРЕСА_2

Відповідно до положень ст. 22 КпШС України, положення якого були чинними на час будівництва спірного житлового будинку та оформлення права власності на нього, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. При цьому законодавець передбачив, що подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, або з інших поважних причин не мав самостійно заробітку.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином сплив позовної давності не розпочинається, якщо після розірвання шлюбу права того, хто залишив свою частку у спільному майні за попереднім місцем проживання, не вимагаючи його поділу, не будуть порушені одним із колишнього подружжя.

Вирішуючи спір, місцевий суд дійшов висновку, що позивачкою пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого майнового права ОСОБА_2 дізналася у 2008 році, - після добровільної спроби поділу між сторонами цього будинку.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вирішення між сторонами питання щодо поділу цього майна у добровільному порядку не призводить до порушення майнових прав будь-кого із сторін, оскільки таке ґрунтується на власному волевиявленні і у даному випадку не призвело до жодних юридичних наслідків, крім того відповідач не заперечував щодо користування позивачкою цим будинком та не намагався його відчужити, що могло б свідчити про можливе порушення майнового права позивачки на це майно, разом з тим право позивачки на отримання у приватну власність частини у спільному сумісному майні подружжя встановлено законом та підлягає захисту у встановленому законом порядку, тому висновок суду про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності не ґрунтується на законі та обставинах справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України як таке, що ухвалене із неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення позову та визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину спірного житлового будинку.

Керуючись ст.ст. 367, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3703, 00 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: