Рішення № 72910019, 15.02.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року Справа № 804/6247/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: позивача представника третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання дій протиправними та зобов'язання скасувати запис, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в якому просить суд: визнати дії Державного реєстратора ОСОБА_5 комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради по внесенню відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №20550864 від 18.05.2017 року протиправними; зобов'язати державного реєстратора ОСОБА_5 КП "Будинок юстиції" скасувати реєстраційний запис №20550864 по внесенню відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за ТОВ «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2017 року відкрито провадження у справі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у відповідача були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, оскільки на час проведення державної реєстрації на спірне майно був чинним Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України", наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті, крім цього, реєстрація права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки була здійснена без дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року № 1127.

14 грудня 2017 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові заперечення (вх. №56539 від 14.12.2017) на адміністративний позов, які були обґрунтовані тим, що державний реєстратор, у своїй діяльності керуючись чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952 та Постановою КМУ від 25.12.2015 року, якою затверджено Порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зважаючи на те, що ТОВ «Кей-Колект» були подані всі необхідні документи для державної реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, у відповідача були відсутні підстави щодо відмови у проведенні державної реєстрації речових прав визначених статтею 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952. Отже, відповідачем 23.05.2017 року за результатами розгляду було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та видано ОСОБА_4 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Також відповідач зазначила, що відповідно до пункту 2 статті 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952, відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Ухвалою суду від 14.12.2017 року провадження у справі було зупинено до 17.01.2018 року для надання позивачем додаткових доказів.

Ухвалою суду від 17 січня 2018 року провадження у справі поновлено, оскільки сплинув термін встановлений судом.

Позивач в судовому засіданні просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючи на підстави зазначені в позовній заяві та письмових поясненнях наданих до суду.

Відповідач про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без участі, просила в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив щодо задоволення адміністративного позову та зазначив, що відповідач правомірно прийняла рішення про внесення відомостей до державного реєстру прав та їх обтяжень.

Заслухавши пояснення позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.06.2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір №11358220000 про надання споживчого кредиту, за умовами якого п.1.1. банк надав позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США (USD) в сумі 89971,00 (вісімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот сімдесят один долар США 00 цент), що дорівнює еквіваленту 436269,38 (чотириста тридцять шість тисяч двісті шістдесят дев’ять грн. 38 коп.) гривень за курсом НБУ на день укладання договору, з кінцевим терміном погашення згідно п.п.1.2.2 п. 1.2 даного договору – не пізніше 09.06.2017 року.

Для забезпечення виконання зобов’язань позивача за кредитним договором №11358220000 від 10.06.2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки на нерухоме майно №11358220000/11358229000/3 від 10.06.2008 року, відповідно до умов якого п. 1.1 в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» було передано нерухоме майно: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 49,0 кв.м.

12 грудня 2011 року між Банком (Клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (Фактор) було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого Банк зобов’язується передати у власність ТОВ «Кей-Колект», а Фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку №1 до договору. Одночасно із відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення. У виписці з додатку №1 до договору факторингу №1 від 12.12.2011 зазначений кредитний договір №11358220000 від 10.06.2008.

Разом з цим, між Банком та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 10.06.2008 року №11358220000/11358229000/3, про що свідчить виписка з Державного реєстру іпотек.

Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6, за реєстраційним номером 7444917 24.06.2008 року, зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 10.06.2008 №11358220000/11358229000/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

23 травня 2017 року Державним реєстратором комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5 за реєстраційним записом №20550864 по внесенню відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прийняв рішення про реєстрацію прав власності за ТОВ «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Вважаючи рішення Державного реєстратора комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5 таким, що прийнято з грубими порушеннями законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (надалі Закон №1952-IV, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 ст. 4 Закону №1952-IV передбачено, що державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1952 державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №1952-IV державним реєстратором є: громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України №1952-ІV, державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частина перша статті 18 Закону України №1952-ІV встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з частиною другою цієї статті, перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частин першої, п’ятої ст. 20 Закону України № 1952-ІV, заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України № 1952-ІV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно частини другої статті 24 Закону України № 1952-ІV, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зміст наведених правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації.

В свою чергу, рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 575 Цивільного кодексу України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

У відповідності до ст. 24 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

За змістом статті 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України “Про іпотеку” сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 статті 36 Закону України “Про іпотеку” визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За приписами частини 3 статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 37 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

З матеріалів справи вбачається, що до договору іпотеки від 10.06.2008 №11358220000/11358229000/3 року АКІБ “УкрСиббанк” та позивач внесли статтю 4 “Звернення стягнення”, пунктом 4.1 якої визначено, що іпотекодержатель має право звернення на предмет іпотеки: п.п. 4.1.1 – у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов’язання за цим договором або будь-якого зобов’язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; п.п. 4.1.2 – у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; п.п. 4.1.3 – в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Пунктом 4.2 якої визначено звернення стягнення здійснюється на підставі: п.п. 4.2.1 – рішення суду; п.п. 4.2.2. – виконавчого напису нотаріуса; п.п. 4.2.3. – позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та ЗУ “Про Іпотеку”; п.п. 4.2.4 - з інших, передбачених законодавством України підстав. Пунктом 4.3 якої визначено право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Пунктом 4.4 якої визначено звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Пунктом 4.5 якої визначено звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до ЗУ “Про Іпотеку”.

Так розділом 5 Договору іпотеки встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 5.1 зазначеного договору, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Відповідно до п. 5.2 зазначеного договору, позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: п.п. 5.2.1 - передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; п.п. 5.2.2 – отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 5.3 зазначеного договору, позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у даному випадку відповідним застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі іпотеки, зазначено про окремі договори про задоволення вимог іпотеодержателя. Такі договори до суду надані не були.

При цьому, відповідно до п. 60 та п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 (далі - Порядок №1127) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

В матеріалах справи міститься вимога про усунення порушень основного зобов'язання від 23.04.2014 року №1275736231 ТОВ “Кей-Колекс”, яка була направлена на адресу позивача, як боржника, а саме на адресу: 49000, м.Дніпропетровськ, пр.-т. Героїв, 4, кв. 775, про що надано копію повідомлення про вручення поштового відправлення 05.05.2014 року.

Проте, позивач в заяві від 15.02.2018 року вх. №7540 та в судовому засіданні зазначив, що зміст рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке надане відповідачем, не підтверджує той факт, що воно було вручене іпотекодавцю, оскільки підпис не співпадає з підписом позивача, не зазначено прізвище отримувача, а це необхідно при отриманні особисто, бланк повідомлення не підписаний працівником пошти, тобто позивач зазначає, що ним не було отримано такого повідомлення.

Поряд з цим, у контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1 п. 1, п. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

В тому числі, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до відомостей з єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, станом на момент державної реєстрації права власності, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: 11.07.2011 року та 06.03.2012 року, відповідно до постанов Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 11.07.2011 року та 02.03.2012 року відповідно, накладено арешт нерухомого майна позивача та оголошено заборона його відчуження.

Слід також зазначити, що в даному випадку спір не стосується встановлення належності права власності на майно, а визначає перевірку виконання державним реєстратором, як суб'єктом владних повноважень, вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV при вчиненні реєстраційної дії.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим, оскільки відповідачем не доведено правомірність вчинення дій та прийняття рішення.

В тому числі, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35327343 від 23 травня 2017 року, Державного реєстратора комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5

З урахуванням викладеного вище, адміністративний позов слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 241-246Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державного реєстратора комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання дій протиправними та зобов'язання скасувати запис - задовольнити.

Визнати дії Державного реєстратора ОСОБА_5 комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради по внесенню відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №20550864 від 18.05.2017 року протиправним.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35327343 від 23 травня 2017 року, Державного реєстратора комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_5

Скасувати реєстраційний запис №20550864 по внесенню відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 23 лютого 2018 року.

Суддя ОСОБА_1