Постанова № 72905580, 13.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер2/333/448/17

номер провадження 22-ц/778/48/18

головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя, ухвалене в місті Запоріжжі 01 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 23.10.1986 року по 10.05.1988 рік.

У 1987 році, при виконанні службового обов'язку в ДРА, в результаті обстрілу отримала вогнепальне осколкове поранення голови (контузія головного мозку), наслідком яких стали рубці в потиличній ділянці зліва, на передньо-зовнішній поверхні лівого колінного суглобу, на зовнішній поверхні лівого гомілково-ступневого суглобу розмірами від 1,1x0,6 см до 3.4x0,8 см, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 535/ж від 07.03.2016 року та яке у подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної закритої ЗЧМТ-контузія головного мозку (1987 р.) у вигляді посттравматичної та дисциркулярної енцефалопатії І1-ІІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим церебротенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базілярні), мнестичним зниженням, емоційно - вольовою нестійкістю. Посттравматичний цереборальний арахноїдит з вираженим лікворо - гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, цетральною вестибулярною дисфункцією, стійко вираженим цефалічним синдромом», що підтверджується медичними документами.

У зв'язку з хворобою, отриманою під час проходження військової служби, порушено її нормальні життєві зв'язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, в мене постійно виникають складнощі у зв'язку болем та постійними спазмами. Не може вільно пересуватися, після ходіння впродовж 3-4 годин вона маю 2-3 дні перебувати в постільному режимі, оскільки відчуваю сильний біль в ногах. Всі ці фактори позначились на її сні, за останній рік вона страждає на безсоння, не спить по 4 дні, потім - 1,5 - 2 години поверхневого сну, і знову 4 дні безсоння на фоні сильних больових відчуттів. Втратила роботу, оскільки пересуватися на велику відстань не може, а особистого транспорту у неї немає. Це поставило її у незручне становище, оскільки вона не можу матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був в той час, коли вона працювала. ЇЇ заробітна плата була основним засобом існування її родини. Це додає їй багато неприємних відчуттів, вона змушена витрачати кошти на відновлення її здоров'я, оскільки в місцевій поліклініці у видачі безоплатних медикаментів її було відмовлено, оплатні ліки вона не можу придбати через їх високу ціну.

Просила стягнути з відповідача на її користь 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 35000 грн., в решті позову – відмовлено.

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Міністерство оборони України підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такої хвороби спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом попередньої інстанції встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 23.10.1986 року по 10.05.1988 рік.

У 1987 році, при виконанні службового обов'язку в ДРА, в результаті обстрілу отримала вогнепальне осколкове поранення голови (контузія головного мозку), наслідком яких стали рубці в потиличній ділянці зліва, на передньо-зовнішній поверхні лівого колінного суглобу, на зовнішній поверхні лівого гомілково-ступневого суглобу розмірами від 1,1x0,6 см до 3.4x0,8 см, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 535/ж від 07.03.2016 року та яке у подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної закритої ЗЧМТ-контузія головного мозку (1987 р.) у вигляді посттравматичної та дисциркулярної енцефалопатії І1-ІІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим церебротенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базілярні), мнестичним зниженням, емоційно - вольовою нестійкістю. Посттравматичний цереборальний арахноїдит з вираженим лікворо - гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, цетральною вестибулярною дисфункцією, стійко вираженим цефалічним синдромом», що підтверджується медичними документами.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Застосовуючи вказані норми матеріального права до спірних правовідносин, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов’язане із проходження військової служби в період з 23.10.1986 року по 10.05.1988 рік в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.

Проте з указаним висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з 23.10.1986 року по 10.05.1988 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Однак суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є на час звернення до суду військовослужбовцем.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я (1986-1988 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 23.10.1986 року по 10.05.1988 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 року у аналогічній справі №332/3368/16-ц, провадження №61-143св17.

Оскільки допущені судоми порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2017 року скасувати та прийняти постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 19 березня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: