Постанова № 72919728, 20.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 336/2810/17 Головуючий у 1-й інстанції Зарютін П.В.

Номер провадження 22-ц/778/176/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування зазначеного позову зазначав, що з 23.06.1986 року по 19.12.1986 року в ході виконання службового обов’язку приймав участь у ліквідації аварії в 30 кілометровій зоні небезпеки при в/ч № 93632, в зоні підвищеної радіоактивності та отримав дозу радіоактивного опромінення 8,7 рентген.

Внаслідок ушкодження здоров’я отриманих під час виконання обов’язків військової служби, позивач змушений тривалий час знаходиться на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки він отримав чисельні хвороби, а саме: хронічний персистуючий гепатит, непреривно рецедивуюче протікання, з порушенням білірубіноутворюючої функції печінки, хронічна печінкова недостатність 1 ступеня. Вказані хвороби, пов’язані з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що викладено у експертному висновку, виданому відділом Охорони здоров’я виконкому Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів від 11.02.1993 року № 2554.

Зазначені хвороби були приводом для неодноразових звернень до лікарні, де позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

З 12.04.1993 року позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності (інвалід війни) зі стійкою 50 % втратою працездатності.

Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення, але в подальшому, стан здоров’я позивача не покращувався, а з кожним разом стає тільки гірше.

У зв’язку з захворюванням, отриманих під час проходження військової служби порушено нормальні життєві зв’язки позивача, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди, обстеження, відновлювальні процедури, оскільки внаслідок проходження військової служби він отримав невиліковні захворювання.

Позивача постійно турбують головні болі, часто виникає запаморочення, тяжкість в правому підребер’ї, печія, болі в колінних та ліктьових суглобах, поганий сон, нестійкий настрій, виражена слабкість, пониження зору.

Значна частина пенсії, яку отримує позивач витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

На підставі викладеного позивач просив суд, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 240 000 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства Оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 25 000 гривень.

Стягнуто з Міністерства Оборони України на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя судовий збір у розмірі 1600 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України звернулося до суду із апеляційною скаргою в якій, посилаючись на незаконність рішення суду у зв’язку невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи до апеляційного суду не з'явились, від позивача ОСОБА_3, представника Міністерства оборони України ОСОБА_4 на адресу апеляційного суду надійшли заяви, в яких вони прохають розглянути справу без їх участі.

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 371, 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи на його користь з Міністерства оборони України в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що під час виконання службового обов’язку приймав участь у ліквідації аварії в 30 кілометровій зоні небезпеки при в/ч № 93632, в зоні підвищеної радіоактивності та отримав дозу радіоактивного опромінення, що призвело до захворювання та встановлення інвалідності, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.ст. 23, 1167 ЦК України.

Також суд дійшов висновку, що моральну шкоду має відшкодувати держава в особі Міністерства оборони України.

Проте повністю погодитись із такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач з 23.06.1986 року по 19.12.1986 року в ході виконання службового обов'язку у складі збройних сил приймав участь в ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні Чорнобильської Атомної електростанції, що підтверджено довідкою № 4/857 з Шевченківського райвійськкомату м. Запоріжжя від 09.11.1995 року (а.с. 16).

Відповідно до довідки МСЕК ОСОБА_4 ВТЭ -25 від 14.04.1995 року позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності з 50% втратою професійної працездатності у зв'язку із захворюваннями, які отримані в результаті виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській Атомній електростанції ( а.с. 8).

Позивачу надано статус інваліда війни, що підтверджується копією безтермінового посвідчення, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району від 1.03.2013 року серії Є № 119695, а також статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується копією безстрокового посвідчення, виданого Запорізькою обласною радою народних депутатів серія А № 023719 та вкладкою № 032494 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, виданою 16.04,1998 року Запорізькою обласною державною адміністрацією (а.с. 9).

Позивачем заявлені вимоги на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Апеляційним судом встановлено, що правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України та продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України (чинних на час розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України (чинних на час розгляду справи) доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України (чинної на час розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачем у порушення вищевказаних положень закону не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні, наявність підстав для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відповідача за ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

Сам факт отримання ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України та не є підставою для відповідальності за ч.2 ст. 1167 ЦК України.

Крім того, відповідно до положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у вйськово-медичних закладах охорони здоров"я. Військовослужбовці,звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження та лікування до військово-медичних закладів охорони здоров"я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України, військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Пенсіонери з числа військовослужбовців, які визнані інвалідами 1 та 11 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, забезпечуються путівками для санаторно-курортного лікування незалежно від виду пенсії, яку вони отримують. Інваліди ІІІ групи, звільнені з військової служби за станом здоров’я. які отримують пенсії по інвалідності, забезпечуються путівками для санатрон-курортного лікування за наявності медичних показань.

Також, оскільки позивач пов'язує шкоду з військовою службою в період з 23 червня по 19 грудня 1986 року в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС, тобто до набрання чинності Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (який набув чинності після 20 грудня 1991 року), коли діючим законодавством взагалі не передбачалось врегулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, оскільки норму ст. 440-1 у діючий на той час цивільний кодекс внесено тільки Законом України від 06.05.1993р., тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Проаналізувавши норми діючого законодавства України та обставини, встановлені в ході судового розгляду, колегія вважає, що порядок відшкодування моральної шкоди, визначений ст. 1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач отримав ушкодження свого здоров'я через участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 23 червня по 19 грудня 1986 року, перебуваючи на службі у лавах ОСОБА_5, яка підпорядковувалась Міністерству оброни ОСОБА_5 Союзу, в той час як з 24 серпня 1991р. на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» утворено Міністерство оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, якою не передбачено відповідальності Міністерства оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у ОСОБА_5.

Не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року.

Таким чином, Міністерство оборони України не може бути визнане особою, яка має нести відповідальність за спричинення моральної шкоди позивачу у даному випадку.

Отже, при вищевикладених обставинах апеляційну скаргу Міністерства оборони України слід задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у цій справі скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди у цій справі відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 26.03. 2018 року.

Головуючий

Судді: