Вирок № 72912794, 22.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/647/17 Провадження №11-кп/773/28/18 Головуючий в 1 інстанції Сіліч І. І. Категорія:ч. 2 ст. 389 КК України Доповідач : Клок О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Клока О.М.,

суддів Подолюка В.А., Борсука П.П.,

з участю секретаря Білоуса І.Л.,

прокурора Супрунюк Т.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора області Єфремова С.О. на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 18 липня 2017 року, яким -

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Російської Федерації, проживає АДРЕСА_1, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працює, судимий вироком Луцького міськрайонного суду від 12.10.2015р. за ч.1 ст.125 КК України до громадських робіт на строк 200 годин, -

визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, та йому призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Згідно ст.71 КК України до покарання за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 12.10.2015р., із застосуванням співвідношення відповідно до ст.72 КК України та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання виді 1 року 20 днів обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання, якщо він протягом 1 року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього, згідно ст.76 КК України обов'язки; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В С Т А Н О В И В

Згідно вироку суду ОСОБА_1 визнаний винним в наступному. Він засуджений 12.10.2015р. вироком Луцького міськрайонного суду у Волинській області за ч.1 ст.125 КК України до покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.

З 21.12.2015р. Рожищенським районним сектором кримінально-виконавчої інспекції, неодноразово, проводились розшукові заходи відносно ОСОБА_1, а 26.01.2016р. та 25.03.2017р. Рожищенським ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_1 оголошено в розшук.

12.08.2016р. та 20.04.2017р. ОСОБА_1 доставлявся до Рожищенського районного сектору кримінально-виконавчої інспекції, де його було письмово попереджено й роз'яснено порядок та умови відбування покарання у виді громадських робіт

Крім цього, ОСОБА_1, неодноразово, 12.08.2016р. та 13.12.2016р. було попереджено, що в разі ухилення від відбування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, він буде притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.389 КК України.

Засуджений, неодноразово, письмово пояснював, про зміну місця проживання, а саме, що проживає:

- 12.08.2016р. АДРЕСА_2

- 23.09.2016р. АДРЕСА_3

- 20.04.2017 р. АДРЕСА_4,- однак згідно інформації Луцького міжрайвідділу кримінально-виконавчої інспекції ОСОБА_1 за вказаними адресами не проживає.

З урахуванням цього, 14.09.2016р., 10.11.2016р. та 20.04.2017 р. ОСОБА_1, на підставі ч.2 ст.40 КВК України попереджено про притягнення до кримінальної відповідальності за порушення умов та порядку відбування покарання, про що він розписався власноручно.

Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 у період з серпня 2016 року, будучи попередженим про відповідальність на підставі ч.2 ст.40 КВК України, постійно змінюючи місце проживання, не з'являючись на реєстрацію, діяв умисно, усвідомлюючи та бажаючи ухилитися від покарання, не пов'язаного з обмеженням волі, тобто не виконував встановлені обов'язки щодо відбування покарання у виді громадських робіт.

У поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин справи, кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального процесуального та кримінального законів, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого, безпідставного та невмотивованого звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підстав ст.75 КК України, оскільки останній за попереднім вироком отримав реальне покарання, яке не відбуте. Зазначає, що судом при постановлені вироку та обрані виду і міри покарання обвинуваченому порушено вимоги ст.65 КК України. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.389 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, а остаточне на підставі ст.ст.70, 71 КК України - 1 рік 20 днів обмеження волі.

Заслухавши доповідача який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, міркування прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, обвинуваченого, який апеляційну скаргу прокурора заперечив та просив залишити вирок без змін, перевіривши матеріали провадження, суд приходить до наступного висновку.

Висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчинені злочину, за який його засуджено, обґрунтовано зроблений судом, що по суті в апеляційній скарзі не заперечується.

Кваліфікація злочинних дій обвинуваченого за ч.2 ст.389 КК України є правильною і також не оскаржується.

Як убачається з вироку, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжують покарання, - не встановлено, і це не оспорюється в апеляційній скарзі прокурора.

Врахувавши ці та інші обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання саме у виді обмеження волі, а остаточне шляхом часткового складання вироків. З даною обставиною про необхідність призначення такого покарання погоджується і апеляційний суд.

Що стосується тверджень прокурора про невмотивованість звільнення ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбування покарання, то вони є обгрунтованими, тому заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

При призначенні обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд першої інстанції не дотримав вказаних вимог закону.

Всупереч вказаних вимог закону, суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання не врахував, що останній раніше був засуджений за вчинення умисного злочину до реального покарання у виді громадських робіт, при цьому знову вчинив злочин.

За таких, обставин вирок суду в частині звільнення від відбування покарання не можна визнати законним та обґрунтованим, внаслідок його м'якості, а тому скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.

Таким чином, на підставі п.2 ч.1 ст.378 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне вирок першої інстанції в частині звільнення від відбуття покарання скасувати та постановити новий вирок, яким залишити обвинуваченому призначене судом першої інстанції остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 рік 20 днів, яке необхідно відбувати реально.

На думку суду, саме таке покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, як самим ОСОБА_1, так і іншими особами.

В решті вирок суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 389 ч. 2 КК України передбачає найсуворіше покарання у вигляді обмеження волі, а отже запобіжний захід не може бути обраний в силу ст. 183 КПК України.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, апеляційний суд Волинської області,

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу заступника прокурора області Єфремова С.О. задовольнити.

Вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 18 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині звільнення від відбуття покарання на підставі ст.75, 76 КК України скасувати.

Вважати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України з призначенням покарання на підставі ст.ст. 71, 72 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 20 (двадцять) днів.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

В решті вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 18 липня 2017 року залишити без змін.

В задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді